Дочка Єви

Свою справжню вдачу Рауль старанно приховує, проте вона цілком відповідає тій ролі, яку він грає в товаристві. Він щирий актор, переконаний себелюбець, готовий застосувати до себе вислів: "Держава — це я", і дуже вправний балакун. Ніхто не вміє ліпше зображувати почуття, хизуватися фальшивою величчю, наводити на себе моральну красу, вихваляти себе самого і прикидатися Альцестом, діючи як Філінт. Його егоїзм прикривається обладунком з розмальованого картону й часто досягає таємно наміченої мети. Неймовірно ледачий, він працює тільки під тиском гнітючої нужди. Йому незнайома наполеглива праця, потрібна для створення монументального твору; але в пароксизмі люті, коли хтось поранить його марнолюбство, або в критичну мить, що виникає внаслідок переслідування якого-небудь кредитора, він перестрибує через Еврот, він сплачує по найбезнадійніших векселях, виданих під заставу таланту. Після чого, виснажений, здивований, що зумів створити справді вартісну річ, він знову поринає в болото паризьких розваг. Коли нужда постає перед ним у своєму найстрашнішому вигляді, він втрачає силу до опору, опускається і знеславлює себе. Під впливом хибного уявлення про власну велич і власне майбутнє, для яких він узяв за мірило блискучу кар'єру одного зі своїх колишніх товаришів, надзвичайно обдарованого політика, котрий пробився нагору на хвилі Липневої революції, він, коли йому треба вибратися з халепи, дозволяє собі з людьми, що його люблять, несовісні вчинки, поховані серед таємниць приватного життя — ніхто про них не згадує, ніхто на нього не нарікає. Банальність його душі, безсоромність долоні, якою він потискує руки всім вадам, усякому лиху й зраді, зробили його недоторканним, наче конституційного монарха. Дрібний гріх, що викликав би загальне обурення, якби його вчинила людина, шанована за свої високі чесноти, Натанові ніхто не ставить за провину. До його вчинків — хай і не зовсім порядних — ставляться поблажливо; вибачаючи йому, кожен ніби сам собі вибачає. Навіть ті, хто схильний зневажати його, подають йому руку, боячись, що він може їм знадобитись. У нього стільки друзів, що йому хотілося б завести ворогів. Удавана приязнь, яка зваблює новачків, але чудово вживається з віроломством, яка все собі дозволяє і все виправдовує, голосно репетує, діставши образу, і легко її прощає — одна з характерних ознак журналіста. Таке "панібратство" — влучне слово і вигадала його людина дотепна — роз'їдає найпрекрасніші душі; воно іржею покриває їхню гордість, ще в зародку вбиває великі творіння, освячує ницість духу. Вимагаючи від усіх такої кволої совісті, декотрі люди заздалегідь готують розгрішення своєму зрадництву і політичному ренегатству. Ось так найосвіченіша частина нації стає найменш шанованою. Якщо ж оцінювати Натана з погляду чисто літературного, то йому бракує стилю й глибини знань. Як і більшість молодих шанолюбів у письменстві, він виливає сьогодні на папір те, чого нахапався вчора. У нього немає ні часу, ні терпіння писати; він не спостерігає, але він слухає. Неспроможний побудувати чіткий, обміркований план твору, він почасти надолужує своє розкутістю образів. Він майстер "зображення пристрастей", якщо вжити вислів літературного жаргону, бо в пристрастях усе правдиве, тоді як призначення генія — шукати серед випадковостей правди те, що має здаватися імовірним кожному. Його герої не розбуджують ідеї, вони — просто звеличені особистості, до яких відчуваєш симпатію, але зразу й забуваєш про них; вони не пов'язані з глибокими проблемами життя, і тому не являють собою нічого істотного; але він підтримує інтерес читача жвавістю думки, несподіваними знахідками — гравець у більярд сказав би, що він "забиває кулі фуксом". Він незрівнянний майстер перехоплювати на льоту ідеї, що падають на Париж із неба або виникають у самому ж таки Парижі. Свою творчу снагу він завдячує не собі самому, а епосі: він живе обставинами і, щоб підкорити їх, перебільшує їхню вагу. Одне слово, він нещирий, його фраза брехлива. В ньому є щось від фокусника, як висловився граф Фелікс. Його чорнильниця стоїть у кабінеті актриси, і він там умочає своє перо — це