— Браво! — гукнув Малина. — Оце по-моєму.
— І нарешті третя думка, — вів далі Сум. — Пришельці були з нашої, з Сонячної системи. З Марса, або з Венери, або з інших планет. Отже, вони наші сусіди, і їм нема чого залишати якісь спеціальні знаки.
— Ну це вже занадто, — сказав Шум. — Якби така висока еволюція існувала поруч із Землею, то вона б спілкувалася з нами тісніше! Вони б не раз, не два прилітали сюди.
— А хто вам сказав, що вони не прилітали? Або що тепер не прилітають?
— А чому мовчать? Чому не зав’язують стосунків з людьми?
— Ви хочете неможливого, — сказав Сум. — Може, в них зовсім інша психіка, інші смаки, прагнення, мислення. Або, скажімо, вони бажають, щоб ми самі вирішували свої проблеми. І це найправильніше. Уявіть собі, що трапилося, коли б люди почали силою втручатися в еволюцію нижчих розумних істот на чужих плане-тах? Ми не знаємо законів того розвитку і могли б нашкодити. Хід розвитку будь-якого народу чи раси мусить бути внутрішньо виправданий, самостійний, органічний. Всяке насилля збоку, навіть з хорошими намірами,— перешкода свободі волі. Інша справа, коли ми самі прилетимо до них, підіймемось на космічний рівень свідо-мості. Тоді такий зв’язок буде корисним. Та що сперечатися — ждати зовсім не довго. Чи не так, Іване? Ви —ж космонавт.
— На Венеру і Марс років через сім полетимо, — згодився Заграва.
— От бачите. Саме життя підтвердить або відкине наші припущення… Друже Іване, як? Ви ще не закін-чили?
— Факти — вже. Але дещо розповім ще. А слухачі наші не втомилися?
— Ні, ні! — залунали жваві вигуки. — Говоріть, скільки хочете.
— Чуєте? — засміявся Гримайло. — Резолюція одержана.
— Я розкажу вам свій сон, — почав Іван.
— Нам ще снів не вистачало, — пробурчав Шум.
— Не перебивайте, — сказав Заграва. — Ви ж не знаєте, про Що я розповім. Снився мені сон. Ніби я ле-чу на зорельоті. Стартували ми з якоїсь планети. Це була не Земля, я добре пам’ятаю. Навіть такого поняття — Земля — не було в моєму розумі. Внизу виникали і танули пасма хмар, планета видавалася блакитно-зеленкуватою кулею. А спереду темнів Космос, всіяний міріадами зірок і туманностей.
Рух корабля прискорювався. В ілюмінаторах пливли зірки. В серці було почуття якоїсь невідомої радості, величного завдання, яке стояло перед нами…
Нас було семеро в каюті. Я і ще шість космонавтів. Я дивився на обличчя своїх товаришів звично, я знав їх. Але тепер пригадую, що то не були люди Землі. То були люди іншого світу.
Спереду виростала в оптичному отворі нова зоряна система. Вона складалася з трьох зірок. Дві жовті і одна червона, дуже велика. Ми опустилися на якусь планету. Я вийшов на поверхню нового світу. Навколо спадали сутінки. Моторошна тиша панувала над червонястою пустелею. Недалеко від корабля чорніли у бузко-вій імлі низькі дерева з покорченими вітами. Ми були на незнайомій планеті.
Я дивився в небо. Серед прозорої хмарки мій погляд ловив зеленкувату зірку. Я знав, що то моя батьків-щина, моє сонце. Серце тривожно і болісно билося.
Іван на хвилю замовк, потім оглянув присутніх невидющим поглядом і тихо додав:
— Оце і все… або майже все. Ви, мабуть, чекаєте, щоб я сказав, до чого все це?
— Еге ж. Саме так, — ущипливо озвався Шум.
— Скажу. Ми знаємо, що сновидіння — це небувалі комбінації бувалих вражень. Здається, є така класи-чна формула. Чи не так, Семене Гордійовичу? — звернувся Заграва до Сума.
— Приблизно так, — охоче відповів біолог.
— Хай буде. Але звідки мій політ між зорями? Хіба я літав у Космосі коли-небудь?
— Еге-ге! — підскочив на місці Шум. — Він нас за дурників вважає. Космонавт тільки й думає про польоти, а питає, звідки такі сни. Кінофільми про Космос є? Є. Ви на літаках літали? Літали! В школі космонав-тів учитесь? Точно. Що ще потрібно?
— Не гарячіться! — спокійно відповів Заграва. — Річ у тім, що сон цей мені приснився в дитинстві. Мо-жу сказати, що він був такий яскравий, як дійсність. Після цього сну я дуже зацікавився фантастикою, а потім вирішив стати космонавтом. Це по-перше. По-друге, звідки такі точні, але не бачені мною в дійсності предмети і явища? Коли нам сняться асоціативні сни, де фігурують люди, машини, тварини, ріки, моря, птахи, все те, що ми звикли бачити, ми не дивуємось. Може приплестися що завгодно. І слон на колесах, і корова за письмовим столом, і власний похорон. Свідомість, мозок відклали у клітинах пам’яті все те, що людина бачила в житті, а потім воно відтворюється під час сну безконтрольно, в хаотичних снах. Але ж я бачив чужу планету, з якої ста-ртував космічний корабель, не бачений мною на Землі. На тій планеті були інші обриси материків і океанів, а не такі, як зображені на глобусі. Зореліт був не такий, як тепер у нас або за кордоном — я знаю всі ці конструкції, — і не такий, як у книгах, на малюнках, а реальний: з люками, з системою шлюзів, з коридорами, з механізмами, з пультом управління, з неземними апаратами, з екіпажем не наших людей, які, проте, здавалися мені звичними і близькими. І ось у мене виникла думка: чи не переживали ми коли-небудь того, що сниться нам?
— Що ви хочете сказати? — запитав Шум.
— Одну хвилинку. Я скажу. Ще один приклад. Моя мати — звичайна сільська жінка. Вона ніколи не лі-тала на літаку. І ось їй сниться, що вона летить над полем, над ріками, над морем. Звідки це?
— Хіба це дивина? — втрутився Гримайло. — Майже всі в дитинстві літають у снах.
— Правда, — загули присутні.
— Кажуть, то дитина росте, — осміхнувся Корінь.
— Справді, є таке повір’я, — сказав Іван. — Але звідки сни про політ у дітей, які ще не мають вражень польоту, не думають про це, в їхньому досвіді нема матеріалу для побудови такого сну? Може, ці враження за-лишилися нам від далеких предків. Від предків, які стрибали, літали, тікали від переслідування, падали в воду, вмирали і билися за життя. Ми ще не знаємо механізму спадковості. А жаль. Може, саме через нього, через цей механізм передається поколінням враження далеких предків. Все може бути…
— Я підтримую вас, — заявив Сум. — Ваша думка не суперечить науці. Навіть елементарні частки ма-ють безконечно різноманітні зв’язки із Всесвітом, відбивають його в цих зв’язках. А що ж можна сказати про незвичайно складні, ще не вивчені біологічні молекули і клітини? А саме вони несуть дивовижний імпульс життя через океан часу, передаючи його новим і новим істотам. Ніщо не зникає. Це закон Всесвіту. Цілком можли-во, що враження попередників можуть відтворюватися в нащадках…