Детектив Блюмквіст ризикує

Страница 34 из 35

Астрид Линдгрен

Андерс і Єва-Лотта покидали лопати. Єва-Лотта витерла з коробки землю хусточкою, а Андерс узяв ключа, що висів у нього на грудях. Коробка була незвично легка. А що, як Червоні Троянди допасували ключа й украли частину скарбів? Білі Троянди хотіли відразу ж подивитися, чи нічого не пропало.

Та в коробці взагалі не було скарбів. Самий папірець, а на ньому негідною Сікстеновою рукою написано:

"Копайте далі так, як почали! Лишилося копати кілька тисяч миль, і ви попадете до Нової Зеландії. Можете звідти й не вертатися!"

Білі Троянди заревли з люті. Почувся радісний сміх, і з-за кущів вийшли Сікстен, Бенка і Йонте.

— Шахраї! Що ви зробили з нашими паперами? — крикнув Андерс.

Сікстен ляскав себе по колінах і довго ще за сміхом не міг і слова вимовити.

— Сліпаки! — врешті сказав він. — Думаєте, що нам потрібні ваші паршиві папери? Вони лишилися в шухляді на горищі разом з іншим мотлохом. Ех ви, нічого не бачите й не чуєте!

— Де ж їм, адже вони копають, — вдоволено сказав Йонте.

— Та й гарно ж ви копаєте! — мовив Сікстен. — Тепер тато буде радий і вже не дорікатиме мені цим пустищем. А мені страх як не хотілось братися до нього такої спеки.

— Аякже! Ти так ревно копав, шукаючи Мумрика, що, певне, й досі є мозолі на руках, — відплатив йому Калле. [269]

— Це вам дорого коштуватиме, панове, — погрозив Андерс.

— Будьте певні, — додала Єва-Лотта, ховаючи брудну хусточку до кишені.

А це що? У ріжку в кишені щось муляло. Якийсь папірець. Єва-Лотта витягла його й розгорнула. Вгорі стояв напис: "Вексель". Єва-Лотта засміялася.

— Ну, ви бачили таке! — вигукнула вона. — Ось той вексель. Лежав собі в кишені, поки вони шукали його по кущах у Преріях. Я ж завше казала, що з цими векселями виходить якась комедія.

Єва-Лотта ще раз поглянула на папірець.

— "Клас"— прочитала вона. — Збігається. А він гарно підписується.

По тому Єва-Лотта зім'яла папірця в кульку й викинула в траву, де його підхопив теплий вітер.

— Тепер його все одно спіймано, то байдуже, як він підписується.

Калле охнув і кинувся ловити коштовний папірець. Тоді докірливо позирнув на Єву-Лотту.

— Скажу тобі, Єво-Лотто, одне. Якщо ти й далі розкидатимеш такі папірці, то не буде з тебе пуття.

17

— Сос-лол-а-вов-а Чоч-е-рор-вов-о-нон-і-йой Тот-рор-о-я-нон-дод-і! — невпевнено сказав Сікстен. — Яка ж проста мова, коли добре подумати!

— Це ти тепер так кажеш, коли знаєш її таємницю, — мовив Андерс.

— До того ж вам треба навчитися говорити в сто разів швидше, — сказав Калле.

— А не так: сьогодні один склад, а завтра другий, — додала Єва-Лотта. — Треба торохтіти, як кулемет. [270]

Усі лицарі Білої та Червоної Троянд сиділи на горищі в пекарні, і Червоні Троянди допіру прослухали перший урок розбійницької мови. Бо, добре поміркувавши, Білі Троянди збагнули, що їхній громадянський обов'язок — звірити Червоним Трояндам таємницю тієї мови. Вчителі в школі завше проповідували, що знання чужих мов дає велику користь. Ох, яка ж то щира правда! Бо що б зробили Андерс, Калле та Єва-Лотта в Садибі, якби не знали розбійницької мови? Калле міркував про це кілька день і врешті сказав Андерсові та Єві-Лотті:

— Ми не маємо права допускати, щоб Червоні Троянди скніли в такому невігластві. Вони ж пропадуть, як їм доведеться зіткнутись з убивцею!

Тому Білі Троянди і влаштували на горищі курси розбійницької мови. Сікстен з англійської мав певну двійку, і йому б з ранку до вечора кувати англійську граматику, щоб перездати екзамен. Однак він уважав, що куди важливіше знати розбійницьку мову.

— Англійську мову знає майже кожен убивця, — заявив він, — то ж яка з неї користь? А без розбійницької мови каюк!

Ось чому він, Бенка і Йонте годинами сиділи серед мотлоху на горищі і вправлялися, аж зворушливо було дивитися на них.

Урок перебив Євин-Лоттин тато, що вийшов сходами з пекарні. Він подав Єві-Лотті цілу тацю свіжих булочок і сказав:

— Допіру телефонував дядько Б'єрк, повідомив, що вернувся Великий Мумрик.

— Чоч-у-дод-о-вов-о! — вигукнула Єва-Лотта і взяла собі булочку. — Гайда до дільниці!

— Воно то чоч-у-дод-о-вов-о, — погодився пекар. — Але будьте вже обережніші з тим Мумриком. [271]

Геть усі лицарі запевнили, що будуть обережніші. І пекар поволі рушив сходами вниз.

— До речі, можу вам сказати, що той Клас нарешті признався, — додав пекар уже внизу.

Так, старший брат Клас признався. Не міг же він заперечити, що то його вексель.

Отже, настала врешті хвилина, якої він так боявся, про яку думав протягом багатьох сповнених жахом ночей. Хвилина, коли буде доведена його вина і він муситиме спокутувати свій злочин.

Старший брат Клас уже багато років не мав спокою. Ненастанна потреба грошей, що спонукала його до сумнівних стосунків з Греном, зробила з нього безпорадну, зацьковану людину, яка ні на хвилю не почувалася спокійною. А після жахливої середи наприкінці липня неспокій змінився нестерпним жахом, що не покидав його ні вдень ні вночі.

Як йому не боятися тепер, коли він мусив признатись до злочину й приготуватися до довгої багаторічної кари? Може, страх остаточно пригнітив його?

Ні, хоч як дивно, а старший брат Клас уперше за довгі роки відчув спокій. Коли він признався й дав полегкість своєму сумлінню, то відчув такий великий спокій, якого зроду ще не знав. На хвилю йому стало шкода своєї молодості, і він ухопився тремтячими руками за велику, тверду комісарову долоню, немов шукаючи в нього підтримки, але вже не відчував страху. Потім поринув у глибокий спокійний сон, що на якийсь час дозволив йому забути про свій злочин.

Він саме спав, як Білі та Червоні Троянди ввірвалися до дільниці по Великого Мумрика, і не чув їхніх збуджених голосів, коли вони оточили поліцая Б'єрка, бажаючи швидше забрати свій клейнод. [272]

— Великий Мумрик... — Б'єрк трохи почекав з відповіддю. — А Мумрика тут нема.

Діти вражено витріщилися на нього. Як нема? Адже він сам зателефонував, що Мумрик вернувся. Дядько Б'єрк поважно глянув на них.

— Шукайте над землею, — врочисто сказав він. — Нехай пташки небесні покажуть вам шлях! Спитайте ворон, чи не бачили вони шановного Мумрика.

Дитячі личка Троянд засяяли усмішками. А Йонте сказав, аж захлинаючися радощів: