Дивовижний похорон

Нечуй-Левицкий Иван

 

Оповідання

Доктор Іван Мартинович Гурковенко, чи, як він писав своє назвище, Гурковенков, був дуже відомий не тільки в Києві, але й поза Києвом в околиці. Він вийшов з петербурзької медицинської академії, довгенько був на службі за військового доктора, оженився в Петербурзі, а потім згодом перейшов у Київ, довгенько служив у міському лазареті й став професором. Практика в його була велика. Він нажився, забагатів і спромігся купить гарний, хоч старосвітський чималий дім на кінці Хрещатика, вище од Бессарабки, од широкого плацу, на самісінькій середині Круглого спуску на просторній терасі.

Дім був мурований, просторний, стояв серед широкого двора на терасі, з широким старосвітським ґанком чи верандою з колонками, і був схожий на дім на селі в будь-якого багатенького дідича; бо перед домом у дворі було навіть кружало, засаджене кущами та квітками, поза котрим під'їжджали під ганок до високих сходів екіпажі гостей, зовсім як на селах у дідичів.

 

Доктор любив одпочивать, п'ючи чаю на цій височенькій веранді, оповитій виноградом, любив дивиться на широкий простір, на вештання людей на широкому майдані. Поза його садибою йшов кругом вгору Круглий спуск, кудою сунулись вагони трамвая вгору на Липки. За домом під крутою горою був овощний садок, квітники й оранжерея, притулена до дому. Осторонь стояла опрічна оранжерея для пальм. За нею по дуже крутій горі ріс густий грабовий ліс до самого верху. Доктор любив дивиться, як вагони трамвая сунуться проз його терасу з майдана по вулиці, потім ховаються за повороткою в садках, а потім несподівано виникають аж вгорі над лісом, неначе якісь допотопні дивовижні мамонти висовуються з лісу й десь плазують високо на горі на зелених верховіттях грабів. А назустріч їм зсовуються наниз вагони з Липок і ніби пірнають в гущавину зеленого дерева й вискакують нанизу проти його тераси. Гурковенко був вже літній чоловік, трошечки сивуватий, але тілистий, кремезний, рум'яний, русявий красунь з карими ясними очима. Він кохався в квітках та в садках і падкував коло їх, мов коло своїх дітей. Гурковенко був справдешній епікуреєць: любив всмак пожить, попоїсти й попопить. Його льох з винами був з перших у Києві. Він любив гостювать у інших, але й сам залюбки приймав гостей. Не занедбав він і своєї науки, написав кільки невеличких, але вартних на зміст медицинських книжечок і брошурок. Але соціального, громадянського прямування не було в його ніякісінького... Тільки одна любов до теплиць, до рослин натякала про українську поетичність його вдачі, пригноблену служебними ділами та тяганиною з недужими людьми.

Гурковенко жив розкішно, по-великопанській. Він держав виїзний екіпаж для одвідування слабих. Жінка мала свій опрічний екіпаж задля себе й задля дочки-єдиниці.

Гурковенкова жінка Клара Маврикіївна, чи Катерина Маврикіївна, як її вже звали в Києві, коли вона пристала на православну віру, була дочка петербурзького аптекаря, захожого італьянця. Брат цього аптекаря був на службі в дворці якогось великого князя в Петербурзі. Пробуваючи в столиці, Гурковенко залицявсь до цієї чорнобривої принадної красуні й оженивсь на їй. Катерина Маврикіївна, мабуть, через те, що її дядько був на службі в дворці, вважала на себе, як на справдешню аристократку, любила часто хвалитись й нагадувать в розмові про свою аристократичну рідню десь у Генуї... В Києві, маючи багацько грошей, вона знайомилась тільки з найвищими урядовими особами та кількома київськими багатирями-аристократами.

Гурковенко був один з видатніших багатирів в місті. Вбившись в палки через свою лікарську досвідність, склавши чималий капітал, Гурковенко збудував собі новий здоровий та довжезний мурований дім на три поверхи, на п'ятнадцять квартир, а сам жив у старому опрічному домі в чудовій місцині, де було тихо й спокійно, на пригорку Круглого спуску, серед старих садків навкруги, ніби в садибі якогось заможного дідича край села.

