О, так! Я пам'ятав її! Коли вона, вся вкрита квітами, молода й прекрасна, лежала з печаттю смерті на блідому обличчі, я, як звірятко, забився в куток і дивився на неї палаючими очима, перед якими вперше постав увесь жах таємничої загадки життя й смерті.
І тепер часто, глупої опівночі, я прокидався сповнений любові, що стискала мені груди, переповнюючи дитяче серце, прокидався з усмішкою щастя. І знову, як колись, мені здавалося, що вона зі мною, що я зараз зустріну її люблячу, милу ласку.
Так, я пам'ятав її!.. Але на питання високого похмурого чоловіка, в якому я жадав, але не міг відчути рідної душі, я весь зіщулювався ще дужче і тихенько висмикував свою маленьку руку з його руки.
І він відвертався від мене з досадою та болем. Він відчував, що не має на мене ніякісінького впливу, що між нами стоїть якась стіна. Він надто любив її, коли вона була жива, і через своє щастя не помічав мене. Тепер важке горе закривало мене від нього.
І потроху прірва між нами ставала все ширшою та глибшою. Він дедалі дужче переконувався, що я поганий, зіпсований хлопчисько, з черствим, егоїстичним серцем, і свідомість, що він мусить, але не може зайнятися мною, мусить любити мене, та не знаходить цієї любові в своєму серці, ще збільшувала його неприязнь до мене.
Йому наговорили всі, що я поганий, зіпсований хлопець, і він все більше й більше сторонився мене. А я це почував. Інколи, сховавшися в кущах, я стежив за ним, я бачив, як він ходив по алеях, все прискорюючи кроки, і глухо стогнав від нестерпної душевної муки. Тоді моє серце спалахувало жалістю й співчуттям. Одного разу, коли, стиснувши руками голову, він присів на лаву й заридав, я не витерпів і вибіг з кущів на доріжку, піддавшись палкому бажанню кинутись на шию батькові. Але, почувши мої кроки, він підвів голову, суворо глянув на мене й осадив холодним запитанням:
– Чого тобі?
Мені нічого не потрібно було. Я швидко повернувся, соромлячись свого пориву, боячись, щоб батько не прочитав його на моєму збентеженому обличчі. Побігши в гущавину саду, я упав на траву лицем і гірко заплакав від досади й болю.
З шести років я зазнав уже всього жаху самотності.
Сестрі Соні було чотири роки. Я гаряче любив її, і вона відповідала мені такою ж любов'ю, але загальна думка про мене, як запеклого розбишаку, встигла поставити між нами високу стіну. Щоразу, коли я починав гратися з нею, по-своєму галасливо й жваво, стара нянька, що завжди була сонна й завжди з заплющеними очима драла куряче пір'я на подушки, негайно прокидалася, швидко схоплювала мою Соню й несла до себе, кидаючи на мене сердиті погляди; в таких випадках вона завжди нагадувала мені нашорошену квочку, сам я порівнював себе з хижою шулікою, а Соню – з маленьким курчатком. Мені ставало дуже гірко й прикро. Не дивно ж, що скоро я зовсім припинив усякі спроби розважати Соню моїми галасливими іграми, а через деякий час мені стало душно, тісно у нас дома й у садку, де я не бачив ні від кого привітності й ласки. Я почав бродяжити.
Вся моя істота тремтіла тоді якимось дивним передчуттям життя.
Мені все здавалось, що десь там, у тому великому і невідомому світі, за старою огорожею саду, я щось знайду; здавалось, що я щось мушу зробити і можу зробити, та тільки я не знав, що саме. Я став інстинктивно тікати від няньки з її пір'ям, і від знайомого лінивого шепотіння яблунь у нашому маленькому садку, і від дурного стукоту ножів, що робили на кухні котлети. З того часу до інших несхвальних моїх епітетів додалися ще назви вуличного хлопчиська та бродяги; та я не звертав на це уваги. Я притерпівся до докорів, і вони стали мені такі ж байдужі, як раптова злива або сонячна спека. Я похмуро слухав зауваження і робив по-своєму. Тиняючись вулицями, я вдивлявся по-дитячому цікавими очима в невигадливе життя маленького міста з його халупками, прислухався до гудіння дротів на шосе, намагаючись вловити, які вісті линуть ними з далеких міст, слухав шелест колосся, шепіт вітру на високих гайдамацьких могилах.
Не раз очі мої широко розкривалися, не раз зупинявся я з хворобливим переляком перед картинами життя.
Образ за образом, враження за враженням лягали на душу яскравими плямами; я дізнався і побачив багато такого, чого не бачили діти, старші за мене!
Коли всі вулиці міста стали мені відомі до останніх брудних закутків, тоді я почав заглядатися на каплицю, що виднілася на горі. Спочатку я, як полохливе звірятко, підходив до неї з різних боків, все не наважуючись вилізти на гору, про яку йшла така недобра слава. Але в міру того, як я знайомився з місцевістю, передо мною виступали лише тихі могили та зруйновані хрести. Там не було ознак будь-якого життя або присутності людей. Все було якесь смиренне, тихе, занедбане, порожнє. Тільки сама каплиця дивилася, насупившись, порожніми вікнами, ніби думаючи якусь сумну думку. Мені схотілося оглянути її, подивитися всередину, щоб переконатися остаточно, що й там нема нічого, крім пороху. Але самому було і страшно, і незручно починати таку справу, тому я набрав на вулицях міста невеличкий загін з трьох шибеників, пообіцявши їм у нагороду булок та з нашого саду яблук.
Розділ III
НОВІ ЗНАЙОМІ
Ми вирушили в екскурсію по обіді і, підійшовши до гори, почали видиратися по глинястих проваллях, поритих лопатами й весняними струмками. Провалля оголювали схили гір і де-не-де видно було, як з глини стирчали білі зотлілі кістки. В одному місці видно було дерев'яну труну, в іншому – щирив зуби людський череп.
Нарешті, допомагаючи один одному, ми швидко видряпалися на гору з останнього провалля. Сонце починало схилятися до заходу. Його косе проміння м'яко золотило зелену травичку старого кладовища, грало на старих похилених хрестах, переливалося на уцілілих вікнах каплиці. Було тихо; віяло спокоєм і глибоким миром занедбаного кладовища. Тут ми вже не бачили ані черепів, ані кісток, ані трун. Зелена свіжа трава рівним покровом з любов'ю приховувала жах смерті.
Ми були самі; лише горобці порпалися навколо та ластівки безшумно влітали й вилітали у вікна старої каплиці, що стояла, якось тужно похнюпившись, серед порослих травою могил, скромних хрестів та напівзруйнованих кам'яних гробниць, оповитих густою зеленню, де майоріли барвисті голівки жовтців, кашки й фіалок.