— Не всі знають, — заявила Маня, заворушившись на колінах У матері.
— Ну раз не всі, — всміхнувся Заграва, — тоді я скажу кілька слів. Анрі Лоот у 1956 році відкрив у го-рах, про які я згадав, багато наскельних малюнків. Цілий музей. Тисячі різних мотивів. На тих скелях вчені від-крили цілий світ, світ, який існував десятки тисяч років тому. Там і сцени полювання, і постаті стародавніх не-грів, їхніх жінок, зразки вбрання, побутові картинки, різні тварини — дикі і домашні. Все це виконано в цілком реалістичній манері. Ми недавно говорили, що предки малювали лише те, що бачили. Так от, нічого зайвого, ніяких домислів. І раптом — незвичайні постаті. Серед голих або напівголих негрів чи негритянок — істоти в суцільних важких вбраннях, із закритим обличчям, у шоломах, що прикріплені наглухо до вбрання.
— Бачили,— озвався хтось. — Публікувалося в журналах.
— Бачили? — зрадів Іван. — Тим краще. Такі істоти — "круглоголові", як назвав їх Анрі Лоот, — зу-стрічаються на багатьох малюнках. І всі вони схожі між собою в деталях. Отже, це не вигадка якогось худож-ника, а реальний факт, відзначений очевидцями…
— Дурниці, — сказав Шум. — Серйозні вчені сміються з таких запевнень.
— Чому? — різко запитав Сум.
— Тому що малюнки, про які говорить Заграва, зображають африканських жерців. Навіть тепер у деяких племенах використовуються жерцями маски, дивне вбрання. От вам і космонавти!
— Поспішний висновок, — заперечив Сум. — По-перше, жерці не одягають суцільного вбрання на себе, такого, як зображено на малюнку, — до речі, на скелях Джабарена є малюнки жерців з масками; по-друге, на малюнку, про який каже Іван, ясно видно деталі шолома, його кріплення до скафандра, а по-третє, саме африканські жерці могли наслідувати пришельців з неба, надягаючи химерні маски, щоб бути схожими на них.
— А може, атланти, — озвався Малина. — У них, напевне, були водолази.
— Е, ні! — гаряче заперечив Іван. — Цього факту я не віддам атлантам. Є ще багато фактів з різних кра-їн. Стовп у Делі, зроблений з хімічно чистого заліза восьмиметрової висоти. Неможливо, щоб його зробили прадавні індуси, які не мали ні індустрії сучасного типу, ні лабораторій.
— Це могли зробити атланти, — озвався Сум, — або інші племена високої культури. Вони мали близькі стосунки з Індією.
— Гаразд, — засміявся Іван. — Цей факт теж сумнівний. Ви його використайте для атлантів. Іду далі. В Андах, на великих висотах, є багато широченних майданчиків, викладених білим камінням у формі таємничих знаків, видимих лише з літака. Хто їх зробив, для чого? Або так звані "дороги інків", які ведуть під хмари і об-риваються на вершинах гір? Куди вони вели? Або хто дав інкам справедливі закони, кольорову бавовну, куку-рудзу? Майя розповідали, що до них приходили білолиці бородаті пришельці. Головний з них мав ім’я Кецаль-коатль. На ньому було довге біле вбрання. Він дав багато мудрих законів, навчив майя вирощувати гігантську кукурудзу, кольорову бавовну. Потім пришельці повернулися додому. Вони обіцяли вернутися ще не раз. Від-хід Кецалькоатля описується так: він попрямував до моря, почав там плакати і спалив сам себе. Його серце пе-ретворилось на ранкову зірку.
— Дурниця якась, — сказав Шум.
— Не дурниця, — заперечив Гримайло. — Чудовий образ. Індіанці, які не знали, в чому справа, бачили, що "бог" прийшов на берег моря і зник, випарувався. А ми розуміємо, що там було не чудо, а, скажімо, старт корабля. Майя бачили вогонь, а потім пусте місце. Значить, Кецалькоатль спалив себе. Потім над морем засяяла Венера. Значить, "бог" перетворився на ранкову зірку. Дуже просто.
— А він полетів на Венеру, — почувся дзвінкий голосок Мані.
— Вустами дітей глаголить істина, — закінчив під схвальний шум слухачів Гримайло. — Далі, далі, Іва-не.
— А візьміть маловідомий факт — теж в Америці, в пустелі Атакама, — продовжував Заграва. — Один астроном відшукав гігантську карту зоряного неба, яка зроблена біля п’яти тисяч років тому.
— Що ж дивного? — знизав плечима Носенко. — В давнину прекрасно спостерігали зірки і планети.
— А ви не запитали, з чого зроблена карта! Кожна зірка позначена купою каміння. І займає вся та карта площу біля п’яти тисяч квадратних кілометрів.
— Ого! — почулося з краю веранди. — Нічого собі карта. Таку в школу не понесеш.
Слухачі засміялися. Іван переможно оглянув скептиків.
— Що скажете? Чи можна створити таку карту, не знаючи, по-перше, досконало астрономії, по-друге, не маючи літальних апаратів?
— М-да, — протягнув Гримайло. — Ви знаєте, я теж не чув про це. Треба буде перевірити, подумати.
— Ну та досить фактів, — підхопив Іван. — 3 того, що ми говорили, стає ясно, що на Землі пришельці були, і не один раз. Може, й не всі факти свідчать про ці події, але деякі з них незаперечні.
— Все це вилами по воді писано, — знову заявив Шум. — Якби вони прилітали на Землю, то, напевно, залишили б якісь сліди. Спеціально!
— Для кого? — запитав Заграва.
— Для майбутніх поколінь людей. Для пас, які могли б зрозуміти їх.
— Може, вони й залишали, тільки ті пам’ятки не збереглися. Геологічні зрушення, стихійні лиха — чого тільки не було на планеті!
— Е, ні! Вони б залишили вічний пам’ятник!
— Штучний супутник! — підхопив Малина.
— Правильно, — ствердив Шум. — Штучний супутник. Вони ж не дурніші за пас і збагнули б, куди по-містити свою пам’ятку. Не на Землі, а саме в небі.
— Думка цікава, але суб’єктивна, — серйозно сказав Сум. — На неї можна дати кілька відповідей. Одна: космонавти не надавали ніякого значення тому, будуть майбутні люди знати про них чи ні.
— Ви поганої думки про них! — вигукнув Малина.
— Не поспішайте, — заперечив Сум. — Все можливо. На їхньому шляху, якщо вони з іншої зірки, могло бути так багато планет, що у них не вистачило б часу і засобів вішати скрізь супутники. Та й для чого? Це ж з вашої точки зору потрібно, а з їхньої, може, зовсім інакше. Ви гадаєте, що таке мислення, як у вас, найвище, а вони, може, вважають зовсім інакше.
— Не згоден! — заявив Шум.
— Підождіть, не перебивайте. Друга думка: вони не залишили супутника або іншого знаку тому, що зби-раються знову прилетіти до нас.