— Ось вам точний і повний гишпанський переклад того, що в сьому листі написано по-арабськи; тільки треба вам знати, що Лела-Маріям означає по-їхньому "владичиця наша Діва Марія".
Прочитали ми того листа; ось що в нім було:
"Як була я маленька, в мого панотця жила невольниця, котра навчила мене проказувати нашою мовою християнську салаат (молитву) і багато розповідала мені про Лелу-Маріям. Та християнка померла, і я знаю, що вона пішла не до пекла, а до Аллаха, бо після того вона з'являлася мені аж двічі й казала мені, щоб я поїхала в християн-щину і сама побачила Лелу-Маріям, котра дуже мене любить. Я не знаю, як мені туди дістатися: через це віконце я бачила багатьох християн, та з усіх тільки ти один здався [259] мені чоловіком благородним. Я вельми гарна й молода, маю багато грошей на дорогу. Подумай, як би нам із тобою звідси втекти; коли схочеш, можеш там одружитися зі мною, а як не хочеш, то нічого, бо Лела-Маріям пошле мені іншого мужа. Я тобі се пишу, а ти гляди, кому давати на прочитання: не звіряйся на маврів, бо всі вони шальвіри. Я дуже тим журюся і хотіла б, щоб ти нікому не одкривався, бо як дізнається про се панотець мій, то вкине мене в колодязь і засипле камінням. Я тобі спущу ниточку на очеретині, а ти прив'яжи до неї відповідь; як же такого не знайдеться, щоб тобі по-арабському написав, то скажи мені на кивах, Лела-Маріям напоумить мене, і я все зрозумію. Нехай же вона криє тебе з Аллахом і отсим хрестом, що я його цілую багато-багато разів, як навчила мене невольниця".
Не дивуйте ж, панство моє, що ми з того листа дивували й раділи. Те дивування і ті радощі великі дали потурнакові на здогад, що не так собі просто знайшовся той лист, що він ісправді до котрогось із нас був обернутий. От і почав він нас благати, що коли здогад його слушний, то щоб ми звірились йому і все розказали, а він рад і життя своє одва-жити, аби нас порятувати, не то що. Сеє кажучи, добув із-за пазухи хреста цинового і, плачучи ревними сльозами, заприсягся на Бога розп'ятого, в якого він, хоч лукавий і недостойний, вірує твердо і свято, що не зрадить-і не викаже нікому таємниці нашої, як ми йому одкриємось. Він-бо гадав майже з цілковитою певністю, що з допомогою тієї, котра оце до нас писала, всі ми зможемо відзискати свободу, і він разом з нами, бо казав, що віддавна гріє в серці думку повернутися в лоно святої нашої матері-церкви, од якої він був одлучений і одсічений, як член той зігнилий, за недоумство своє та недовірство. Потурнак промовляв до нас із таким ревним плачем, із таким щирим каяттям, що ми поклали однодушне виявити йому сущу правду та таки й розказали чисто все, не криючись. Показали йому те віконце, звідки нам очеретина спускалась, а він оглянув будинок і пообіцяв докласти всіх зусиль, аби довідатись, хто там мешкає. І ще вирішили ми, що треба мавританці на теє письмо одписати, гаразд що писаря мали, та тут же й продиктували недовіркові листа. Я вам зараз прочитаю його до слова, бо добре тримаю в пам'яті всі ті події і не забуду їх, поки живота мого. Ось як одповіли ми мавританці:
"Нехай хоронить тебе праведний Аллах, пані моя, хай криє та благословенна Маріям, праведная Мати його, що возлюбила тебе і надихнула на серце думку податися в землю християнську. Молись їй, хай напутить тебе, як ту спасенну думку до скутку довести: вона, Благая, просвітить твій розум. У власнім імені і в імені всіх християн, що тут є зо мною, прирікаю тобі, що все зроблю для тебе, а як треба буде, то й душу свою покладу. Напиши ж неодмінно, подай мені звістку, що гадаєш робити, а я не забарюся з відповіддю, бо великий Аллах послав нам християнського невольника, який добре вміє по-вашому говорити й писати, що ти й з листа сього побачиш. Отож сміло пиши мені про все, що хочеш. А що ти бажаєш по прибутті в край хрещений стати мені за дружину, то я обіцяю на віру твою, що візьму тебе — а ми, християни, щоб ти знала, додержуємо слова не так, як маври. Нехай же Аллах і Маріям, Мати його, окриють тебе своєю ласкою, пані моя".
