Оповідка третя
Ламберті — багаті флорентійські купці. У XІІІ—XIV ст. флорентійці досить часто торгували і лихварювали в Англії, однак, в цій новелі імена реальних осіб та історичні події примхливо перемішались з вигадкою, і точно стверджувати можна лише те, що в основу оповіді лягла популярна казка про молодика, що багатіє, покоривши серце таємної королівни.
усобиця між королем та його сином — війна між англійським королем Генріхом ІІ (1154—1189) і його первістком, принцом Генріхом.
білий абат — абат, що, маючи цей титул, не стояв ще на чолі певного монастиря.
"...їду отсе до папи." — мається на увазі папа Олександр ІІІ (1159—1181), який мав досить тісні, хоч і не прості стосунки з Генріхом ІІ. Саме він у 1174 році сприяв замиренню між королем Генріхом ІІ і сином.
"…хотів оддати мене, молодую, за шотландського короля, старезного діда" — мабуть, за Вільгельма Лева (1143—1214), який, однак, на час розгортання сюжету новели ще не був старезнимдідом.
Оповідка четверта
Ландольфо Руффоло — родина Руффоло і справді жила в ХІІІ — XIV ст. у Неаполі, Мольфетті і Равелло, в останньому — досить заможна та іменита її гілка, що мала зв'язки з Анжуйським двором. Історія такого собі Лоренцо, сина купця Маттео Руффоло, що торгував з Грецією та Єгиптом, ймовірно надихнула Боккаччо на створення цієї новели. Лоренцо після багатьох життєвих перипетій також робиться корсаром, але справжня історія має сумний кінець — Лоренцо ув'язнюють і він помирає в 1291 році.
"…морське узбережжя між Реджо та Гаетою" — узбережжя Тірренського моря між двома містами Південної Італії (охоплює частину Кампаньї і Калабрії).
Равелло — містечко в області Кампанья, яке й зараз є одним з наймальовничіших куточків Середземномор'я. Тут жило багато друзів Боккаччо, а серед архітектурних пам'яток і досі зберігся собор, який відвідував письменник.
"…купив собі невеличке корсарське суденце…" — корсарське ремесло в ті часи не вважалось ганебним.
"Як надплив він уже до Архіпелагу..." — маються на увазі острови у Егейському морі.
генуезька барка — торговельне одномачтове судно.
Царгород — Константинополь, теперішній Стамбул.
Кефалонія — острів у Іонічному морі.
Бріндізі — місто в Апулії, області Південної Італії.
Трані — ще одне апулійське місто, що мало велике значення в епоху панування на півдні Італії норманів і швабів. Ймовірно, ці місця були добре відомі Боккаччо.
Оповідка п'ята
Андреуччо з Перуджії — документально засвідчена особа, був кур'єром Аденольфа Аквінського, потенційного батька Ф'ямметти — коханої Боккаччо.
"...дівчина сицилійка, молода та хороша" — у Неаполі XIV ст. мешкало досить багато сицилійських куртизанок.
вулиця Скверний Кут — по-іт. Malpertugio, квартал у портовій частині Неаполя, де містились торгівельні склади і притони. Недалеко від нього був банк, в якому працював молодий Боккаччо.
Джірдженті — місто в Сицилії, сучасна назва якого — Агрідженто.
гвельфи — прибічники королів Анжуйських, яких було вигнано із Сицилії у 1282 році після Сицилійської вечерні.
король Карл — Карл ІІ Анжуйський, неаполітанський король, противник Фрідеріка ІІ. Помер у 1309 році.
Король Фрідерік — Фрідерік ІІ Арагонський, король Сицилії з 1296 по 1337 рік.
мадонна Фйордаліза — саме в цьому кварталі проживала така собі сицилійка на ім'я Флора; можливо Боккаччо обіграв схожі "флористичні" мотиви імен (fiordaliso — по-іт. волошка), а може це натяк на більш відому особу — сицилійську куртизанку Янкофйоре (по-сицилійськи — Біла Квітка).
Каталонська вулиця — вулиця, що вела з порту до верхнього міста; під час панування Карла ІІ там і справді мешкало багато каталонців.
Скарабоне Буттафуоко — мається на увазі реальна особа, сицилієць, прибічник Анжуйських королів. Прізвисько Скарабоне (по-іт. Scarabone — таракан) пояснюється тим, що так тоді називали в Неаполі нічних злодіїв.
орнати — парадний одяг церковного служителя.
Філіппо Мінутоло — архієпископ Неаполя, помер 24 жовтня 1301 року.
синьйорія — міська управа.
"...повернувшися поспішно до Перуджії із перснем" — новий "здобуток" не просто компенсував збитки Андреуччо: коштовний камінь рубін, вправлений у перстень, у середні віки був ще й символом щастя.
Оповідка шоста
Луніджана — область біля гирла р.Магри, між Тосканою та Лігурією, де розташовувались замки родини Маласпіна.
Манфред (1231—1266) — позашлюбний син імператора Фрідеріка ІІ, з 1258 — король Сицилії.
Арігетто Капече — Капече — одна з визначних родин Неаполя, багато членів якої були друзями і прибічниками Манфреда. Однак, документального свідчення про Арігетто Капече немає.
Берітола Караччола — Караччола — прізвище належить шляхетній неаполітанській родині; ім'я Берітола — досить розповсюджене в ті часи серед неаполітанської аристократії.
"…король Карло убив Марфреда, перемігши його при Беневенто" — відбулось це 25 лютого 1266 року.
"…і нарекла його Скаччато" — не рідко в середні віки дітей називали іменами, що нагадували про обставини їх народження.
Понцо (сучасна назва — Понца) — острів у Тірренському морі (Гаетанська затока).
"…Куррадо з роду маркізів Малеспіні разом із дружиною своєю..." — Коррадо ІІ ді Віллафранка. Дружину його звали Орієтта. Маласпіна були гібеллінами, отже, противниками Анжуйського двору.
мессер Гваспарріно д'Орія — точніше Дорія — відомий генуезький рід, в якому на той час не було жодного представника з іменем Гваспарріно.
"...дітям могла б із того вийти шкода, якби люди дозналися, чиї вони" — тому що генуезці були за Анжуйську династію.
мессер Нікколо да Гріньяно — васал Маласпіни, жив у Вал ді Гріньяно, поруч з містом Каррара.
Педро Арагонський (1236—1285) — зять Манфреда, що, розбивши у 1282 році Карла Анжуйського, став королем Сицилії.
Лерічі — порт і фортеця у затоці Ла Спеція, поруч з гирлом р. Магри.
Оповідка сьома
король альгарбський — король північної частини Марокко, де існувала колись могутня держава, що простилалася на більшу частину Північної Африки і частину Піренейського півострова. І сьогодні ще так зветься найпівденніша провінція Португалії.
султан Бемінедаб, красуня Алатіель — вигадані імена.
імпет — порив, натиск.