На нижньому поверсі було двоє дівчат: Луїза, на прізвисько Ясочка, та Флора, що їй дали кличку Гойдалка, бо трохи на ногу кульгала. Перша завжди вбиралася за Волю з триколірним пояском, друга — за фантастичну іспанку з мідними дукатами-цехінами, що витанцьовували за кожним кроком в її рудих косах; обидві мали вигляд куховарок, виряджених до карнавалу. Такі собі жіночки з простолюддя — ні згірші, ні кращі, справжні шинкарські служки, а в порту їх жартома називали Двома Помпами.
Злагода, хоча й хистка, та рідко порушувана, панувала серед цих п’ятьох жінок завдяки миротворній премудрості мадам та її невичерпному доброму гумору.
Єдиний на все містечко, цей заклад мав досить відвідувачів. Мадам зуміла надати йому такого порядного вигляду, вона була така привітна, така до всіх ввічлива, так славилась своїм добрим серцем, що жила в оточенні ніби якоїсь пошани. Сталі відвідувачі витрачалися на неї й раділи, як вона виявляла кому більшу увагу; а коли вдень траплялося їм здибатися з нею у місті, вони, прощаючись, казали:
— Бувайте, до вечора! Ви знаєте де? — точнісінько так, як говориться: "Зустрінемося в кав’ярні, по обіді, гаразд?"
Зрештою, дім Тельє був за єдину розвагу в місті, і рідко хто не призначав там щоденних побачень.
Отож одного вечора наприкінці травня д. Пулен, лісопромисловець і колишній мер, прийшовши перший, побачив двері на замку. Ліхтарик за ґратками не світився: не чути було жодного гомону з житла, воно буцімто вимерло. Пан Пулен постукав спершу легенько, далі дужче, але ніхто не відповів. Тоді він побрів назад вулицею, аж поки на базарному майдані стрівся з д. Дювером, корабельником, що простував туди ж таки. Вони вернулися разом, але надаремне. Коли це раптом недалечко від них зчинився страшенний галас; обійшовши будинок, вони вгледіли натовп англійських і французьких матросів, що кулаками грюкали у замкнені віконниці кав’ярні.
Двоє обивателів нумо тікати, боячись компрометації, але легеньке "цс" їх зупинило: то був д. Турнево, рибник; він упізнав приятелів і покликав їх. Вони йому розповіли, в чім річ, і це його тим більше вразило, що він був жонатий, батько родини і за ним удома пильно стежилося, а тому він міг вирватися тільки суботами, securitatis causa, казав він, натякаючи на поліційно-санітарну перевірку, за періодичне повторення якої сповіщав доктор Борд, його приятель. Сьогодні був саме його вечір, отож виходило, що його позбавлено розваги на цілий тиждень.
Утрьох вони зробили чималий гак, дійшли до порту і по дорозі стріли одного з одвідувачів, молодого д. Філіппа, банкірового сина, а також податкового урядовця д. Пемпеса. Всі разом вони знову вернулися Єврейською вулицею на останню спробу. Та розлючені матроси взяли у справжню облогу будинок, гатили в нього камінням, репетували; і п’ять клієнтів горішнього поверху, мерщенько змінивши напрямок, почали вештатися вулицями.
Незабаром здибали ще д. Дюпюї, страхового агента, потім д. Васа, суддю з торгового суду; почалася довга проходка, яка спершу привела їх до молу. Вони посідали рядочком на гранітному парапеті і стежили, як грають хвилі на морі. Шумовиння на верхів’ях бурунів спалахувало в темряві сліпучим білим відблиском, який зараз же гаснув; монотонний гуркіт моря, що билося об скелі, чути було серед ночі по всьому крутому узбережжі. Зажурені супутники пробули тут якийсь час, доки д. Турнево не зауважив:
— Щось невесело!
— Авжеж, — відказав д. Пемпес.
Усі підвелися і тихою ходою потягли назад.
Пройшовши вулицею, що прозивалася Під деревами та тяглася вздовж берега, вони вернулися дощаним місточком, перекинутим над Сагою, минули залізничну колію і знову втрапили на Базарний майдан. Тут межи податковим урядовцем д. Пемпесом та рибником д. Турнево знялась суперечка, чи годиться на їжу ота печериця, що її хтось із них, як запевняв, знайшов за містом.
З нудьги вони були в злому гуморі, і, можливо, справа дійшла б до бійки, коли б не втрутилися інші.
Д. Пемпес, обурений, пішов собі геть; аж от почали гризтися колишній мер д. Пулен та страховий агент д. Дюшої через платню, що отримує податковий урядовець, та всілякі можливі бічні бенефіції. Лайка полилась обабічно, коли це зчинився неймовірно бурхливий галас і зграя матросів, що втомилася марно чекати біля замкненого будинку, ринула на майдан. Вони йшли парами, тримаючись за руки, складаючи довжелезну процесію, і ревіли на все горло. Гурток обивателів сховався в якісь ворота, а бешкетна орда зникла в напрямку монастиря. Та ще довго чути було галасування, ніби то громовиця відходила ген-ген у далечінь; і знову запанував спокій.
Д. Пулен та д. Дюшої, розлютовані один на одного, розійшлися в різні боки не прощаючись.
Інші четверо рушили далі й інстинктивно втрапили знову до закладу Тельє. Він так само був замкнений, німий, непроникливий. Якийсь п’яниця спокійно й настирливо постукував у вікно кав’ярні і півголосом кликав хлопця Фредеріка. Але, бачачи, що йому не відповідають, він надумав розсістися на приступках і почекати.
Буржуа повернули вже назад, як ось гучна банда портовиків знову з’явилася кінець вулиці. Французькі матроси горлали "Марсельєзу", англійські — "Rule, Britannia".[2] Вони кинулись були гуртом до мурів будинку, а потім та озвіріла навала відкотилася до порту, і там розпочалась баталія межи моряками двох націй. У тій бійці англійцеві зламали руку, а французові розбито носа.
П’яниця, що сидів під дверима, став тепер плакати, як плачуть люди напідпитку або вередливі діти.
Нарешті, буржуа порозходились.
Поволі спокій вернувся до збуреного міста. То там, то тут часом ще повставав ґвалтівливий галас, та й він незабаром затихав удалині.
Лише один чоловік усе ще крутився довкола: то був рибник д. Турнево, що йому дуже прикро було чекати до другої суботи; він ще мав надію невідомо на що, не міг нічого зрозуміти й лютував на поліцію, яка дозволяє, щоб таку потрібну та корисну для людськості установу, віддану під її догляд та охорону, раптом замкнуто.
Повернувшись до будинку, він оглядав мури, шукаючи пояснення; і ось помітив, що на піддашші було наліплене якесь оголошення. Швиденько черкнув сірника-свічечку і прочитав такі слова, виведені великими нерівними літерами: