Дивовижний похорон

Страница 2 из 4

Нечуй-Левицкий Иван

Молодий асистент Гурковенків, так само доктор, бачив таке безглузде марнування грошей. Кмітливий на вдачу, він прислухався й придивлявсь до всього, чув не раз, як Гурковенка судили в місті поза очі його ж таки розсудливіші гості. На бенкетах він бачив, як усякі панки-вітрогони та занидівші провінціальні аристократи випивали таку силу дорогих вин, програвали в карти так багацько грошей, що знищували за один вечір трохи не однорічний засіб людини з середніми достатками. Асистент розказував скрізь своїм знайомим у місті за ті бучні бенкети й випивачки, і чутки про те безглузде марнування грошей пішли скрізь по місті. Гурковенко сам заробляв на день часом по триста карбованців, а своїм молодим асистентам платив по тридцять карбованців на місяць...

В Києві тоді тільки що завелось лікарське чимале товариство. Гурковенко не пристав до того товариства. Гордовитий та бундючний, він не міг стерпіть, що закладання товариства почалось од двох професорів, а не од його, найзначнішого доктора на ввесь Київ. Він задумав завести ще друге медицинське товариство, вже істинно научане. На його запросини згодилась більша частка міських докторів. Він написав установу нового товариства. Установа була затверджена. Усю осінь і сливе всю зиму він пеклювався цією справою, невважаючи на те що почував себе на здоров'ї не дуже-то добре.

Катерина Маврикіївна виїхала з дочкою до тітки в Геную ще на пилипівчане пущення. Вона виїхала зумисне заздалегідь, щоб позбутись клопоту й гармидеру при за-ведінні нового товариства, бо не любила ні вчених людей, ні вчених змаганнів та розмов. Ці змагання наводили на неї страшенну нудьгу. Вона навіть не бажала, щоб її дочка вийшла заміж за вченого. Вона любила офіцерів.

Наприкінці зими Гурковенко вже зовсім уладнав справу закладання нового товариства. В світлицях зібралось багацько докторів, його прихильників. Гурковенко написав гарну промову. Вийшов він на кафедру, почав читати промову, але йому несподівано стало погано так, що він не міг дочитати її до кінця. Він пішов у кабінет і ліг на канапі, щоб трохи одпочить. Один доктор, його приятель, взявся дочитати промову до кінця. Як промова була дочитана, в світлиці здорово заляскали в долоні.

Гурковенко почув те ляскання, стиха радісно осміхнувся: його гордовитість та самолюбство було вдоволене... Але... він дуже важко зітхнув раз, і те зітхання було останнє. Він заплющив очі та й помер.

Завештались збентежені несподіваною смертю докторі, заметушились по горницях. Несподівана, нагла смерть дуже вразила усіх. Зараз кинули телеграму до жінки в Геную. Гурковенка опорядили й у залі поклали на тапчані-кушетці. Аж через три дні прибула жінка з дочкою. Вона мусила покинуть карнавал саме тоді, як він розгулявся, і вернулась додому через це дуже засмучена. Доля неначе зумисне пожартувала з легкодумною людиною: вихопила з карнавального приємного гармидеру й пхнула просто на похорон чоловіка.

Катерина Маврикіївна опівдні прибула додому. Вона сподівалась стрінуть повні покої давніх знайомих, спочуваючих до її несподіваного горя. Але, увійшовши в горницю, вона не бачила ні живого духа в горницях. Гурковенко лежав на тапчані, неначе він заснув, бо був навіть трохи рум'яний. В горницях було тихо й нечепурно. Одна пристаркувата черничка голосно читала однотонним рівним голосом псалтир. Усі доктори, напрохані небіжчиком на закладання нового товариства, розбіглись, неначе нагла смерть їх розпудила, а знайомі не квапились на смутні одвідини.

Катерину Маврикіївну зустрів у покоях одним один молодий асистент Уласевич. Високий на зріст, стрункий та рівний, білявий красунь поздоровкавсь з нею тихо й розказав їй за Гурковенкову смерть. В його ясних карих очах виявлявсь смуток, світилось щире спобоління й спочування до удови й її молоденької дочки. Але Катерина Маврикіївна спокійно й байдужно дивилась на його втомленими темними очима. їй було байдуже і за чоловікову смерть, і за похорон, ніби вона прибула не в власну господу, де трапивсь смутний випадок, а ненароком заскочила по дорозі в якийсь отель, де трапилась з кимсь така сумна подія. В неї в думці все манячив карнавал. Розпитавши за все в асистента, вона пішла з дочкою до своєї кімнати, щоб передягтись та спочити після далекої й важкої дороги. Дочка сиділа коло неї мовчки й плакала.

Після снідання Катерина Маврикіївна прибралась у чорне удівницьке убрання й вийшла в світлицю велична та поважна, трошки бліда, неначе якась велична й гарна абатиса прибула з італійського монастиря з смутними одвідинами. Гурковенкова стала на зміну черниці й почала читати псалтир над небіжчиком чистим альтовим низьким голосом.

Не знаючи гаразд місцевих поглядів та звичаїв, вона думала, що цією дяківською повинністю вельми пошанує небіжчика, багацько більше, ніж слізьми, бо сльози чомусь у неї ніяк не хотіли литись.

Тим часом чутка за її повертання пішла по близьких знайомих. Дехто прийшов з одвідинами. Знайомі й близькі до небіжчика докторі присилали вінки. Катерина Маврикіївна все читала повагом, мов правила службу божу, але скоса все поглядала, хто приніс вінка й од кого. Одвівши очі набік од книжки, вона часом простягала велично довгу руку й киванням показувала, де класти вінки. І знов оберталась до аналоя й ніби знов ставала коло жертовника на якісь жертвоприносини за душу небіжчика. А знайомі, порозходившись, рознесли звістку, як Катерина Маврикіївна з великої скорботи замість того, щоб сльози лити, стала на одправу з псалтирем, наче дяк... Цю дяківську послугу зараз підхопили в місті на язики й підняли на смішки.

Напередодні Катерина Маврикіївна в газетній оповістці запрошувала на панахиду на другий день. Опівдні зібралось чимало значніших знайомих. Одправили панахиду. Господиня запросила усіх на снідання. Гості рушили в дальші покої й сповнили столову. Довгі столи були вже прибрані й обставлені усякими потравами та винами, як було й передніше за живоття небіжчика. Молодий асистент крутивсь, як муха в окропі, і давав усьому лад. Значні гості, випивши всмак по чарці й по другій, посідали за столи й почали закушувать. Розмова пішла звичайна, спочатку була тиха, неначе гості розмовляли нишком, а потім стала жвавіша, а далі вже весела й голосна, ніби всі й забулись, що в світлиці лежить мрець. Ножі й виделки цокали й стукотіли; вино забулькотіло, ллючись у чарки та стакани. Міцні вина швидко розворушили здорових та ситих гостей. Незабаром усі загомоніли ще голосніше. Почулися вже превеселі акорди в густому гудінні розмови. Гості довго сиділи, випивали та балакали. Один здоровий пузань сказав ненароком влучний жарт. Хтось другий його підхопив і додав свого жарту.