— Я вже не начальство! — з захованим моральним вдоволенням та зверхньою байдужістю казала Килина.
Це була правда. За зиму партійний комітет чогось до неї охолов і, в першу чергу, Натанзонша. "Що то буде?" — тенькало в душі Килининій. Але жодних заходів, щоб поправити ситуацію, не вживала. Може воно й краще... Може й гірше... Говорили, що має бути студентська чистка, але якось пронесло, чистки не було весною. А засідання студкому відбувалися й без неї.
А оце вже вони й знову з'їхалися вчитися.
Не було й мови про те, щоб її знову обирали до студкому. Про Килину забули, вона й рада.
IV.
Дівчата не дуже радо йшли до Золотоверхого манастиря. Тамара ще там на була, але саме число, — аж сім хлопців і їх двоє, — її лякало.
Та більше не було куди йти.
Вони все затягали свій відпочинок. Якась молода жінка, пристойна і гарна, уповільнила свою ходу й замислено подивилася на їх багаж.
— Якщо не помиляюся, — раптом запитала вона приязно, — ви студентки?
Дівчата здивовано ствердили. — І перебираєтесь на друге мешкання?
— Вгадали, — всміхнулася Килина.
— Хороша кімната? — запитала жінка. — Я тому питаю вас, що я також учуся ще.;.
— Ой, не питайте! Приймають нас семеро хлопців...
Біблійне число сім, проте, не злякало жінки. Вона все довірливіше поглядала на них та їхні корзинки, щось наче наважуючись сказати. Розпитувала, де раніш жили, що примусило дівчат...
— Це ж незручно буде вам...
— Але не буде сокири, — смішками відповідали дівчата. Жінка все чомусь не відходила. Вона ще трохи подумала й наважилася запитати:
— А якби ви?., чи пішли б ви, коли б вам?..
Дівчата насторожилися. Невже кімната? Тепер у місті кімнати не знайдеш. З усіх містечок повтікали від денікінських погромів жиди і заселили все, що було нерозвитого, а тепер стягали своїх з усіх усюд. Знов же, верталися всі ті, хто розбігався з міста через голод і холод. Знов же, було їх таки чимало, студентів, у цім місті.
Невже щастя лізе в руки?
— Власне, це в мене е кімната, — ніяковіючи, промовила жінка. — Мій чоловік — професор, сама я — кінчаю інститут... Я мала намір, — і це йду якраз у цій справі, — запросити одну стару жінку...
Килина й Тамара аж не стямилися з радощів. Казка Шехерезади! Несподіваний скарб! Втілена мрія!
...— одну стару жінку, — провадила далі та, — щоб помогла мені доглянути дитину...
— Дити-и-ину! — розчаровано подивилися одна на одну Килина й Тамара. — У няньки?
— Дитина має сім місяців. Якби одна з вас згодилася, то мала б у мене безкоштовну кімнату й обід...
Дівчата безпомічно дивилися одна на одну. Перспектива окремої затишної кімнати була така приваблива, така манлива! Але як же?.. "Одна з вас"... А друга? І що тоді робити, — чи дитину няньчити, чи на лекції ходити?
— Може ти підеш? — одночасно запитали обидві.
— Я не вмію глядіти дитини, — рішучо сказала Тамара. Вона сама була плеканою дитиною, найменшою, і мала
гордовиті мрії про далекосяжну кар'єру.
— Але... це ж треба нянькою бути! — розчаровано сказала Килина.
Чи для того вони прагнули великого міста, щоб піти в няньки? Чи на те вони жили всю зиму в нетопленій хаті, ділилися вдвох одним обідом на цілу добу, чи на те наїдаються отрути нікому нерозповіджених страхів і пере-страхів? Ні одна, ні друга з дому не мали підмоги, Килина ходила вже цієї осени не раз мити вікна та підлоги, а Тамара брала вишивання в одній артілі, але то зовсім інше! Чи вони пропустили хоч один диспут, хоч одну літературну вечірку, що так рясніє ними місто? А як підуть за цією жінкою — котра з них захоче пелюшки прати в той час, коли друга збиратиметься на цікаву доповідь?
Господи, як це важко було вирішити? Жінка спокушала їх:
— Я вам чомусь довіряю, — казала вона, — тому й звернулася до вас на вулиці. Та й я не завжди буду занята, і ви будете чергуватися.
Жінка щораз більше проймалася до них симпатією.
Вона вже й обох їх прийняла б... Така була своя, так розуміла їх. Але дівчата були ще такі молоді, ще їх запал до студентських вжитків не зламався від першого року злиднювання, ще Такі гордовиті були їхні мрії.
— А може одна котра з вас захоче?
І як не обертали справу, — все чомусь не виходило.
Ну, а друга? Мусить іти за першою, бо коли вони удвох насмілюються іти в хлоп'ячий гуртожиток, то вже напевно одна не зважиться...
І так дивилися вони всі три одна на одну, і не знали, на що зважитися. Молода приязна жінка вже на всі варіянти йшла, але дівчата не могли, видко, ніяк помирити діялек-тичного матеріялізму із дитячим вереском.
Зітхнули всі троє.
— Ну,, ви порадьтеся! Ось вам моя адреса, як надумаєтеся котра, то приходьте.
Жінка пішла.
Підіймаючи свою корзину, Тамара мрійно сказала:
— А як би ми смачно сьогодні пообідали! Підіймаючи свою, Килина відповіла:
— Якби наварили...
Пройшовши кроків кілька, Тамара ще раз пошкодувала:
— От, дурні ми! Треба було згодитися, а тоді, якби вже жили, кімнату на себе переписали б. Що б вона нам вдіяла? Хіба мало так роблять?
— То піди! Адресу ж маєш! — зневажливо відповіла Килина.
2. АРХІЄРЕЙСЬКИЙ КОРПУС
І.
В архієрейському корпусі колишнього Золотоверхого манастиря, а тепер КУБУЧ'а*), людей все прибавлялося. Це була зовсім окрема республіка в кубучівському царстві. Всі інші корпуси, — їх було п'ять, — мали коридорну систему, як у готелі, в кожній невеличкій кімнаті було по три-чотири студенти, кімнати були під номерами, існували коридорні старости, що стежили за порядком...
Щодо архієрейського корпусу, то вважалося, що та велика заля тимчасом порожня, а в тій меншій живе шість студентів — і нікому до того не було більше діла.
Насправді ж там було сім. Тараса Сарґолу, за кілька днів до появи дівчат недавно привів Карло Моор, якого, в свою чергу, привів сюди Кость. Цими ж днями знову ж таки Карло Моор запросив двох студенток, що не мали куди подітися.
Мала заля архієрейського корпусу, де колись відбувалися архієрейські прийняття, була невелика, але затишна. Шляхетні дубові панелі перекликалися з прекрасною дубовою різьбленою стелею. Невелика вона була, порівнюючи з другою залею, колишньою церквою, тепер зовсім порожньою.
Від тих часів, як тут був червоноармійський клюб, зосталися понамальовувані на стінах величезні сині чер-воноармійці. Де був іконостас — рябіло від антирелігійних гасел, написаних ультрамариною і червоною вохрою.