ДЕСЯТА СЦЕНА
Т і, що лишились.
Воєвод
(по сумній хвилі)
Чого ся так насупили, пани?
Чи, може, се на мене вирок смерті
Значити має? В добрий час! Але
Я се у вас собі не заслужив!
Сей похід чесний був — як може бути!
А сли ми підупали — то упали
Ми лиш стокротній пересилі.
Молодий староста
Тож
Бо й щось! Стокротній пересилі лиш!
Але питання ходить: хто казав вам
Вести нас пересилі сій під ніж —
Скаженим гуцулам під ніж?
Воєвод
(показує на секретаря)
Отого
Там злодія питайтеся, що доти .
Спокою ми не дав...
Секретар
(приступаючи до воєводи)
Мене? Мене!?
Ха-ха, ха-ха, ха-ха! То я би мав
За всі дурачества отсего пана...
Воєвод
(рве Довбушеву шаблю з пішви і просаджує нев секретаря)
Се твій послідній кеп.
Усі
Га! ГаН
Секретар
Послідній...
(Умирає.)
Воєвод
Тепер за мнов, пани! Я той ще є,
Чим був! І горе тому, що він хоче
Старого льва за гриву торгати!
(До молодого старости.)
Се не забудь, безусий мій паничу!..
(До служалих.)
А стерво се запорпайте де в лісі,
Аби невинні круки та кавки
Не потруїлись ще!
Слуги віднося тіло секретаря.
Тепер за мнов!
Катюзі — по заслузі, кажуть люди!
А шабля ся ще найде й луччі груди!
Усі — пріч наліво.
ОДИНАДЦЯТА СЦЕНА
Довбуш. Іван.
Іван
Се в мене раз Варфоломія!
Довбуш
Як?
Сегодня день...
Іван
Варфоломія, предці!
Се що тобі?
Довбуш
Сегодня ж маємо —
Як мати умираючи казала —
Сестру ми відшукати!
Іван
Боже мій!
Ми ж маємо сестру ще!? Де ж она?
Довбуш
Коби я знав се! Але мати тільки
Хотіла уповісти лиш мені,
Що в день Варфоломія — се би нині —
Сестру ми нашу відшукаєм.
Іван
Диво!
Для чого ж ти докладно не вповіла?
Довбуш
Бо не хотіла — бо казала, що
Присяга в'яже ю.
Іван
І се знов диво!
Яким же способом ми маємо
Сестру відтак пізнати?
Довбуш
(витягає свій ніж і подає Іванові)
Придивись!
А придивись му добреї
Іван
(обзирає віддає відтак Довбушеві)
Гарний ніж!
Та що з сестров тов нашов має він
За стичність?
Довбуш
По такому ми ножеві
Сестру пізнаєм нашу.
Іван
(зодригаючись)
І то в день
Варфоломія?..
Довбуш
Що тобі, братю?
Іван
Нехай мене!.. Пусті лиш забобони!
Бо день Варфоломія був для мене
Усігди нещасливий. Але нині
Нехай він бреше! То сей ніж, як кажеш...
Довбуш
(зодригаючись)
А!"
Іван
Що, Олексику? Чи йе рання
Лиш фрибра? Єй же богу! Задля чого ж
Без топірця ти ходиш? Де він є?
У халаші? Я зараз принесу...
Довбуш
Мені го принесуть, але без тебе!*
Іван
О, боже мій ти кріпкий! Ти ж го предцї
У Дзвінки не...
Довбуш
Забув? Не, не забув!
Але подарував!..
Іван
О,сили ви
Небесні!!!
Довбуш
Ха-ха-ха! Они мені
Єго не викуп'я! Я сам! Я сам
Го буду мусив викупати і
Кроваво, боюся! Бо що я в шумі,
У божевільному шумі моего
Норову, на топір той присягав,—
То жах мене бере, як тільки лиш
Згадаю!
(Потикаєсь аж до каменя і паде, припадаючи на него.)
Іван
(сідає коло него)
Не журись так, братчику!