Як тільки його дочка-єдиниця стала доросла, Катерина Маврикіївна почала справлять такі бучні бали, яких не справляв у Києві ні один багатир. На широкому дворі коло дому часом був такий наїзд, збиралось стільки екіпажів, скільки їх збирається на контрактовий ярмарок у Києві на Подолі. Лисніли дорогі карети та фаетони; на козлах стриміли то убрані по-англійській погоничі в циліндрах та в сіртуках з золотими позументами, то бородані в чор-і:их плисових безрукавках та жовтих і червоних сорочках. Дім аж кишів гістьми. Дві буфетні кімнати були сливе усі закидані кошиками з пляшками пива та дорогих вин. Розкіш, навіть збитки були в усьому, як у потравах на обідах, так і в винах.

Гурковенкові припадав до вподоби жінчин вибір значних знайомих: він був самолюбний та гордовитий на вдачу, ставив себе без міри високо, як доктор і вчений. Але маючи знайомих і з середнього стану, він мусив приймати й вітать у себе й простіших знайомих і своїх товаришів-док-торів. І Катерина Маврикіївна з цієї причини звичайно справляла поспіль через день два бали або два вечорі з багатою вечерею. На перший вечір вона запрошувала своїх видатніших та багатіших гостей, а на другий — запрошувала докторів та простіших своїх знайомих. Про ці запросини на перший і на другий вечір говорили в місті по салонах, митикуючи, кого то вона сподобить на запросини на перший бал, а кого знизить на один ступінь і запросе на другий вечір. З неї в місті трохи глузували й казали, що вона з тих заграничних аристократів-приходьків, що продають в Росії в коробках ліки, олійки та пластирі од могодзуль на ногах... Про її батька-аптекаря казали, що він, прийшовши в Москву, ходив по вулицях з скринькою й по домах вирізував могодзулі на пальцях за злотий за могодзулю.

До своєї тітки Катерина Маврикіївна їздила з дочкою в Геную сливе щороку й потрапляла саме на карнавал. Тітка її справді була заможна людина. З Генуї вони вдвох або гуртом їздили й до Ніцци на карнавал — на відому "Bataille des fleurs". Раз якось вона затягла в Ніццу на цю "Баталію квіток" і свого чоловіка. Найняли вони багатий екіпаж. В екіпажі сіла Катерина Маврикіївна з красунею дочкою, проти себе вона посадовила Гурковен-ка й якогось красуня італьянця, свого "лицаря серця". Екіпаж аж тонув у квітках, і погонич та збруя на конях були рясно прибрані й позаквітчувані квітками. Ні одна колісниця не була так гарно та рясно убрана квітками. Про це диво навіть написали в ніццьких газетах, ще й помістили малюнок в ілюстрованій газеті. Катерина Маврикіївна зняла в фотографа прибраний та заквітчаний екіпаж з кіньми, з погоничем, з своєю особою та з коханою дочкою та, що було найцікавіше й найвартніше задля неї, з красунем генуезцем. Цю фотографію вона привезла додому, носилась з нею, як старець з писаною торбою, і тикала в руки усім знайомим добродіям, ще й показувала цю саму ілюстрацію в тогочасній ніццькій газеті з звісткою; в котрій було надруковане її ймення... Цю фотографію таки за її спиною піднімали на сміх, а паничі й пани глузували з Катерини Маврикіївни, бо вважали на неї, як на дурненьку й навіть трохи пришелепувату кокетку. Вона за це не догадувалась та аж облизувалась од усяких компліментів. Поза очі усі казали, що Катерина Маврикіївна на цій фотографії дуже скинулась на циганку з шатра, а Гурковенко вийшов Бахусом з одутлуватими щоками, що недавнечко видудлив цілу пляшку вина й на радощах вкачався в квітки та в листя, неначе кінь в реп'яхи.