Я сміюся, вона хоче викликати в мене ревнощі, крутиться, жартує, воркує. Мене й зовсім не помічає. Ну, а мої гусари, самі знаєте... Хоча у них свій кодекс честі, нема чого казати. Та зрештою, у нікого й бажання не було. Бо навіщо? Накликати собі смерть, чи біду, чи каліцтво, навіщо? Та й тобі байдуже, бо уже не так любиш свою дружину. Але гусари під'юджують мене: "Що ти, братчику, на те скажеш, що твоя жінка так добивається наших залицянь?" — "То позалицяйтеся!" — "Справді, можна?" Саме тоді до мене у дім прийшов новенький, той... але ви його й так не знаєте. Я його одразу ж незлюбив. Блондин, з тих, знаєте, зовсім білих. Поміщик. Змушував свого камердинера щодня обкурювати фіміамом собі волосся, читав уголос "Ігоря...", Пушкіна, влаштовував інсценізації тих творів — ну, справжній комедіант, скажу я вам.
Отож він... він мені не сподобався. А от моїй дружині припав до серця...
Голос мого співрозмовника став хрипким. Чим більше він розпалювався, тим глибшим, густішим ставав його голос й здушено виривався з глибини грудей.
...Але про це згодом.
Тоді ми бенкетували.
Узимку приїжджали поміщики з околиці зі своїми дружинами. Влаштовувалися танці, маскаради, виїзди на санях, усе, усе було!
І моя дружина веселилася.
А влітку з'явилася друга дитина. Теж хлопчик, обидва хлопчики. І злагода у нашій сім'ї трохи відновилася.
Якось я сказав Миколаї — я саме чергував коло її ліжка й накривав ковдрою, коли вона скидала її з себе: Змилосердься наді мною, прошу тебе, візьми годувальницю дитині!" Але Миколая тільки похитала головою. Ну що мені було робити? Набігли сльози на очі, і я вийшов геть. Усе було даремно.
Миколая знову майже цілий рік займалася тільки дитиною. Ми рідко розмовляли.
Коли мені хотілося їй щось розповісти, то мусив починати здалеку, і моя дружина почала нудитися біля мене. Вона позіхала раз по разу, й очі їй склеплювалися. А як легко ми зчиняли сварку, аж у вічі стало кидатися. їй завжди хотілося отримати верх наді мною.
Досить мені було похвалити когось із челяді, як вона зразу ж звільняла того зі служби. Ну і, звичайно, одразу ж сварка. Або ж я кажу, що їй личить голуба хустка. Справді, личить. Другої неділі уже хтось із челяді з'явиться у тій хустці в церкві.
І все це на людях, так неприємно. Не хочеться завдавати їй прикрості, та все ж я мужчина. І завжди вона стане на бік іншого у суперечці. Завжди я не маю рації, а той, інший, має. Ну, що ви на це скажете?..
Чоловік сердито сплюнув.
...Або ж прошу її: "Люба Миколає, змилосердися, не роби мені цього". То вона й справді часом змовчить.
"А милостива пані що скаже?" — "Я скажу те, що мій чоловік каже!" О тартарари!
їй важко змусити себе погодитися у чомусь зі мною. Ніяк не можу збагнути, що я все ще живу.
Якось я цілком несподівано програв велику суму. Ставки, знаєте, були високі, і я, звичайно ж, програв. Одного разу таке вже бувало. Тоді я програв усю свою готівку, коней, бричку...
Зараз він щиро з цього сміявся.
...Що поробиш... Але я взявся за голову і сказав собі: це ти недобре вчинив. Усе припинилося: друзі, сусіди...
Тільки отой приходив.
Мене, знаєте, це вже більше не турбувало. Я почав господарювати, досить успішно. А коли бачиш, як під руками проростає те, що ти посіяв, робота притягує. Зрештою, господарство також гра. Намічаєш собі план, як у гру, щоразу треба уміти його змінювати залежно від обставин, та й випадок грає свою роль. Бурі, град, мороз, спека, хвороби, сарана...
Буває, сідаю до чаю, набиваю люльку, а сам думками деінде: то згадую, що коня треба підкувати або що пора у сад заглянути, щоб з'ясувати, хто ж бере верх: мій сторож чи моя горілка. Одягаю шапку, знову виходжу з хати, і не в голові мені більше, що моя жінка сама зосталася вдома з дітьми.
Отак, як воно мовиться: "Шлюб не гірший за інші". Уже й сам преподобний Мацек приходив з єлеєм. Його обличчя, волосся аж виблискували, і комір хламиди також. Навіть на ліктях та на чоботях виднілися сліди помазання. Він увесь виблискував, наче херувим. Піднімав наді мною свою жовту тростину, мов патерицю, а ще вище — голос. "Але ж, преподобний отче! Що вдієш, якщо ми не любимо більше одне одного?" — "Ого-го! Сто чортів! То ж бо й воно!"— і сміявся так, що його преподобний живіт та єлейні щоки аж ходором ходили. "Ого! Сто чортів! Оце тобі й християнський шлюб!" — "Панотче, але чи мусимо ми ось так жити? Це ж не годиться!" — "Ого! Сто чортів! Певно, що не годиться. А нащо ж тоді церква? Чи знаєте ви, шановний, заблуканий друже, що таке християнство?
Якщо ви потішаєтеся собі з жінкою без кохання до неї, шо про вас скажуть? Розпусник! У християнській моралі це само собою розуміється.
Якщо ви даєте такій жінці легкої поведінки гроші або даруєте їй щось, скажімо, хустку чи будь-що інше, кожен плюне в її бік. Продажна курва! Тільки так розуміється це у християнському шлюбі! А про що ж веде мову моторна дружина-християнка? Може, про свою жагу? Чорта з два! Про свій ранковий туалет мовить вона та про те, як вбирається та що їсть її моторний чоловік-християнин. Хіба не так?
Любов — це значить: піклуйся про свою дружину, забезпечуй своїх дітей і матимеш за це винагороду — подружнє ложе. І баста! Ось це і є християнський шлюб, чорти б його вхопили. Ось що я скажу.
Просто ганьба, коли дівчинисько закохується і — на, маєш тобі,— народжує дитину. Пфі! А тоді плюйтеся собі скільки влізе... Боже помагай!
Одружуються з кохання, питаю я вас, чи заради попівського благословення? Ну? Коли б одружувалися заради кохання, то на дідька здалося оте благословення? о! Ось вам моя думка!" — отакий наш панотець.
Усе самотніше ставало мені вдома, і я втікав з хати.
Броджу по полю під час жнив, залажу собі під складені стріхою снопи, палю й слухаю, як співають женці. Іду в ліс до лісорубів, часом вполюю білку. В усьому повіті немає такого ярмарку, на якому б я не був. Та й у Львів їжджу часто, особливо на контракти. Тижнями вдома не буваю.
І врешті-решт приймається як належне те, що я свою жінку... ну, розумієте... тільки коротко, одне слово, дотримуємося норм християнського шлюбу.
Моєму сусідові таке, щоправда, й в голову не приходило. Гадає, певно, що можна змушувати своє серце палати, що Божий день. По півднини просиджує у моєї жінки, особливо тоді, коли мене немає вдома. Тільки-но я на ярмарок або на полювання, а він уже тут як тут.