От написали ми того листа, запечатали, та мусив я аж два дні чекати, поки подвір'я тюремне спорожніє, тоді я побіг одразу на звичне місце, [260] на тую наспу і став виглядати очеретини, аж гульк — і справді є. Хоч же я й не бачив, хто її тримає, а показав листа, щоб мовляв, ниточку прив'язали; коли подивлюсь, аж ниточка вже там, от я взяв листа та й прив'язав. За якусь хвилю знов указалася наша зірка з білим прапором миру, з хусткою, значить, тією. Хустка впала, я підійняв її і вив'язав більше, мабуть, ніж півсотні талярів у різній монеті срібній і золотій: ті гроші стокротно збільшили нашу радість і покріпили надію на рятунок. Того ж самого вечора прийшов до нас потурнак і сказав, що, як він дізнався, в тому домі живе той самий Хаджі-Мурат, про якого ми перше чули, що він має незчисленні скарби і дочку-одиничку, спадкоємицю всього того добра; люди в місті славлять в один голос, що то найперша вродливиця на всю Берберію. Не один уже султанський намісник приїздив до неї свататись, так же не хотіла ні за кого заміж виходити. Чув він також, що в того Хаджі-Мурата була невольниця-християнка, тільки вмерла вже,— отож усе з тим сходилось, що в листі було написано. От і почали ми з потурнаком раду радити, яким би способом нам тую мавританку умкнути і самим усім між люд хрещений вернутись, і стали врешті на fOMy, що треба заждати на другу вістку од Зораїди (так іще тоді звалась вона, що нині хоче наректись Марією), бо добре розуміли, що вона й тільки вона допоможе нам подолати всі труднощі. На тому всі й погодились, а потурнак іще сказав, щоб ми не журились: хоть сам, каже, загину, а вас порятую. Після того чотири дні зряду в тюрмі було повно народу; тим і не бачили ми очеретини; аж п'ятого дня, коли дворище спустіло, з'явилась вона, та ще й з таким череватим вузлом, що неабияким обіцяв скарбом розродитися. Підбіг я під вікно, очеретина спустилась, і я добув листа і грошей сто талярів, саме щире золото. Потурнак був уже тут, ми завели його до себе в хурдигу, і він перетлумачив нам того листа:
"Не приберу ума, пане мій, як нам утекти до Гишпанії, і Лела-Маріям нічого мені не об'явила, хоть я й питала в неї. Зробимо хіба ось як: я понаспускаю тобі через вікно якнайбільше грошей золотих, а ти за ті гроші сам викупишся і товаришів своїх повикупляєш; тоді хай поїде котрий у християнський край, купить там фелюку і повернеться, щоб усіх забрати, а мене ви знайдете в загородньому домі панотця мого коло Бабасунської брами на узмор'ї,— там я літуватиму з панотцем моїм і челяддю. Звідти ви мене й викрадете вночі, то легко зробиться, і візьмете на фелюку; тільки гляди ж, оженися зо мною, а то пожаліюсь Лелі-Маріям, і вона тебе покарає. Як не маєш на кого звіритись, щоб фелюку тобі купив, то визволяйся і їдь сам: я певна, що ти слова свого понад усіх додержиш, бо ти ж таки шляхтич і християнин. Розізнай гаразд, де та наша літошня оселя. Як я тебе побачу, що по двору гуляєш, і знатиму, що в тюрмі нікого нема, то передам тобі ще багато грошей. Нехай боронить тебе Аллах, пане мій любий".