Чия душа твоїй шептала,
Чий сум ти смутно відгадала,
Чий образ бачила вві сні.
Я той, чий зір в'ялить до краю
Ще молодий надії цвіт,
Кого живе все проклинає,
Кого ненавидить весь світ.к
Я цар пізнання і свободи,
Я бич рабів моїх земних,
Я ворог неба, зло природи —
І от я біля ніг твоїх!
До тебе я приніс з журбою
Молитву радісну мою,
Любові першої земної
Гарячі сльози... О, молю,
Мене ти вислухай з жалю!
Могла б ти словом повернути
Мене добру і небесам,
І, скинувши гріховні пута,
В новому блиску був я б там.
О, тільки вислухай, молю?
Я раб твій, я тебе люблю!
Свою зненаввдів я владу,
Як тільки я тебе зустрів,
І смертним бути захотів,
Безсмертю власному не радий.
Так, я позаздрив мимоволі
Неповній радості земній.
Не жить, як ти, в цім — стільки болю.
Нарізно — страшна жить мені?
Неначе променем нежданим
Спахнула враз душа моя,
Печаль на дні старої рани
Заворушилась, як змія.
Без тебе вічність неозора
І володінь моїх простори,
Немов без значення слова —
Розкішний храм без божества!
Тамара
Залиш мене, о дух лукавий!
Не вірю ворогові я...
0 боже мій! Душа моя,
Неначе вогняної лави,
Отрути сповнена... Ніяк
Молитви слів не пригадаю.
Мій розум слабне, я конаю...
1 вороття нема назад.
Послухай, ти мене загубиш.
Твої слова — вогонь і яд.
Скажи, чому мене ти любиш?
Демон
Чому, красуне? Розгадать
Не сила. Повний щастя знову,
З чола злочинного зірвать
Вінець я зважився терновий;
Я все минуле кинув в прах,
Мій рай, мій ад — в твоїх очах.
Люблю тебе так, як ніколи
Тебе любить ніхто б не зміг,
Всією силою і болем
Безсмертних дум і мрій моїх.
В душі твій образ, як святиня,
Живе від світу перших днів,
Мені як сонце він світив
В ефіру вічного пустині.
Тривожив думу він мою,
Твоє ім'я мені звучало,
В блаженства дні мені в раю
Тебе одної неставало.
Якби могла ти зрозуміть,
Яка нудьга, яка гіркота,
Коли не можна розділить
Ані страждань, ні насолоди,
Ні тишини, ні бур, ні гроз,
В віках самотньому блукати,
За зло похвал не дожидати
І нагороди за добро;
Терзатися самим собою,
І мукою, і боротьбою
Без мирних днів, без торжества!
Завжди жаліть, і не бажати,
Все бачить, знать і почувати
Всією силою єства,
Усе зненавидіть без краю
В віках, що в безвість одлітають,
На всьому бачить їх печать,
І все на світі зневажать!
Як тільки Богове прокляття
Збулось, став зразу відчувать я
Природи холод, що була
Для мене сповнена тепла;
Синіли навкруги простори;
Весільні бачив я убори
Світил, знайомих так давно...
Вони пливли, всі в злоті, мимо —
І що ж! Свойого побратима
З них не пізнало ні одно,
І став я кликати з одчаєм
Таких же гнаних, як і я,
Але облич, де лють безкрая,
Не міг пізнать уже ніяк.
І я крильми змахнув легкими,
Помчався — та куди, за чим?
Не знаю... Друзями своїми
Невизнаний, у світі цім
Лишився сам я, невтомимим.
Так без вітрил і без керма,
Розбитий бурею морською,
Хитливий човен за водою
Пливе... Одірвана від хмар,
Хмарина так летить і мріє,
Але ніде пристать не сміє.
Летить, мов кинене орля,
Бог зна куди і відкіля!
І я людьми не довго правив,
Гріху не довго їх навчав,
І благородне все неславив,
І все прекрасне проклинав.
Не довго... Чистий промінь віри
Назавжди погасив я в них...
Чи ж варт були зусиль моїх
Невігласи і лицеміри?
І я.помчав в тумани гір,
Що мандрівний манили зір,
Блукати в тьмі ночей глибокій...
І часто вершник одинокий,
Оманним зраджений огнем,
Летів у тьму разом з конем
І марно кликав... Слід кривавий
За ним на скелі червонів...
Але похмурі ці забави
Не довго тішили мій гнів!
В борні з.шаленим ураганом,
Що люто в груди бив мені,
У блискавицях і туманах
Шумливо мчав я в вишині,
Щоб у стихій бентежнім гулі
Тривогу серця заглушить,
Забути дні мої минулі,
Що не забуду ні на мить.
Всі люди, роджені землею
Для марних мук і поривань,
Моїх невизнаних страждань
Не варті й миті однієї!
Що люди? їх життя і труд?
їх смерть земних позбавить пут.
Надія є — небесний суд,
Що їх простить, хоч покарає.
Моя ж печаль незмінно тут,
їй краю, як мені, немає.
І не заснуть в могилі їй,
Вона то лащиться, мов змій,
То, мов огнем, пече без краю,
То душу кам'яно стискає,
І вир неугасимий цей —
Надій погаслих мавзолей!
Тамара
Мені страждань твоїх не треба,
Для чого знати їх мені?
Ти согрішив...
Демон
Чи проти тебе?
Тамара
Нас можуть чути!..
Демон
Ми одні!
Тамара
А Бог?
Демон
На нас він і не гляне, —
Він тільки небом зайнятий!
Тамара
А в пеклі кара невблаганна?
Демон
Ну що ж! І там я буду твій!
Тамара
Хто б ти не був, незнаний друже,
Твій голос душу порива,
В солодкім чарі, як недужа,
Твої я слухаю слова.
Коли ж вони в собі ховають
Туман облудливий, — і я...
О, пожалій мене, благаю!
Нащо тобі душа моя?
Невже красою я не схожа
На всіх, що зір твій проминув?
Цвітуть вони, неначе рожі;
Як тут, незаймане їх ложе
Рукою смертний не торкнув.
Ні, поклянись мені, благаю,
Скажи, — ти бачиш, я страждаю,
Солодкий жах мене проймає...
Ти зрозумів усе до краю,
І вірю — пожалієш ти.
Клянись мені... Нехай жадання
Тебе навік покине тьма.
Невже на світі для кохання
Вже непорушних клятв нема?
Демон
Клянусь я днем, коли повстанув
Цей світ, розкинутий кругом,
Клянусь огнем його останнім
І правди вічним торжеством.
Клянусь я злочину ганьбою,
Падінням, мукою образ,
Клянусь побаченням з тобою,
Розлукою, що жде на нас;
Клянуся силами і тьмами
Мені підвладних і рабів,
Мечами ангелів над нами,
Моїх безсмертних ворогів;
Клянусь пекельними вогнями,
Клянусь тобі усім святим,
Твоїми першими сльозами.
Останнім поглядом твоїм,
Безгрішних уст твоїх диханням
І шовком кучерів густим;
Клянусь блаженством і стражданням,
Коханням зоряним моїм, —
Від дум про помсти і гордині