— Поснідаймо, — запропонував Тіп.
Джек — Гарбузова Голова з подивом подивився на нього і від їжі відмовився.
— Гадаю, ти влаштований якось по-іншому, ніж я, — сказав він.
— Ще б пак, — відповів Тіп, — хто ж, як не я, тебе змайстрував.
— Невже? Ти мене змайстрував? — здивувався Джек.
— Саме так. Я зібрав тебе. Я вирізав твої очі, ніс і рот, — гордо відповів Тіп. — І одягнув тебе також я.
Джек критично оглянув себе з усіх боків.
— По-моєму, ти чудово впорався, — вирішив він.
— Так, виглядає нічогенько, — скромно погодився Тіп, бо ж він сам уже ясно бачив недоліки й недоробки у своїй роботі. — Та якби я знав, що нам доведеться разом мандрувати, то взявся б до справи ще серйозніше.
— Виходить, — раптом із подивом вигукнув Гарбузова Голова, сам вражений своїм відкриттям, — виходить, що ти — мій майстер, мій творець, мій батько!
— Краще сказати — твій винахідник, — сміючись відповів хлопчик. — Так, сину мій, це я тебе винайшов і зробив!
— Отже, я повинен тебе слухатися, — зробив висновок дерев'яний чоловічок, — а ти повинен мене оберігати та опікуватися мною.
— Хай так і буде, — погодився Тіп, підводячись із землі. — А тепер — час у путь.
— Куди ми йдемо? — запитав Джек, коли вони знову закрокували по дорозі.
— Поки що не знаю точно, — зізнався хлопчик, — але сподіваюся, що на південь. А якщо ми йдемо на південь, то рано чи пізно потрапимо в Смарагдове Місто.
— А яке це місто? — поцікавився Гарбузова Голова.
— О, це столиця і найбільше місто Країни Оз. Сам я ніколи не був у ньому, але чув чимало. Наприклад, що колись там правив могутній чарівник, і ще — там усе зеленого кольору, так само як у нашому Краї Лісовиків усе фіолетового кольору.
— А хіба тут усе фіолетове?
— Звісно, хіба ж ти сам не бачиш? — відповів хлопчик.
— Здається, я не розрізняю кольори, — розгублено зізнався Гарбузова Голова, озирнувшись навсібіч.
— Трава фіолетова, і дерева фіолетові, і будинки, і загорожі — все фіолетове, — пояснив йому Тіп. — А в Смарагдовому Місті все зелене, на Сході, — все блакитне, в південному Краї Ковтачів — усе рожеве, а в західному Краї Моргунів, де править Залізний Лісоруб, — усе жовте.
— А-а, — задумливо протягнув Джек. Тоді він трошки помовчав і перепитав: — Ти кажеш, що моргунами править Залізний Лісоруб?
— Так, це він допоміг Дороті перемогти Злу Чаклунку Заходу, і на подяку за це моргуни вибрали його своїм правителем, а Страшила народ Смарагдового Міста зробив своїм королем.
— Оце так! — зітхнув Джек. — Я зовсім заплутався. Хто такий Страшило?
— Ще один друг Дороті, — відповів Тіп.
— А хто така Дороті?
— Це дівчинка, яка прилетіла з Канзасу, краю, що пролягає десь у Іншому Світі. Вона прилетіла сюди на смерчі, а в мандрівці Країною Оз її супроводжували Страшило і Залізний Лісоруб.
— А де вона тепер? — не вгамовувався Гарбузова Голова.
— Глінда, правителька ковтачів, допомогла їй повернутися додому, — відповідав хлопчик.
— А що сталося зі Страшилом?
— Я вже казав тобі. Він править Смарагдовим Містом, — терпляче розтлумачував йому Тіп.
— А я думав, що ним править чарівник — здається, ти сам так сказав, — бідолашний Джек зовсім заплутався.
— Сказав, але не так. Слухай ще раз і будь уважний, — Тіп намагався говорити повільно, дивлячись просто в очі усміхненому Джекові. — Дороті подалася до Смарагдового Міста просити чарівника, щоб той відіслав її назад до Канзасу. Страшило і Залізний Лісоруб пішли разом із нею. Та чарівник не зміг їй допомогти — він виявився не настільки й могутнім. Коли його налякали тим, що розкажуть усім правду, він зробив величезну повітряну кулю і полетів на ній невідомо куди, і з того часу ніхто його не бачив.
— Неймовірно захоплива історія, — здивовано підсумував Джек, — і я зрозумів у ній усе без винятку, крім твоїх пояснень.
— Ось і добре, — сказав Тіп. — Після того, як чарівник полетів собі, народ Смарагдового Міста вибрав Страшила своїм королем, і, подейкують, кращого правителя, ніж він, ще треба пошукати.
— Ми з ним познайомимося? — поцікавився Джек.
— Можемо познайомитися, — відповів хлопчик, — якщо ти, звісно, не проти.
— У жодному разі, дорогий батечку, — сказав Гарбузова Голова. — Я завжди тебе в усьому підтримуватиму.
4. Тіп намагається чаклувати
Невисокий і худенький на вигляд хлопчик дуже ніяковів, коли його називав батьком незграбний здоровило з гарбузовою головою. Щоб уникнути пояснень, він вирішив змінити тему розмови і запитав:
— Ти не втомився?
— Анітрошки, — відповів товариш. — Але, — далі вів він, поміркувавши, — якщо я буду так крокувати ще довго, мої дерев'яні суглоби дуже швидко вийдуть з ладу.
"А він має рацію", — подумав Тіп. І одразу ж пошкодував про те, що не підігнав дерев'яні частини тіла одна до одної акуратніше. Але хіба ж він міг подумати, що опудало, яке він змайстрував, аби посміятися над бабцею Момбі, оживлять за допомогою чарівного порошку?
Що ж, докоряти собі не було сенсу, треба було подумати про те, як допомогти Джеку.
Тим часом вони вийшли на лісову галявину і хлопчик присів відпочити на старі козла для пиляння дров, залишені тут якимось Лісорубом.
— Ти не хочеш сісти? — запропонував Тіп Гарбузовій Голові.
— Це не зашкодить моїм суглобам? — обережно поцікавився той.
— Навпаки, вони перепочинуть, — завірив його хлопчина.
Джек спробував було сісти, але ноги під ним підігнулися в колінах, і він гупнув на землю з таким тріском, що Тіп злякався, чи не розпався бідолаха на дрова.
Він кинувся до чоловічка, підняв його, розпрямив руки і ноги, помацав голову, перевіряючи, чи вона часом не тріснула. Джек виявився цілим і неушкодженим, але Тіп вирішив на майбутнє застерегти його:
— Напевно, тобі краще буде про всяк випадок стояти.
— Дуже добре, дорогий батечку, як скажеш, так і робитиму, — відповів Джек із незмінною посмішкою, зовсім не збентежений своїм падінням.
Тіп знову сів, а Гарбузова Голова одразу ж закинув нове питання:
— А що це за штука, на якій ти сидиш?
— Це козла, — відповів хлопчик і миттю розкаявся, бо Джек вимагав детальніших пояснень.
— Що таке "козла"?
— Козла? По-перше, їх не можна плутати з козлами, — почав Тіп, намагаючись говорити якомога зрозуміліше. — Козли — це тварини, у них у кожного є голова і хвіст, як, наприклад, у коня.