Але потайні тенета щораз більше його оплутували. З одного боку, таячись від Ганни, він почував, що все далі й далі відходить від неї, а з другого, потакуючи з обережності Ванді, він усе більше прихиляв її до себе, все настирливіші були домагання одружитись. Нік стомився від такого маневрування. Він зовсім занехаяв лабораторну працю і від того ще більше мучився. В ті хвилини йому хотілося мати біля себе близьку людину, якій би він міг звіритись. Але ж чи міг він сказати Ганні, що занехаяв лабораторну працю?
І, знесилений, він часто приймав ласки Ванди як єдину розраду в тому його стані, в них шукав хвилевого відпочинку, але ніколи не забував, що він має незабаром ліквідувати цю двоїстість і назавжди повернутись до Ганни.
Ванда щораз ставала довірливіша. Часом вона відпускала Ніка для лабораторної праці, але праця валилась йому з рук, а дозвілля ще більше мучило докорами, й у ті вечори він знову повертався до Ванди.
Удома Нік не міг спокійно чути Ганниного голосу, не міг зносити її допитливих поглядів. Він зважився позбутись її, на деякий час виславши на дачу. З того часу ніби стало в його житті затишніше. Він міг спокійно віддаватися втіхам із Вандою, не забуваючи, що все тимчасово. Проте суботні одвідини йому коштували багато нервів. Ванда кожен візит до Ганни відплачувала істерією і загрожувала, що вона поїде й розправиться з нею…
Остання сварка з Ганною дала Нікові право не відвідувати її. Нік помітив тоді, що поміж Ганною й Володимиром є якийсь інтимний зв’язок. Його це вразило. Він завжди був певний, що Ганна краща за нього, що вона його не зрадить. І раптом!.. Таке спостереження мстиво штовхнуло його в обійми Ванди. НІк кинувся в розпусту, й навіть в оцій кімнаті він із помсти до Ганни вчиняв із Вандою оргії. Проте його ніколи не кидала надія, що він вчасно застереже Ганну від зради.
Ванда цілком довірилась. Вона втішалася з розпусного життя і легко погодилася принести в жертву йому свій плід.
Аборт зробили запізно. Ванда зовсім кепсько себе почувала. Лікарі радили їй виїхати на південь, але Ванда нізащо не хотіла їхати без Ніка.
— Тоді в мене справді прокинулося щире піклування про Ванду, — промовив Нік уперше інтимним тоном за весь час своєї розповіді. — Це буде моя остання жертва за провину перед нею.
Він узяв відпустку й виїхав із Вандою, маючи певність, що вчасно повернеться до Ганни.
Південне сонце, південна природа й море швидко піднесли настрій Ванді. Їй знову захотілося бучних пиятик, компанії, оргій…
У тому пансіоні, де вони зупинилися, були всі можливості, але Нік у них уже відігравав пасивну роль. І розв'язка прийшла раніш, аніж сподівався він. Ванда закохалася в агента Зовнішторгу й зовсім несподівано виїхала з ним, залишивши Нікові образливого листа, в якому глузливо зазначала маршрут до Ганни.
Розв'язка, якої давно хотів Нік, тепер дуже вразила його. Ванда обдурила його, залишивши по собі прикрий намул. Нік опинився самотній зі своїм каяттям між гірських хребтів з одного боку і просторів моря з другого. Ті хребти ніби заздалегідь перегороджували йому шлях до Ганни, але в Ніка ще жила надія на її вірність. Ганна не така, як інші. Вона єдина з усіх. Але Ганна йому не відповіла. В Нікові ще боролось каяття за свою провину з обуренням за можливу її зраду. Обидва почуття утримували Ніка від того, щоб показатись Ганні на очі. Він повернувся й написав із дому. Вона не відповіла. Тоді зрозумів, що запізнився. І розпач опанував його. Він розумів, що сам довів її до краю. Проте, коли приїхала Таля, він повірив у те, що Ганна очікує його допомоги з переїздом. Того вечора він їхав до неї з такою любов'ю, яку може тільки вистраждати розлука. Він ладний був піднести її на найвищий щабель людських чеснот — і раптом!
Нік поривчасто підвівся і почав швидко ходити по кімнаті, ніби хотів утекти від того обурення, що раптом опанувало його.
Ганна болісно посміхнулася.
— Так, виходить, коли б не зрадила я, все було б гаразд. — Голос Ганні тремтів, але вона десь видобула в собі сил, і слова її стали шорсткі, як із трибуни прокурора.
— А це нічого, що в оцій кімнаті ти вчиняв оргії? Чи ти думав, що святе невідання все простить? Де ж твоя гідність після цього? За кого ж ти мене мав, коли дозволяв якійсь повії мене паплюжити? Та я більше ніж певна, що коли б вона не зрадила тебе, ти повіявся б за нею на край світу. Хіба я не чула на власні вуха, коли при мені ти марив нею?.. Ти думав, що я безплотний дух, і що найменший протяг вивітрить усі твої вчинки? Та я довіку не зітру цієї плями. Тепер я побачила справжню твою природу. Ти під своїм панциром ніколи не відчував, як я страждаю. Хіба я не мала права звіряти свої муки?
Нік кілька разів поривався промовити до Ганни, але голос її щодалі підвищувався. Щодалі жорстокіші були її слова.
Нік — шахрай, що грав на її довірливості й шахрайством хотів збудувати родинний добробут. Він і зараз висловився перед нею лише для того, щоб повеличатися своїм удаваним шляхетством. Він розраховує на її вибачливість? Даремно. Вона ніколи не стане м'якушем у руках егоїста-дипломата.
Врешті Нік промовив:
— Я зовсім не хочу тебе звинувачувати, а себе виправдовувати. Я є такий, як є. А взагалі обоє ми — люди. Може, досі найбільшою нашою помилкою було те, що ми ідеалізували одне одного. Тверезо глянувши, я зробив те, що властиво мужчині, а ти — що властиво жінці…
— Ти думаєш, що я перейшла до Володимира з якихось похітливих жадань, як це зробила твоя полюбовниця? Вибач, я до цього не дійшла. Я живу зараз із Володимиром, бо він кращий за тебе. Я ніколи не бачила в ньому такого цинічного ставлення до жінки…
— Хай і так. Але ж ти не забувай, що у нас є Таля, ми її батьки.
— Я цього ніколи не забувала. Власне, в цій справі я зайшла до тебе. Після того, що між нами сталося, жити разом ми ніколи не зможемо. Я ніколи не погоджуся замінити ліжко повії. Я хочу прожити чесною матір'ю, хочу, щоб і Таля була здорова й чесна жінка. Думаю, що й ти глянеш на справу чесно, і Талю віддаси під мою опіку.
Нік ураз розлютувався. Жили йому випнулися на скронях.
— К чорту зі своїми чеснотами! Ти така ж повія, як і всі! Я ніколи не віддам дитини на поневіряння в руки якогось базарного шалапута.