Ганна міцно стисла руку Нікові, підвелась.
— Вибач! Я все ж мушу йти на лекцію.
Він покірливо озвавсь:
— Дякую, що зайшла. Вітай Володимира Андрійовича.
Того вечора Ганна довго думала на самоті. Її тепер мучила докорами жертва, яку вона зробила Нікові в хвилину жалю до нього. Життя з Володимиром без Талі для неї видавалося тепер легковажністю. Таля потрібна їй, як самий сенс її життя. А втім… чи може Володимир стати Талі за батька? Таля прихильна до Володимира, так, але чи ж є це прихильність дитини?..
Такі ж довгі самотні вечори! Володимир завжди повертається після дванадцятої. Правда, великою мірою Ганна заповнює свій час лекціями та вокалізами. Вона зробила чималий успіх у музиці, вона з кожним разом бачить усе більшу прихильність до неї Володимира. За його словами, вона має надзвичайні музичні здібності. Проте чи ж пережене вона свої роки, чи ж виявить себе?
— Це ти в опері досі був? — із підозрою запитала Володимира.
— А де ж, по-твоєму, я мав бути?
— Шкодую, що я не пішла з тобою сьогодні. З охотою послухала б Гдаля.
— Не так-то вже мудро він сьогодні диригував. З арії Аїду на цілих два такти затримав.
— Та, правду кажучи, Баталова твоя теж добра ворона. Вона так замиловується своїм голосом, що й шість із приємністю тягла б.
— Погодься ти з тим, що не може ж вона свавільно вести за собою оркестр, — доводив Володимир.
Але Ганна його вже не слухала.
— Тобі привіт від Миколи Матвійовича.
— А ти де його бачила? — тривожно глянув на Ганну Володимир.
— У нього вдома.
— А-а-а!.. Дякую! — з байдужістю в голосі промовив Володимир. — Чого ж це Таля до нас не заходить?
— Мабуть, тому, що досі ти нею не дуже цікавився.
— Я гадаю, що вона до тебе приходить.
— А ти що? А коли б вона до мене зовсім перейшла?
— Тоді б я знав, що у неї нема батька.
— Знав би. Ти стільки ж знав би, як знаєш тепер. Це я добре бачу. Тобі потрібна тільки я — самиця. Ну й вдовольняйся. Талі я ніколи до тебе не приведу. Я сьогодні одмовилась…
Голос Ганні щораз підвищувався. Здавалося, що він от-от перерветься сльозами.
Володимир збентежився.
— І даремне це ти зробила. Ти ж знаєш добре, що я Талю люблю. Я не знаю, з чого ти взяла собі в голову, що я повинен бути недобрий для неї. І взагалі мені незрозуміла твоя поведінка. Що ти хотіла сказати, передавши привітання від Ніка?
Обурення Ганні вщухло. Справді, які вона мала докази того, що Володимир не любить Талі? Їй просто хотілося вилляти на когось прикрість свого необачного зречення, але при чому тут Володимир? Яке вона мала право так дипломатично передавати Нікове привітання в той час, коли сам Нік не вкладав у нього жодної дипломатії? І Ганна вже упокореним голосом промовила:
— Я передала тільки привітання. Ані я, ні він іншого значення цьому не надавали.
— А все ж мені незрозумілий такий раптовий прояв його прихильності до мене.
— Нік далеко шляхетніший, аніж ти думаєш про нього. Принаймні про тебе він найкращої думки. Був би ти інший, він знає добре, що я не обрала б тебе.
— А тому й він хоче виявити щодо тебе як найбільше шляхетності?
— Володимире! — з серцем скрикнула Ганна.
— Ша-ша! Не буду. — Володимир перейшов на фамільярно-жартівливий тон.
Із цього моменту Володимир при кожній зустрічі з Ганною ніби намагався спокутувати свою провину — він щоразу приносив їй у подарунок якусь приємну новину. То він зустрічався з Ганниним професором, і той у захваті від її виконання романсу "Айстри", то він зловтішно розповідав, як чудово Баталова провалилась на репетиції, і врешті одного разу він прийшов особливо піднесений.
— Новина! Сенсаційна новина!
— Ну?
— Я зустрівся з Ніком.
— Як? Де?
Ганна розсміялася, ніби Володимир сказав їй якусь нісенітницю. Проте це був факт.
Вони зустрілися зовсім несподівано у вузькому проході в "Палаці праці". За всього бажання не помітити один одного вони не могли, бо очі одного відбивалися в очах другого. Мусили чемно розкланятись і привіталися за руку. Помовчали, — але ж треба щось сказати! Володимир почав розпитувати Ніка про його працю, а той мусив віддячити тим самим. Наприкінці Нік запросив Володимира до себе глянути на його машину, а Володимир запросив Ніка послухати його оперу. Одне слово — потисли руки й розійшлися друзями.
Слухаючи напівгумористичну розповідь Володимирову, Ганна сміялась без упину. Справді, як не радіти? Хіба придумаєш кращу розв’язку? Володимир так тепло говорив про Ніка! Ганна з радісним сміхом обійняла Володимира й ту ж хвилину ладна була бігти до Ніка, щоб і його обдарувати такою ж ласкою. Згода!.. Друзі!..
Того ж дня потай до них забігла Таля. Вона нічого не знала ще про зустріч Володимира з батьком. І коли Володимир їй розповів, Таля не менше тішилась із того, ніж Ганна. Вона поводилася вже, як рівноправний член родини Шальвія. Без особливих припрохувань сіла за стіл і, обідаючи, розповідала шкільні новини, одночасно жестикулюючи руками й ногами.
Володимир увесь час сам був у піднесеному настрої й на прощання по-батьківському поцілував Талю в лице. Таля на мить прилипла приязно до нього й зникла грайливо, як кізка.
Ганна раювала. Нарешті прийшла та рівновага! Але день за днем у ній дедалі виразніше прокидалися докори. Чому вона так егоїстично втішається? А Нік? Чому всю ласку мусить мати Володимир?
І одного вечора замість лекцій Ганна пішла до Ніка…
Як вона й сподівалася, за довгий час, поки її не було, Нік змарнів. Настрій йому підупав. Уже кілька днів він не заглядав в лабораторію.
Ганна відчула на собі відповідальність за його працю. Вона почала дорікати йому недбалим ставленням, але в момент, коли Нік мав погодитись уже з усіма її докорами, вона несподівано взяла його руку й з виразом провини поцілувала її.
Нік завагався. В його виразі калейдоскопічно мінилися біль, радість, вдячність і ляк… Але за хвилину він уже схилив провинно голову.
Від Ганни тепер залежало, чи напутити і втішити його. Вона лагідно поклала йому на голову руку й тоді помітила, що між чорним волоссям подекуди витикалася срібляста сивизна, як перші осінні приморозки. Ганні пригадалися теплі хвилини їх взаємного життя, перші зустрічі, перше, ледве чутне, споріднення.