А хоть і дав-єс Дзвінці той топір —
Аби они лиш, щоб лиш гуцули
Се не довідались, що ти го Дзвінці
Завдав! Бо сей диявол..,
Довбуш
Шле уже
По мою душу!..
Оба зриваються на ноги,
ДВАНАДЦЯТА СЦЕНА
Ч о р а з топірцем. Т і, що перше.
Ч о р а
Твою душу, кажеш?
Хіба у Довбушів тих є душа?
Ха-ха, ха-ха, ха-ха! Для того ж він
Лиш лядську душу хоче!
Довбуш
Га!
Ч о р а
Одну лиш!
Одним-одну лиш! Що? Ти побілів?
Ти ж, предці, їх по тисяч мордував,
А нині о одну скупуешся,
Де ходить сей топір ти викупать?
Довбуш
А хоть би й божу голові
Ч о р а
Ха-ха-ха!
Як жус за бога зараз ся ховає!
Та тут-бо о боги не ходить! Тут
Лиш ходить о чорти, святу присягу,
О Довбушеве слово і одну
Лиш лядську душечку!!
Довбуш
Ніколи в світі!
Хоть мав бих і в могилі зараз пріти!
(Пріч.)
ТРИНАДЦЯТА СЦЕНА
О с т а в ш і.
Ч о р а
Ха-ха, ха-ха!
(Глумиться Довбушеві.)
"Бажай на сей топір
Від мене й те, що в світі найжасніше,
Що в світі навіть і нечуване:
А Довбуш ти приставить за покуту!
При сему тбпорі!"
Іван
(на колінах)
О, змилуйся!
У нас є дім, є поле — все бери.
Лиш...
Чора
Душу!І
Іван
Срібло, золото в нас є —
Усе бери, лиш...
Чора
Душу!!!
Іван
На ти ніж сей
І засади го в мене!
Чора
Що? Ти будеш
Мені ще торгуватися? Го-го!
То в гуцулів я зараз запитаю,
Чи сей святий, божественний топір
Вни схочуть викупити...
(Хоче йти.)
Іван
(зриваєсь на ноги і тримає ю)
Стій, скажена!
Ту твою лядську душу будеш мати,
Хоть мали б і живцем мя закопати!
(Чора тягне го за собов.)
Заслона
П'ЯТЕ ДІЛО
ПО Д РЯ
Послідня четвертого діла. Зорешлива ніч. Подеколи падуть звізди,
ПЕРША СЦЕНА
У затиллі — гуцули, Джимір — скраю. Під ялицев стоїть Д о в-
б у ш з великим опечатаним пергаментовим сувоєм у руці.
Довбуш
Я виджу калфи всі, лиш першого
Не виджу. Де мій брат?
Джимір
Я бачив го,
Як він ішов кудись з циганков Чоров,
А Лагадин за ним.
Довбуш
(сердито)
А вадь, що вш
Послухав того чорта!?
(Усе у більшу ярість впадаючи.)
Тихо, кров!
(Витягає ніж з-за череса і мече єго під ялицю.)
Я лиш одного брата маю!..
(Понуре думання.)
А
Як справді він послухав ту чортицю
І Довбушів ім'я то непорочне
Убоєм осквернив се? Як єго
Напрасне приятельство — лиш наличман,
Лиш маска хитра була, щоб мене
Тим легше загрузити? Га! Тогді —
Тогді би лучче було, щоб ти був
Не народився, бо і Михаїл
Святий з усім небесним воїнством...
Яркий носвіт лушниць. Довбуш стоїть стовпом.
О, обгорніть мене!!
(Кидає сувій пріч і іде, переполошений, навзнак.)
ДРУГА СЦЕНА
Іван з кровавим ножем. Лагадин з топором. Чора з хрестом.
Гуцули з лушницями. Т і, що перше.
Довбуш
Той ніж!??
Іван
Післала
Тобі сестра. Бо я ю відшукав!
Довбуш
Сестру? І що?
Іван
І вбив!
Довбуш
І що!??
