— От я й хотів привести до цього, — радо підхопив Заграва.
— Гаразд, гаразд, — заскрипів Ананій Шум. — Згодимося з вами. Але відомо, що мавпи не літали в по-вітрі, наскільки я розбираюся в біології, рептилії також не вміли підкоряти зоряні простори…
— А може, ми походимо від літаючих мавп? — вигукнув Малина.
— Дурниці!
— Не сваріться, — сказав Іван. — Це не те, про що я хотів сказати. Багато з пас, і я особисто, бачать сни не про механічний політ. Наприклад, стоїш, напружуєш волю — і летиш. Без крил. Що за сила несе тебе — не-відомо. Але знаєш, що вона в тобі. Ви розумієте, одне лише бажання, легенький поштовх — і летиш в повітрі.
— Наука передбачає такий політ у майбутньому, — заявив Труба. — Треба лиш розкрити суть гравітації.
— Але ж наші предки не знали такої суті, — усміхнувся Шум.
— Правильно, не знали, — згодився Заграва. — Реальне сучасне життя теж не дає матеріалу для таких сновидінь. Політ у літаку за відчуттями не відрізняється від поїздки в авто. А в сні — і відчуття невагомості, і плавні стрибки на сотні метрів, як на Місяці або на астероїді, наприклад, і фантастичний політ силою волі. Ні, друзі, власними враженнями всього не поясниш…
— Так звідки ж тоді подібні видіння у наших предків? — незадоволено озвався Ананій.
— Я маю на увазі жителів інших планет, — сказав Іван.
— Ха-ха-ха! — зареготав Шум. — Наш космонавт веде свій рід від зоряних пришельців!
— Не лише я, а багато людей, — заперечив Заграва. — Хіба не можна припустити, що багато тисячоліть тому на Землі були гості, як ми вже говорили. Деякий час вони жили на нашій планеті, може, навіть входили у близький зв’язок з нашими людьми. Може, вони залишили на Землі своє потомство…
— Е, ні! — похитав головою Сум. — Ось тут я повстану проти вас, Іване!
— Ого-го! — загоготів Малина. — Івана б’ють свої!
— Нічого не б’ють, — сказав Сум. — Ми шукаємо істини!
— Так чому ж ви заперечуєте? — здивувався Заграва.
— Дуже просто. Я категорично проти тієї думки, що між істотами різних планет можуть бути шлюби. Це лише у фантастів можливо.
— Так ви проти фантастики? — здивувався Заграва.
— Чому ж? — засміявся Сум. — Я люблю читати про таку любов, що долає навіть галактичні простори. Як у Єфремова. Пам’ятаєте? Мвен Мас закохується в красуню з Епсілон Тукана! Заради неї він хоче зруйнувати закони часу і простору. Здорово написано, хвилююче.
— Ви ж самі кажете, що це неможливо?
— Так то в дійсності. А то в мрії. Мрія — не фотографія дійсності, а творчість духу. Так повернемось до реальності. З точки зору науки — повторюю — шлюб між різними істотами неможливий. Зовнішні ознаки мо-жуть збігатися. Скажімо, вертикальна постава, дві ноги й руки, двоє очей і так далі, але внутрішні органи не будуть однаковими. А найменші розбіжності зроблять неможливим запліднення… Е, та чого ви засумували, Іване?
— Я даремно розповідав про свій сон, — відповів Заграва.
— Швидко здаєтеся, — похитав головою Сум. — А я хотів розповісти ще деякі таємничі факти, схожі на ваші. Чи, може, не треба?
— Чого там не треба, — задоволено озвався Гримайло. — Розкажіть. Але я хотів дати інше тлумачення снам Заграви.
— Яке? — пожвавився хлопець.
— Ми ж недавно говорили, що ніщо не зникає. Кожна думка, кожен рух, кожне явище відбивається в на-вколишній природі, в частках, у речах, в електромагнітному, ядерному, гравітаційному полях, тобто в безмеж-ному Всесвіті. І людина взаємодіє з тією живою безмежністю. На неї впливає і світло Сонця, і Місяця, і планет, і далеких зірок, і космічні промені, і погода, і настрій інших людей. Все, все має значення в житті людини. Те-пер уявіть — але попереджаю, що це лише моє припущення, — уявіть, що на сусідній планеті або біля сусідньої зірки живуть розумні істоти. Вони літають між планетами, вони знають секрет антитяжіння і багато чудесних речей, до яких ми ще не додумалися. Енергія їхньої думки, творчості мчить у простір, долинає до нас. І цілком може бути, що ми несвідомо сприймаємо їхні враження. Ось чому сняться такі сни, про які ви, Іване, говорили!
— А що ж, — схвильовано заявив Заграва, — це чудова думка. Я не проти!
— Та ви не проти, я знаю, — засміявся академік. — А як інші?
— То виходить, що кожна наша думка несе матеріальний імпульс? — недовірливо запитав Носенко.
— Безумовно! — ствердив Гримайло. — В світі нема нічого нематеріального.
— І така енергія думки може спричинити або лихо, або добро? — допитувався філософ.
— Ну, а як же? — здивувався Гримайло. — Це ж ази діалектики. Руїнницька енергія не може бути твор-чою, аж доки її не перебореш. Але зачекайте, ми знову заскочили вбік. Колего Сум, ви хотіли щось розповісти?
— Так. Знову про пришельців. Точніше, деякі факти на користь тієї думки, що ЇЇ відстоює Іван.
— Дозвольте мені, — вихопилось у Тані Райдуги. Вона схвильовано і винувато позирнула на біолога. — Пробачте, що я перебиваю, боюсь забути!
— Говоріть, говоріть. Кажуть, що ви астробіолог, цікаво, що ви там придумали.
— Нічого я не придумала. Ця думка виникла давно, але ми часто в студентських суперечках обговорюва-ли її. Вже давно помічено, що існуюча гіпотеза походження людини не збігається з реальними даними. Пітекан-троп, який нібито жив мільйон або вісімсот тисяч років тому, потім синантроп, неандерталець, кроманьйонська людина і, нарешті, сучасний тип. Кроманьйонська людина і сучасна — ідентичні. В них однаковий тип, розмір черепа, вага мозку. І тут виникає сумнів…
— Який же сумнів? — жваво запитав Сум.
— Чи могла б первісна мавполюдина за півмільйона років розвинутись до сучасного типу?
— Півмільйона — це ж багато, мамусю, — серйозно сказала Маня.
Слухачі засміялися. Сум натиснув пальцем на кирпатий ніс дівчинки, жартівливо відповів:
— Півмільйона — не дуже багато для розвитку розумної людини. Ну, ну, так говоріть далі.
— Ми знаємо, що мозок як фізичний орган свідомості росте і розвивається залежно від суспільних відно-син людей, від рівня пізнання світу…
— Правильно.
— А раз правильно, то звідки у кроманьйонської людини сучасний розмір мозку? Нащо далеко ходити. Візьмемо так звані дикі племена, що були відкриті європейцями в минулих віках. Вогняноземельці, тасманійці, австралійські туземці, полінезійці, деякі африканські племена. Сучасна історія залишає всі ці племена поза ви-сокими цивілізаціями. То звідки ж у них така вага мозку, як і в європейців?