Бачивши, що риби вже досить насмажено і годі їм ловити, дівчата вийшли з води; їхнє біле тонке одіння поприлипало до тіла, не приховуючи його тендітних форм. Забравши своє начиння, дівчата пройшли сором'язливо мимо короля й повернулись додому.
Король, граф і ті, що їм за столом прислужували, задивились на тих дівчат; усі вони сподобали їх за хорошу вроду і милу постать, а ще за люб'язність їхню та вітливість, але найдужче припали вони до душі самому королю. Коли вони із ставка виходили, він так уп'явся в них очима, до всіх принад додивляючись, що якби його в ту мить хтось шпигонув, він би того й не почув. Він усе думав про них, хоч і не знав, хто вони й що, і почув, що в серці його прокинулась жага до тієї пишної краси; отак іще й закохаєшся, подумав, як не встережешся. Проте він і сам не знав, котра подобалась йому більше: такі схожі були ті дівчатка одна на одну. Заклопотаний тими думками, король звернувся до мессера Нері і спитав у нього, що то за дівчата.
— Найясніший королю, — одказав на те лицар, — се мої дочки-близнючки: одну звати Джіневра Хупава, а другу Ізольда Білява.
Король похвалив обох дочок і сказав лицареві, що пора б їх уже й заміж дати, але мессер Нері одмовив, що тепер він не має змоги. Коли вечеря була вже наскінчу і залишилось подати лише овочі, знов вийшли з дому ті дівчата в гарних саєтових керсетках, з великими срібними полумисками в руках, а в тих полумисках повно добірної садовини, яка тільки була в ту пору року. Поставивши полумиски на стіл перед королем, дівчата одступили трохи й завели пісню, що починалася такими словами:
Що та любов зі мною наробила,
Того мені і розказать несила...
Співали вони так любо й мило, що королю, — який дивився на них і слухав з насолодою, здавалось, ніби то хори янгольські з неба на землю злетіли. Доспівавши пісню до кінця, дівчата зробили королю реверанс і попрохали в нього дозволу піти; хоч і неприємно було йому так рано їх одпускати, проте він дав їм той дозвіл з ласкавим видом.
Коли вечеря скінчилась, король і його супровідники попрощались із мессером Нері, посідали на коней і, гомонячи про те, про се, повернулись до королівського палацу. Хоч і приховував же король своє захоплення, та не міг і за важливими державними справами забути принадливої вроди Джіневри Хупавої, полюбивши заради неї і сестру її, що так була на неї схожа; він так заплутався в любовних тенетах, що ні про що інше вже й не думав. Знайшовши якусь приключку, він, заприязнившись непомалу з мессером Нері, став учащати до нього в прегарний сад, аби тільки побачити Джіневру. Не мігши далі терпіти і не бачивши жодного іншого виходу, він надумався викрасти в батька не одну дочку, а обох, і розповів про свою любов і про замір свій графові Гвіду. Сей статечний чоловік так на те йому одповів:
— Найясніший королю! Мене вельми здивувала ваша мова, та й як би вона могла не дивувати мене, коли я краще за всіх знаю всі звичаї ваші з самого малечку і до сього дня. Здається мені, що за молодощів ваших, коли любов могла швидше запустити пазурі вам у серце, я не помічав за вами ніколи такої пристрасті; почути, що тепер, коли вже вам на старість повернуло, ви захопились коханням — се для мене велика новина і дивна дивина. Якби мені годилось вас картати, я добре знаю, якими словами я се зробив би; звернув би вашу увагу на те, що ви й досі ще при повній зброї, в недавно завойованому королівстві, серед людей незнайомих, підступних і зрадливих; у вас іще стільки турбот усяких і клопоту, стільки ще зусиль треба покласти, щоб владу свою утвердити, — і ви серед таких важливих справ знаходите час для кохання-женихання! Сії речі не про високодумних королів, а про легкодумних юнаків. А ще гірше те, що ви надумали, як кажете, викрасти обох дівчат у того бідного лицаря, котрий ушанував вас у своїй господі щедріше, ніж то дозволяли його засоби, а на довершення тої шани показав вам дочок своїх трохи не голими, даючи тим розуміти, яка велика його до вас довіра, яка тверда упевненість у тому, що ви — король, а не хижий вовк. Невже так швидко щезло вам з пам'яті, що доступ у сеє царство одкрили вам саме ґвалтовні вчинки Манфредові щодо тутешніх жінок? Чи є на світі злочин, що заслуговує тяжчої кари, ніж позбавити людину, що вас ушанувала, честі, надії і втіхи? Що сказали б про вас люди, якби ви так учинили? Ви, може, думаєте, що могли б виправдатись такою вимівкою: я, мовляв, через те так учинив, що він гібелін? Хіба може справедливий король поводитись так із будь-ким, хто оддався під його опіку? Не забувайте, найясніший пане: велика вам слава, що ви перемогли Манфреда, та немає вищої слави, як перемогти себе самого. Вам належить інших поскромляти, тож упиніть себе самого, вгамуйте свої жадання і не плямуйте негідним учинком славного свого надбання.
Сії слова гірко вразили короля в саме серце і засмутили його тим більше, що він уважав їх за цілком справедливі. Глибоко зітхнувши, він промовив:
— Мені здається, графе, що досвідченому воякові легше перемогти будь-якого сильного ворога, аніж власну хіть, та хоч і велике в мене горе, хоч од мене вимагається неймовірних зусиль, зворушений вашими словами, я повинен показати вам на ділі, і то в недовгім часі, що як я вмів інших перемагати, так зумію подолати і себе самого.
Через деякий час після сієї розмови король повернувся до Неаполя, — і для того, щоб утриматись от нестатечного вчинку, і для того також, щоб нагородити лицаря за пошанівок, що він мав од нього. Хоч і тяжко йому було оддавати комусь у володіння те, чого сам так прагнув, та вирішив він видати заміж обох тих дівчат — не як дочок убогого лицаря, а як своїх рідних. Давши їм на незмірну батькову радість пребагате віно, він одружив Джіневру Хупаву з мессером Маффео да Паліцці, а Ізольду Біляву з мессером Гвільєльмом делла Манья — обидва були імениті лицарі й великі барони. Оддавши дівчат заміж, незмірно засмучений король подався до Апулії і там у ненастанних трудах поборов свою жагу, розірвав міцні любовні пута і лишився, поки віку, вільним од сієї пристрасті.
Дехто, може, скаже, що видати заміж двох дівчат — то для короля марниця. Я згодна, але то був справжній великий подвиг, що закоханий король одружив дівчину, котру любив, не мавши з тої любові ні листочка, ні квіточки, ні ягідки. Так учинив великодушний король, щедро нагородивши благородного лицаря, високо вшанувавши кохану дівчину і мужньо перемігши самого себе.