Контролер нічого більше не сказав, відірвав від квитка жовтий корінець і впустив Мартіна.
І коли Мартін був уже за важкою зеленою завісою, йому спало на думку, що контролер дурний: хіба він не знає, що хлопці й дівчата вчаться окремо і що він не міг прийти зі школи разом з тією прогульницею?
В залі було зовсім темно. Дівчина, що перевіряла квитки, взяла його за руку й повела на середину. Рука в неї була холодна й легка. Коли Мартін звик до темряви, то переконався, що зала майже порожня, тільки в перших і в останніх рядах сиділо кілька глядачів. Посередині, крім Мартіна, нікого не було. Прогульниця примостилася спереду, між двома юнаками, і її голова — темний силует з розкуйовдженими косами — ледве виглядала з-за спинки стільця.
Мартін уважно дивився рекламний фільм про крем до взуття: карлики бігали на ковзанах по начищених до блиску черевиках велетня. В руках у них були хокейні ключки з щітками на кінці, і черевик ставав усе блискучіший, а чийсь голос промовив:
— Такі черевики мав би Гуллівер, якби вживав крем "Блиск".
Потім почався інший рекламний фільм. Жінки грали в теніс, гарцювали на конях, водили літаки, гуляли в мальовничих парках, плавали в тихих озерах, каталися на машинах, велосипедах, мотоциклах, робили вправи на брусах і на поперечині, кидали диск — і всі усміхалися, всі чомусь усміхалися, аж поки, нарешті, усміхнена жінка, сяючи, показала присутнім, що її так тішить: велика темно-зелена коробка з білим хрестиком, а на ній напис: "О ф е л і я".
Мартін нудився. Почався основний фільм, такий самий нудний. На екрані пили вино, правили службу божу, потім брама замка відчинилася, і якийсь чоловік у зеленій куртці, зеленому капелюсі і в зелених кама-шах поїхав верхи лісовою просікою. В кінці просіки стояла жінка в бузковій сукні із золотою лямівкою замість комірця, та, що на неї дітям дозволено дивитися. Чоловік зіскочив з коня, поцілував жінку, а вона сказала:
— Я буду за тебе молитися, бережи себе.
Ще один поцілунок, і чоловік безжурно поїхав собі далі, а жінка залишилась, дивиться йому вслід і плаче. Десь далеко лунають мисливські ріжки, а чоловік у зеленому вбранні, зеленому капелюсі і в зелених кама-шах їде вже іншою просікою на тлі блакитного неба.
Мартінові було страшенно нудно: він позіхав у темряві, хотілЬся їсти. Нарешті він заплющив очі й почав проказувати подумки "Отче наш" і "Богородице діво", аж поки заснув. Йому приснився Лео, що з каменем на шиї опускався в морську безодню. Обличчя в Лео було не таке, як у житті, а якесь сумне, і він опускався все глибше й глибше в зелений морок, і морські страховиська здивовано споглядали на нього.
Мартін прокинувся зід чийогось крику і, не зразу отямившись у темряві, сам мало не закричав. Та поволі картина перед очима в нього проясніла: вершник у зеленому вбранні качався по землі, зчепившись із якимось обшарпаним чоловіком, що нарешті переміг його. Чоловік у зеленому вбранні залишився долі, а обшарпаний сів на коня, ляснув його нагайкою і, хоч кінь опирався, стаючи дибки,— о шляхетна кров! — поїхав* з лісу, глузливо регочучи.
А в лісовій капличці перед образом богоматері стояла навколішки жінка, що на неї дітям дозволено дивитися. Раптом вона почула кінський тупіт і вибігла з каплиці — хіба то не й о г о кінь ірже й тупоче? Очі в неї заблищали з радощів — чи не повертається в і н назад, гнаний коханням? Ні, почувся зойк, і жінка, знепритомнівши, впала на порозі, а обшарпаний чоловік, глузливо регочучи, проїхав повз каплицю, навіть не скинувши шапки. А хто це там безсило повзе просікою, звиваючись, наче змія? Обличчя його скривилося з невимовного болю, але вуста не зронили жодного звуку. Це чоловік у ошатному зеленому вбранні. Він, важко дихаючи, доповз до вкритої мохом купини і втупив очі в блакитне небо.
А хто це біжить просікою? Бузкова сукня тріпоче на. вітрі, очі повні сліз, а вона все біжить, шукає, кличе. Це та жінка, що на неї дітям дозволено дивитися.
Чоловік у зеленому вбранні почув її голос. Знову лісова капличка, і вони рука в руку підіймаються східцями — чоловік у зеленому вбранні й жінка, цього разу також у зеленому. Його права рука забинтована, голова теж, але він уже всміхається, болісно, але всміхається. Він скидає капелюха, двері до каплички відчинено, десь позаду ірже кінь і щебечуть пташки.
Мартінові стало млосно, коли він повільно вийшов надвір. Він був голодний, але не відчував того. Надворі сяяло сонце. Мартін знову сів на підмурок бензоколонки. Тепер уже четверта година, і дядько Лео давно пішов, а на Альберта Мартін і досі був сердитий. Тому він перекинув через плече ранець і повільно рушив до Брілаха.
Брезготе попросив його почекати, і Альберт ходил із кутка в куток понурою кімнатою, час від часу зупиняючись біля вікна і дивлячись на продавщиць, що йшли з універмагу до їдальні: в руках у них було столове начиння, пакуночки з бутербродами, а одна несла яблуко. Дівчата, які поверталися з їдальні, зупинялись біля тих, що переходили вулицю, і Альберт уже вкотре чув те, про що давно довідався з запаху: що на обід було овочеве рагу, смажена ковбаса з картоплею і пудинг, якого не можна в'їсти,— червона желатинова маса з підгорілою ванільною підливою. Дівчата, які вже пообідали, застерігали тих, що простували їм назустріч:
— Не беріть, боронь боже, тієї погані. Ковбаса смачна, овочі теж, але десерт — пхе!
Альберт почув уже багато варіацій між "бр-р" і "тьху".
Всі дівчата були зодягнені в чорні блискучі халати і схожі на черниць, жодна не фарбувалася. їхня одежа підкреслювала саме те, що й повинна була підкреслювати: зумисну неелегантність. Зачіски були прості, гладенькі, як то кажуть, по-жіночому скромні. Плетені панчохи, чорні дебелі шкіряні черевики і застебнуті під саму шию халати не припускали й думки про якусь легковажність. Завідувачки відділами, старші жінки, були в халатах кольору дешевого молочного шоколаду, а облямівку на рукавах мали ширшу й блискучішу. У деяких дівчат, блідих учениць з обличчями вчорашніх школярок, облямівок на рукавах зовсім не було. Завідувачки йшли без столового начиння, зате багато учениць несли його по дві пари. А все ж деякі дівчата були гарненькі, і Альберт, уважно роздивившись їх, дійшов висновку, що то були просто красуні, коли вони навіть у такому вбранні лишились привабливими.