— Моя племінниця! Вона тут. Я хочу бачити мою племінницю.
Джордж затамувавши подих, сидів у кутку та вдавав, що пильно вивчає спортивну колонку у вечірній газеті. Він відклав газету з виглядом заглибленою в себе людини.
— Вибачте, сер. Ви щось хотіли?, — ввічливо перепитав він
— Моя племінниця! Що ви з нею зробили?
Виходячи с того, що кращий захист це напад, Джордж заволав, чудово імітуючи обурення свого дядька: "Якого дідька! Що ви маєте на увазі!?" З того боку оторопіли від такого нападу. Це був товстун, що відсапувався від швидкого бігу. Він мав коротку стрижку та пишні вусами. Горловий акцент та манера триматися вказувала на те, що чоловік був більш звичний до військової форми, ніж до цивільного одягу. Як чистокровний британець, Джордж мав упередження до іноземців, особливо якщо вони схожі на німців.
— Що ви маєте на увазі, — сердити перепитав він.
— Вона зайшла в середину, — відказав товстун, — Я бачив її. Що ви з нею зробили?
Джордж відкинув газету і висунувся з вікна.
— Що!?, — закричав він, — Це шантаж. Але ви не на того напали. Я читав про вас все в сьогоднішній "Дейлі Мейл". Охорона, охорона!
На галас вже поспішав працівник вокзалу.
— Сюди, — сказав містер Роуленд, з виглядом люди з вищого світу, що звертається до нижчого стану, — Це чоловік набридає мені і намагається мене шантажувати. Лише уявіть, він стверджує, що я сховав його племінницю. Я чув, що існує ціла банда іноземців, які роблять подібні речі. Це слід зупинити. Ви схопите його, чи не так? Ось моя візитівка на всякий випадок.
Працівник вокзалу переводив погляд з одного на іншого. Він повинен був зробити вибір поміж ницим іноземцем та респектабельним, гарно одягнутим джентльменом, котрий мандрує першим класом. Він поклав руку на плече іноземця.
— Слухайте. Ідіть звідси.
У незнайомця закінчився запас англійської і він вибухнув пристрасною промовою на своїй рідній мові.
— Досить, — сказав працівник вокзалу, — Відступіть назад. Поїзд зараз відправляється.
Почулися свистки, замайоріли прапорці. Ривок і поїзд рушив. Джордж залишив свій пост, коли поїзд проминув платформу. Він взяв свій чемодан і поклав його на полицю.
— Все добре. Ви можете виходити, — підбадьорливо сказав він
Дівчина видерлась на зовні.
— Ох, — зітхнула вона, — Як я можу вам віддячити?
— Все добре. Дрібниці, запевняю вас, — безтурботно відказав Джордж
Він підбадьорливо посміхнувся. В її очах промайнуло легко замішання, здавалось вона загубила якусь річ. За мить вона побачила себе у вузькому дзеркалі і зойкнула від несподіванки.
Чи прибирали вагон, чи ні — невідомо, але під сидіннями навряд чи. Вигляд незнайомки демонстрував якість роботи прибиральників. Здавалось весь бруд та пил зібрався на одязі. Джордж не мав часу розгледіти дівчину, занадто мало часу було від її появи до зникнення під сидіннями. Але він відмітив, що це молода струнка, добре одягнута, охайна дівчина. Хоча тепер невеликий червоний капелюшок був зіжмаканий, а на обличчі були пасма бруду.
— Ой!, — зойкнула дівчина
Вона кинулась до своєї сумочки. Джордж з тактом справжнього джентльмена, відвернувся до вікна, уважно оглядаючи вулиці Лондона на південь від Темзи
— Як я можу вам подякувати?, — запитала дівчина знову.
Сприймаючи питання як натяк до продовження розмови, Джордж відвернувся від вікна, щоб знову відмовити у ввічливій манері, але вигляд незнайомки додав теплоти в його голос. Дівчина була красунею! Ніколи, Джордж не бачив такої красивої дівчини. Його манери стали ще більш вишуканішими.
— Ви зіграли блискуче, — палко промовила дівчина.
— Пусте. Найпростіша річ у світі. Не варто дякувати, — промимрив Джордж.
— Ні, ви були надзвичайні, — твердо повторила вона.
Без сумніву дуже приємно, коли прекрасна дівчина захоплено дивиться у твої очі й каже, що ти надзвичайний. Джордж насолоджувався хвилиною слави. Потім запанували незручна тиша. Видавалося природним, що дівчина прояснить ситуацію, але вона лише почервоніла.
— Звучить дуже дивно, — промовила вона, — але я боюсь, що не зможу пояснити цей випадок
Вона поглянула на нього з жалібним виглядом.
— Ви не можете пояснити?
— Ні
— Звучить грандіозно, — захоплено сказав Роуленд
— Перепрошую. Що ви маєте на увазі?
— Я кажу, що звучить грандіозно. Все схоже на одну з тих історій, що читаєш на ніч. В першому розділі героїня завжди каже – "я не можу пояснити". Звичайно вона врешті решт все пояснює, хоча нема причини чому б не зробити це одразу, за виключенням того, що б зникла основна фабула повісті. Надіюсь, що справи стосуються секретних документів надзвичайної ваги і … Балканського експреса. Я обожнюю Балканський експрес.
Дівчина кинула на нього підозрілий погляд.
— Що ви маєте на увазі під Балканським експресом?, — різко запитала вона
— Надіюсь, що не був дуже нав'язливим, — похапцем продовжив Джордж, — Певно ваш дядько мандрував цим експресом.
— Мій дядько.., — почала вона, — мій дядько..
— Так я і думав, — доброзичливо промовив Джордж, — я сам маю дядька. Ніхто не винен, що має дядечка. Коли я дивлюсь на свого, то видається, що природа трохи недопрацювала.
Дівчина щиро розсміялась. Коли вона почала говорити, то Джордж вловив незначний іноземний акцент, хоча одразу прийняв її за англійку.
— Ви надзвичайна людина, містер…
— Роуленд. Для друзів просто Джордж.
— Моє ім'я Елізабет.
Вона раптом замовкла.
— Мені подобається ім'я Елізабет, — почав говорити Джордж, щоб приховати її замішання, — Надіюсь вас ніхто не називає Бетсі, чи подібним скороченим ім'ям?
Вона похитала головою.
— От і добре, — продовжив Джордж, — тепер, коли ми познайомились, наші справи підуть краще. Елізабет якщо ви встанете, то я допоможу почистити ваше пальто.
Вона покірно встала і Джордж допоміг привести до ладу її пальто.
— Дякую вам, містер Роуленд
— Джордж, для друзів просто Джордж, запам'ятайте. Ви ж не можете, увірвавшись в моє купе, залізти під сидіння, змусивши брехати вашому родичу, відмовити мені в дружбі!
— Дякую Джордж
— Вже краще.
— Як я виглядаю?, — запитала Елізабет, розглядаючи себе.
— Ви виглядаєте…У вас нормальний вигляд, — запинаючись сказав Джордж
— Розумієте…трапилось так раптово – почала пояснювати дівчина.