Уже ранок почав жевріти на обрії. Десь на просторих розгонах всесвіту сонце ще барилося. Але його руху не спинять чорні демони ночі Ось воно, величне, ні з чим незрівнянне, виринає з синьої імли небокраю. Верхів'я дубів першими вловлюють його червонясте проміння. Різноголосе обізвалося птаство, єднаючись з гомоном старезних дубів. Шумлять вони, наче виводять на струнах кобзарську думу...
Впивав тривожною душею той дивний гомін життя. Стояв, зачарований барвами народжуваного дня.
Збиралися побратими на нову раду.
1968—1970
« Первый Предыдущая Страница 61 из 61