— Як хто? — здивувався він.— Єнот ходи, борсук чи ворона; ворона нема — миша ходи, миша нема — мураха ходи. В тайзі багато різний люди є.
Мені стало ясно: Дерсу дбав не тільки про людей, а й про тварин, навіть про таких дрібних, як мураха. Він любив тайгу з її населенням і всіляко піклувався про неї.
Розмова наша перейшла на полювання, на браконьєрів, на лісові пожежі.
Непомітно ми просиділи з ним до півночі. Нарешті Дерсу почав дрімати. Я згорнув свого зошита, вкрився ковдрою, ліг ближче до вогню і скоро заснув. Уночі крізь сон я чув, як він поправляв вогонь і прикривав мене своїм наметом.
Розділ чотирнадцятий ВАЖКИЙ ПЕРЕХІД
Денудаційна долина річки Кулумбе.— Броди.— Скеля Мафа.— Занепад сил.— Ожеледь.— Бурелом.— Лихоманка.— Кошмар.— Голод.— Берег моря.— Ван-Сін-лаза.— Розчарування.— Міноносець "Грозный".— Порятунок.— Повернення на Амагу.— Від'їзд О. І. Мерзлякова.
На світанку знов ударив мороз; мокра земля так замерзла, що хрустіла під ногами. Від річки здіймалася пара. Отже, температура води була значно вища за температуру повітря. Перед походом ми перевірили свої запаси харчів. Хліба у нас лишилося ще на дві доби. Це не дуже мене турбувало. За моїми розрахунками, до моря було не так уже й далеко, а там до скелі Ван-Сін-лаза продовольство повинен принести удегеєць Сале і стрільці.
За піч взуття наше висохло. Коли сонечко зійшло, ми з Дерсу одяглись і бадьоро пішли вперед.
Характернішої денудаційної долини, ніж Кулумбе, я не бачив. Річка, стиснута горами, весь час петляє між скелями. Можна подумати, що гірські хребти тут намагалися на кожному кроці створити перепони для води, але вона взяла верх і силоміць проклала собі дорогу до моря.
Навколишні гори майже зовсім голі, без деревної рослинності; ліс росте тільки біля річки, обрамляючи її з обох боків, мов бордюром. Тут переважають породи: модрина, ялина, береза і вільха. Ближче до гір, на відкритих місцях, притулились даурська шипшина, звичайна горобина, а коло неї — камгяний полин з листям, розташованим біля основи стебла. З першого погляду йіхто не впізнав би в ньому рідного брата берегового полину. В іцщо-му місці ми натрапили на багно та безліч папороті. У першого листя ажурне, невелике; другий вид мав бурувато-зелене листя з червонуватим зісподу відтінком; у третього листя хоч і звичайне, але, не молїна не визнати,— красиве.
У долині річки Кулумбе немає ніякої стежки. Отже, нам довелося йти цілиною. Щоб не переходити річку вбрід, ми спробували йти берегом, але незабаром упевнилися, що це неможливо: перша ж скеля примусила нас перейти на другий бік річки.' Я хотів було перевзутися, але Дерсу порадив іти у мокрому взутті і зігріватися швидкою ходьбою. Не пройшли ми і півкілометра, як довелося переходити на правий берег річки, потім на лівий, далі знову на правий і т. д. Вода була, холодна; гомілки дуже крутило, наче їх стискували в лещатах.
Обабіч височіли круті гори; обривалися в долину скелями. Обминати їх не можна було. Це забрало б у нас багато часу і загаяло б подорож днів на чотири, а це було зовсім небажано, бо харчів ми взяли небагато. Вирішили йти навпростець, сподіваючись, що за скелями буде відкрита долина. Незабаром нам довелося пересвідчитися в протилежному: попереду знову височіли скелі, і знову довелося переходити з берега на берег.
— Тьху! — бурмотів Дерсу.— Ми йдемо, наче видри. Трошки по березі ходи, подивись, вода є — пірнай, потім знову на берег і знову пірнай...
Порівняння було дуже вдале. Видри саме так і ходять.
Чи ми звикли до води, чи сонце пригріло нас, а може й те і друге разом, тільки нам почало здаватися, що броди вже не такі страшні і вода не така холодна. Я перестав лаятись, а Дерсу перестав бурчати. Замість прямої лінії наша дорога являла собою зигзаги. Так ми промучилися до полудня, а надвечір попали у справжнє міжгір'я. Воно тягнулося більш як на чотириста метрів. Довелося йти просто руслом річки. Інколи ми виходили на обмілину і грілися па сонці, а потім знову сходили у воду. Нарешті я відчув, що втомився.
День закінчився, і в повітрі стало холоднішати. Тоді я запропонував своєму супутникові зупинитися. В одному місці між скелями був рівний берег, куди водою нанесло багато плавника. Ми зійшли на нього і зразу ж розпалили велике багаття, а потім взялися готувати їсти.
Ввечері я підрахував броди. Ми пройшли п'ятнадцять кілометрів, і на цій дорозі було тридцять два броди. Уночі небо знову запнулося хмарами, а перед світанком пішов дрібний і рясний дощ. Ми встали раніше,, ніж завжди, трохи поїли, напилися: чаю і рушили в дорогу. Перших шість кілометрів ми йїнли більше водою, ніж сухопуттям.
У середній течії річка Кулум-бе дуже звивиста. Вона весь час тулиться до скель і біля підніжжя їх створює глибокі ями. В багатьох місцях її русло завалене камінням і захаращене буреломом.
Можна уявити собі, що тут діється ^ під час поводі! Один раз я, другий ~ раз Дерсу попали в ями і змокли до рубця.
Нарешті вузьку і скелясту ча— д стину долини було пройдено. Го— * ри начебто почали відходити вбік.
Я зрадів, гадаючи, що недалеко море, але Дерсу вказав на якусь птицю, котра, за його словами, живе тільки в глухих лісах далеко ^ від моря. У справедливості його доводів я зразу ж переконався.
Знову пішли броди, і чим далі, тим глибші. Разів два ми розпалювали багаття, головно для того, щоб погрітися.
Годині о дванадцятій дня ми були біля великої скелі Мафа, що означає по-удегейському ведмідь.
Справді, своїми формами вона дуже на нього схожа: складається ця скеля з щільного пісковику з прошарками кварцу і вапнякового ( шпату. Біля її підніжжя проходи— , _ ла свіжопротоптана стежка; вона перетинала річку Кулумбе і пря— **і*^^^ мувала на північ. За скелею Дерсу Г
Ми розрахували, що коли підемо стежкою, то вийдемо на річку Найну до корейців, а коли підемо прямо, то прийдемо на берег моря до скелі Ван-Сін-лаза. Дорога на Найну нам була зовсім не знайома, і до того ж ми не уявляли, скільки часу забере цей перехід. А до моря ми сподівалися дійти якщо не сьогодні, то у всякому разі завтра на полудень.
Попоївши м'яса, ми пішли далі. Годині о другій дня дрібний дощ перетворився на зливу. Це змусило нас зупинитися передчасно і шукати порятунку в наметі. Я дуже змерз, руки задубіли, пальці не згинались, зуби цокотіли. Дрова, як на гріх, попалися сирі і погано горіли.