Іван
Зарізав,
Коли вже хочеш знати! Нині ж — день...
Довбуш
Варфоломія...
Вириває Іванові ніж, просаджує го ним, мече відтак ніж Чорі; поти-
кавсь назад, паде під ялицю, закриває собі очі і сидить нерухомо. Джи-
мір іде до него.
Лагадин
Стій!
(Мече топір Довбушеві, ловить Івана обома руками, кладе
го на землю і приклякає коло него.)
Іван
Сегодня — день...
(Умирає.)
Чора
(здоймаючи хрест високо д горі)
День мсти, день пропастї всіх Довбушів!!
Бо в день Варфоломія і отець
Мій скочив ув огонь! Огонь сипів!
Огонь бухав! І іскри сипались
Червоні, як та кров! А бідна Чора
Стоїть, та дивиться, та присягає —
І присягає мсту над Довбушами!
І точить Довбушівську чорну кров!
(Здоймае і підносить го високо д горі.)
Горов же грай, проклята! Грай горов!!
(Швидко — пріч.)
ТРЕТЯ СЦЕНА
О с т а в ш і.
ЛагаДин
(до Івана)
Ти своє відограло вже, о бідне
Ти Довбушівське серце! Задля того ж
Утихомирся вже.
(Виймає з-за череса велику хустку і укриває нее Івана.)
Д ж и м і р
Гов, чоловіче!
Чи, може, думаєш, що нам в грудях
Лиш топірці клепають? Вповідай,
Що сталося? То справді він сестру
Зарізав свою?
Лагадин зриваєсь і тягне ніж, ДжимІр — то само.
Стій! Куда ж ходив
Сегодня рано він?
Лагадин
Куда ходив?
Честь сего нештовода рятувати
Ходив! Честь гуцулів обмить ходив,
Хоть би і лядськов кровйов! Се его
Вина єдина!
Але як ми у монастир прийшли,
Куда нас чорна псиця завела,
І він довідуєсь, що тут о душу
Невісти ходить, о княгині душу,—
То ніж паде му з рук і він з жаху
Стовпіє, як маймурний образ...
Д ж и м і р
Що ж
Княгиня робить?
Лагадин
Виа читає у
Однім старім сувої пергаменту,
Що їй післав секретар в монастир,—
Як, умираючи, нам вповідала.
Але як ми вступили у келію —
Встає она, як божество, іде до
Івана і отак до него каже:
"У добрий час, мій брате! Бо і я
Єсьм роду Довбушівського — донька
Самого того Довбуша, що грабя
. , Велів живцем спалити. Ніж отсей,
Котрим він свого ката просадив,—
Був моєго вітця!.."
Джимір
. . . , А що циганка
— ; На се?
Л а г а д и н
■Як та гадюка, як змія,
Санулася — і заревла, що гомін
Розлягся аж по всім монастирі:
"То й ти, препроклятуща,— то і ти
Походиш з Довбушів!?" І так, лютуючи,
Рве ніж княгині з рук і топить го
Нещасній у грудях!.
Довбуш
(глухо)
Варфоломія!..
Л а г а д и н
(до Івана)
А ти мовчиш?.. Ще прийде та пора,
— Що заговориш!
(До своїх гуцулів.)
Поможіть ми, браття,
Занести жертву сю у мій халаш,
Відтак — на чорногірській кйчері
Му викопати гріб!..
, Довбуш
(зривавсь і хапає той ніж, що го ще зразу був відкинув)
Копайте два!!
(Хоче пробитись, але зупинявсь, мече ніж прічі хапає топір.)
О! Але не! Ще хочу запитатись
У тої красної гадюги, за що
Она ми се зробила. Нині ж — день...
(Пріч.)
Джимір
Нехай і чорта з пекла буде днина —
А гуцул свого калфу не покине!
Пріч — за Довбушем. Майже всі гуцули—за ним. Тих кілька, що ли-
шилось, беруть тіло Івана на топірці і віднося в противний бік. Лагадин
іде за ними в тузі.