відчувається. Натан являє собою образ сучасної літературної молоді, її фальшивої величі і внутрішньої жалюгідності; це їй притаманні надумані красивості Натана і його глибокі падіння, його бурхливе життя, сповнене раптових мінливостей долі й несподіваних тріумфів. Він — справжній син свого сторіччя, де панує заздрість і під прихистком політичних систем тисячі суперників своїми ошуканими надіями вигодовують собі на вигоду гідру анархії — тобто домагаються багатства без праці, слави без таланту й успіху без зусиль; але, неспроможні позбутися своїх вад, вони кінчають тим, що після стількох бунтівничих поривів, стількох сутичок із життям існують на подачки казни з поблажливого дозволу властей. Коли стільки молодих шанолюбів вирушають пішки в дорогу і всі прагнуть добутися в одне місце, то це призводить до шаленого суперництва, до нечуваних нещасть і запеклих битв. У цьому нещадному змаганні перемогу неминуче здобуває найзатятіший або найспритніший егоїзм. "Хоч приклад чужого успіху і вселяє заздрість, хоч його й обмовляють, але й виправдовують,— сказав би Мольєр.— А виправдовуючи, наслідують". Коли Рауль з'явився в салоні графині де Монкорне як ворог нової династії, його показна велич була в самому розквіті. Його вітали як політичного критика всіх отих де Марсе, Растіньяків, Ларош-Югонів, що увійшли до уряду. Жертва своїх фатальних вагань, своєї відрази до будь-яких дій, що стосувалися б когось іншого, а не тільки його самого, Еміль Блонде, котрий привів Натана до цього салону, і далі грав свою роль насмішника, не ставав ні на чий бік і приятелював з усіма. Він був другом Рауля, другом Растіньяка, другом Монкорне. "Ти політичний трикутник,— сказав йому, сміючись, де Марсе, зустрівшися з ним у Опері.— Така геометрична фігура годиться тільки для Бога, якому нема чого робити. А честолюбці повинні рухатися по кривій лінії — це найкоротша дорога в політиці". Здалеку Рауль Натан здавався прегарним метеором. Мода схвалила його манери і зовнішність. Позичений республіканізм іноді надавав його повадкам янсеністської різкості, властивої борцям за народну справу — він висміював їх у душі — і не позбавленої привабливості в очах жінок. Жінки люблять творити чудеса, розколювати скелі, плавити характери, що здаються відлитими з бронзи. Отож моральне вбрання Рауля було в ту пору в цілковитій гармонії з його костюмом. Для Єви, знудженої своїм раєм на вулиці Роше, він повинен був стати — і став — тим переливчасто-строкатим змієм із спокусливою мовою, з магнетичними очима, з плавними рухами, який занапастив першу жінку. Тільки-но графиня Марі побачила Рауля, як відчула в душі поштовх такої сили, що була нажахана. Своїм поглядом фальшивий геній справив на неї майже фізичний вплив, збентежив і схвилював її серце. Це хвилювання було їй приємне. Пурпурова мантія слави, що на короткий час обвинула плечі Натана, засліпила наївну жінку. Поглинута спогляданням такого незвичайного створіння, Марі, коли подали чай, покинула гурточок дам, зайнятих балачкою, в якій вона не брала участі. Підступні подруги не забарилися помітити її мовчанку. Графиня наблизилася до квадратного дивана, де розбалакував Рауль,— той диван стояв у самому центрі салону. Вона зупинилася, взявши під руку дружину Октава де Кана — ця чудова жінка нікому не розповіла про той мимовільний дрож, яким Марі зрадила своє глибоке душевне хвилювання. Погляд закоханої або радісно здивованої жінки випромінює неймовірну ніжність, але Рауль у той час пускав справжній фейєрверк, він надто захопився собою; його дотепи злітали, мовби ракети, звинувачення спалахували і гасли, наче сонця, вогненними мазками малював він сліпучі портрети, і не міг зауважити простодушного подиву бідолашної маленької Єви, схованої в гурті дам. Загальна цікавість, схожа на ту, яка погнала б весь Париж до Ботанічного саду подивитись на єдинорога, коли б таке страховисько знайшлося в знаменитих Місячних горах, куди досі не ступала нога європейця, настільки ж п'янить пересічні уми, наскільки засмучує по-справжньому високі душі. Рауль щиро втішався своїм успіхом, у ту мить він належав усім жінкам і не міг належати котрійсь одній.