Надвечір ми дійшли до маленької мисливської фанзи, яку, за словами Чан Ліна, збудував ко-реєць-золотошукач. Золота він не знайшов, але соболів того року піймав багато. Тут ми зупинились. Смерком Чан Лін і Дерсу ходили на полювання і вбили сайка25. Вночі вони по черзі сушили м'ясо.
Далі наша дорога вела вниз по річці Сіці. Ширина цієї річки близько чотирьох метрів, а глибина — 0,6 метра. В нижній течії во-.на дуже порожиста і бурхлива. Чим далі од вододілу ми відходили, тим більше звужувалась долина, поки нарешті не перетворилася в глибоке міжгір.'я.
Тут з обох боків височать могутні древньорічкові тераси, що складаються з глинистих сланців з прошарками жовтого дрібнозернистого пісковина і молочно-білого кварцу. Сланці дуже перем'яті і здаються плойчатими.
З лівого боку тераси стоїть одинока скеля, схожа на старовинну башту. Разом з Чан Ліном ми зійшли на гору, щоб з її височини подивитися на верхів'я Такеми. До початку її було ще далеко. Такема завертає на північ і охоплює початок річки Кусуну. У верхів'ї Такема приймає в себе з правого і лівого боків ще по одній притоці. Права зветься Чен-Шенза 26, ліва — Сяо-дунца 27. Трохи вище від гирла останньої, на лівому березі Такеми, за словами Чай Ліна, є скеляста сопка, куди удегейці бояться ходити: там з гір завжди сиплеться каміння, там живе злий дух Какзаму.
З усього сказаного зрозуміло, що хребет Сіхоте-Алінь по відношенню до Такеми йде спочатку шд невеликим кутом, який, чим далі на південь від річки, стає більшим.
Зійшовши з Сіхоте-Аліню в долину річки Сіци, ми заночували у мисливській фанзочці Чан Ліна, де він за два роки піймав 86 соболів.
На другий день перед полуднем ми досягли річки Такеми і попрямували вниз по її течії, придержуючись правого краю долини.
По дорозі бачили одного ведмедя і кілька ізюбрів.
Намилувавшись чудовою гірською панорамою, ми пішли вниз правим берегом Такеми і, не дійшовши трохи до річки Сяо-Дуианци 28, стали бівуаком.
Погода, що зранку хмурилася, надвечір вибухнула сильним дощем. З перших же крапель стало зрозуміло, що дощ буде затяжний. Намети ми поставили добре, принесли сухих дров і тому ніч минула спокійно. Вранці дощ припустив ще дужче. Довелося переднювати. Мої супутники розмовляли, спали або варили чай, а я був зайнятий своєю звичайною роботою. Годині об одинадцятій ранку пройшла коротка гроза. Блискавки не було видно; грім гуркотів десь угорі, в хмарах, хмари пливли врозбрід, і вітер часто змінював напрям. Цілий день і цілу ніч на диво стійко ішов дощ. На світанку 17 вересня хмари розсіялись, і знов ударив мороз., Вершини гір забіліли від снігу і в цьому вбранні мали святковий вигляд. Земля, пригріта сонячними променями, стала відтавати; заніміла раніше вода ожила і тоненькими струмочками почала збігати по схилах, і чим нижче, тим швидше вона бігла. Це підбадьорило всіх. Наче змовившись, ми швидко зібрали свої торбини, рушили далі і перед полуднем були вже поблизу річки Йоготхо (Агато), що впадає в Такему з лівого боку. По ній можна дійти до річки Чее-Бязані (притока Кусуну). Як ми не старались, але в цей день нам пощастило дійти до гирла річки Тянь-чін-гоузу. Невеличка стежечка привела нас до фанзочки, збудованої серед густого лісу десь за кілометр од Такеми; тут ми заночували, а ранком знову продовжували свою подорож униз долиною річки Такеми.
Після грози погода встановилася добра, і ми йшли досить швидко.
Я помітив, що кожного разу, коли стежка завертала до річки, супутники мої про щось стурбовано розмовляли між собою. Незабаром усе з'ясувалося: від останніх дощів вода в Такемі піднялась, і цього було досить, щоб перешкодити нам перейти вбрід. Лишалось або мандрувати правим берегом до річки Сяо-Кунчі, а потім через перевал вийти в долину річки Ілімо, або переправитися через Такему десь вище від Такунчі. Дорога через річку Ілімо була довга і кружна. Порадившись між собою, ми надумали спробувати переправитися через річку на плоту, а коли не вдасться — йти до верхів'я річки Ілімо і по ній до гирла Такеми.
Для цього треба було знайти плесо, де вода текла тихо і де було досить глибоко. Таке місце незабаром знайшли трохи вище від останнього порога. Русло проходило тут біля другого берега, а з нашого боку йшла довга обмілина, тепер залита водою. Зрізавши три великі ялини, ми очистили їх від сучків, розрубали навпіл і зв'язали досить міцний пліт. Закінчили цю роботу перед смерком, тож переправу через річку відклали до ранку.
Ввечері ми ще раз радилися. Було вирішено, що, коли пліт понесе вздовж берега, Аринін і Чжан Бао зіскочать з нього першими, а я почну скидати речі. Чан Лін і Дерсу керуватимуть плотом. Потім зіскакую я, за мною Дерсу, останнім залишає пліт Чан Лін.
На другий день ми так і зробили. Поклали посередині плоту свої торбини, поверх них зброю, а самі розмістилися по краях. Тільки-но ми відштовхнули пліт од берега, як його, зразу підхопила течія і, незважаючи на наші зусилля, віднесла далеко нижче від того місця, де ми мали висадитися. Коли пліт підійшов до протилежного берега, Чжан Бао і Аринін, захопивши з собою по дві рушниці, стрибнули на землю. Від цього поштовху пліт трохи відійшов до середини річки. Поки його несло вздовяс берега, я став скидати речі. Дерсу і Чан Лін докладали всіх сил, аби підвести пліт якнайближче до берега і цим дати мені можливість вистрибнути. Я вже зібрався це зробити, як раптом у Чан Ліна зламалася жердина, і він полетів сторч у воду. Виринувши, він поплив до берега. Тоді я вхопив запасну жердину і кинувся помагати Дерсу. Трохи далі видно було кам'яний виступ. Дерсу закричав мені, щоб я швидше стрибав. Не знаючи його плану, я не переставав відштовхуватися жердиною. Не встиг я отямитись, як він підняв мене і кинув у воду. Я вхопився руками за кущ і вибрався на берег. В цю мить пліт ударився об камінь, закрутився і знову відійшов на середину річки. Дерсу лишився на ньому сам.
Ми побігли берегом, маючи намір подати гольдові жердину, але річка тут робила заворот, і нам не пощастило наздогнати пліт. Дерсу щосили старався підвести його до берега. Але хіба могла його сила зрівнятися із силою річки! Попереду, метрів за тридцять, бушував поріг. Стало ясно, Що Дерсу не справиться з плотом і течія неодмінно потягне його до водоспаду. Недалеко від порога з води стирчала гілл&ка затопленої тополі. Чим ближче було до водоспаду, тим швидше несло пліт. Загибель Дерсу, здавалося, неминуча. Я біг уздовж берега і щось кричав. Крізь хащі я бачив, як гольд кинув жердину, став край плоту, і в ту мить, коли він мчав повз тополю, як кіт, стрибнув нй гілляку й ухопився за неї руками.