Він підвівся і, сівши до старовинного піаніно, що дрімало собі в куточку, зачав виганяти із зойкливих надрів старої машини хрипкий сумовитий вальс.
Дебела дівчина схопила податкового урядовця, мадам зіперлась на руку д. Васа, й дві пари закрутилися, міняючись поцілунками. Д. Вас, що колись танцював на аристократичних балах, виступав дуже шляхетно, і мадам поглядала на нього лагідним оком, тим оком, що каже "так", "так" дискретніше та солодше від будь-якого слова.
Фредерік приніс шампана. Перший корок вибухнув, а д. Філіпп заграв кадриль.
Четверо танцюристів протанцювало її на великопанський лад — витримано, гоноровито та, манірно присідаючи, уклонялись.
Потім стали пити. З’явився д. Турнево, задоволений, облегшений, веселий. Він гукнув:
— Я не знаю, що таке з Рафаелою, але цього вечора вона чарівна!
Потім йому теж дали келих; він його спорожнив і пробурчав:
— Чорт! Нема краще, як оце!
Зараз д. Філіпп ушкварив жвавої польки, і Турнево закрутився в танці, ухопивши єврейку-кралю, тримаючи її весь час над землею, щоб вона й ногами не черкалась. Д. Пемпес та д. Вас набрались нового запалу. Інколи та чи інша пара зупинялась біля коминка, щоб випити бокал пінного вина; і цей танець тривав без кінця, коли з’явилась Роза, прочинивши двері з свічкою в руках. Розпатлана, в старих стоптаних патинках, в самій сорочці, роздрочена, червона.
— Я хочу танцювати! — кричала вона.
— А твій старий? — спитала Рафаела.
— Той? Він заснув уже, він відразу ж засинає! — відповіла регочучи Роза.
Вона вхопила д. Дюпюї, що сидів на канапі, не маючи пари, і полька відновилась.
Але пляшки були порожні.
— Я плачу за одну, — проголосив д. Турнево.
— Я також, — сповістив д. Вас.
— І я теж, — закінчив д. Дюпюї.
Всі заплескали в долоні.
Усе вийшло на славу, розпочався справжній бал. Іноді навіть Луїза та Флора забігали нашвидку і вальсували один тур, у той час як їхні клієнти там нанизу сердились від нетерплячки; з засмученим серцем, бігцем верталися вони до своєї кав’ярні.
Опівночі ще танцювали. Траплялося, що якась дівчина щезала, а як зачинали її шукати, бо не виходило візаві у танці, то помічали, що й чоловіка одного не вистачає.
— Звідки ви йдете? — спитав жартуючи д. Філіпп, тоді як д. Пемпес повертався з Фернандою.
— Ми дивилися, як спить д. Пулен, — відповів податковий урядовець. Слівце мало надзвичайний успіх; всі по черзі ходили дивитися, як спить д. Пулен у товаристві тієї чи іншої дівчини, а вони всі цієї ночі були незрозуміло поступливі. Мадам на все плющила очі і сама в куточку довгенько розмовляла на самоті з д. Васом, неначе вони з’ясовували останні подробиці вже вирішеної справи.
Нарешті о першій годині двоє жонатих, д. Турнево і д. Пемпес, заявили, що їм вже час додому, і хотіли сплатити свої рахунки. Пораховано було тільки шампану, та й то по шість франків за пляшку, а не по десять, як звичайно. І коли вони дивувалися такій великодушності, мадам радісно, весело промовила:
— Не щодня ж буває свято.
Примітки
1
Так жартома зветься вітальня високих осіб.
2
"Пануй, Британіє" — так починається англійський гімн (англ.).
3
Вірші переклав Максим Рильський.
Коментарі
1
Серпент (фр. serpent) — старовинний духовий інструмент, вигнута й закручена, як змія, трубка з дерева чи металу. Давно вже не використовується (приміт. Кіри Шахової).