Засмучений Рінуччо проклинав свою лиху долю, проте додому не пішов, а як варта потягла далі, вернувся на те місце, де він скинув свою ношу — мацав-мацав, шукаючи трупа, та так і не знайшов, подумав, що варта забрала. Мусив сердега додому йти, так і не дотримавши своєї обіцянки. Алессандро теж вернувся до себе додому, засмучений такою невдачею, так і не впізнавши, хто його ніс.
Назавтра люди побачили, що гробовець Сканнадіїв одкритий, а його самого там нема (бо Алессандро скинув трупа у глибку); по всій Пістойї пішли всякі чутки, простацтво гадало, що то чорти його вкрали. Обидва ж закоханці розповіли мадонні Франчесці, що вони зробили і що потім сталось, чому вони не змогли виконати повністю її наказу, і обидва жадали од неї приязні й любові. Але пані вдала, що не вірить ні тому, ні тому, і одказала твердо, щоб нічого од неї не ждали, бо вони не виконали її прохання. Таким чином пощастило їй од них обох одв'язатися.
ОПОВІДКА ДРУГА
Абатиса схоплюється вночі, щоб застукати черницю з полюбовником, і, кваплячись, накидає собі на голову замість запинала попові штани; помітивши ту штуку, провинниця вказує на неї, і її одпускають до коханця
Філомена вже замовкла, і всі похвалили розумну даму, що так хитро спекалась нелюбих зітхальників, а про шалену одвагу тих двох казали, що то вже не любов, а божевілля. Тоді королева, звернувшись до Елізи, промовила привітно:
— Тепер кажи ти, Елізо.
Та, не гаючись, почала:
— Милії мої подруги, мадонна Франческа дуже мудро одв'язалась од закоханців, що лізли їй у вічі; я ж хочу розказати про одну черницю, яка при допомозі фортуни доладним словом уникла неминучої біди. Ви знаєте, що часто дурним дурні люди заходжуються вчити й наставляти інших, за що інколи доля карає їх по заслузі; так сталось і з абатисою, що була начальницею згаданої черниці.
Так от, щоб ви знали, є в Ломбардії монастир, славний своєю святістю та благочестієм; там серед інших черниць спасалась одна панянка доброго роду і чудовної краси; звали її Ізабетта. Раз якось вийшла вона до ґрат, щоб поговорити з якимось своїм родичем, та й закохалась в одного юнака, що прийшов туди з ним. Він, побачивши її вроду і спізнавши по очах її бажання, теж запалав до неї любов'ю, і довгий час те їхнє кохання залишалось, на превелике горе їм обом, без жодного скутку. Та що обоє вони того ревне прагнули, юнак добрав нарешті способу сходитись потаймиру з своєю черницею, і вони втішались одне одним не раз та й не два.
От ходить він так до неї нишком, аж одна якась черниця тамтешня пристерегла раз уночі, як він попрощався з Ізабеттою й вийшов од неї; ні він, ні вона тої підглядачки не помітили. Та черниця сказала про се іншим і хотіла вже внести в уха старшій матері, яку звали мадонна Узімбальда, — усі черниці, та і з мирян, хто знав, вважали її за святу й честиву жінку. Та потім черниці порадились і вирішили влаштувати так, щоб абатиса змогла застати провинницю на гарячому вчинку — тоді вже годі їй одмагатись. Не кажучи нікому нічого, вони потаємне розподілили між собою години нічних чувань, щоб присочити її. Одної ночі Ізабетта, не знаючи про те нічого і не остерігаючись, закликала до себе милого, про що зразу ж довідались шепотинниці. Вони розділились на два гурти: одні чатували коло дверей Ізабеттиної келії, а другі побігли до абатисиного покою, постукали в двері і, коли та одгукнулась, засичали:
— Вставайте мерщій, паніматко! Ізабетта привела до себе в келію полюбовника!
А в абатиси та ночував саме один піп (частенько його до неї у скрині носили); почувши за дверми той галас, вона злякалась, щоб часом ревні черниці не вдерлися зопалу до її покою, тож устала мерщій, одяглася поночі, як могла, а на голову, думаючи, що бере велике запинало, що зветься в них псалтирею, нахопила з поспіху попові штани і миттю вийшла до них, замкнувши за собою двері.
— А де сяя богопротивниця? — гукнула.
Разом з іншими черницями, які з великого бажання впіймати Ізабетту на гарячому не звертали уваги, що в паніматки на голові, вона підбігла до келії молодої черниці, і вони всі гуртом виважили двері. Коханці лежали, обнявшись, у постелі; заскочені зненацька, вони розгубились і застигли на місці, мов тороплені. Черниці з наказу старшої матері схопили дівчину й повели в капітул, а юнак залишився в келії; він одягнувся і став чекати, що буде далі, — поклав собі дати доброго перегону тим преподобницям, якби вони скривдили його кохану, а її саму забрати з собою.
Сівши на своє місце в капітулі, оточена всіма черницями, які вп'яли очі в молоду провинницю і більш нічого не бачили, абатиса почала лаяти її послідущими словами, що вона своїми грішними й ганебними вчинками сплямила святість, і честь, і добру славу монастиря, якби хто дізнався про ту соромоту; за лайками пішли престрашні погрози. Засоромлена й налякана дівчина, свідома своєї вини, не знала, що сказати в відповідь, і мовчала, сподіваючись, що хтось за нею обстане; коли абатиса почала бештати її ще гірше, вона ненароком підвела очі й побачила в неї на голові штани, а по боках зав'язки теліпаються. Зрозумівши, в чому річ, дівчина осміліла й сказала:
— Паніматко, боже вам поможи, зав'яжіть спершу запинало, а тоді вже говоріть мені, що завволите.
Абатиса, не втямивши, проти чого се вона сказала, гримнула:
— Яке там запинало, непотребнице? Бач, вона ще й жартує! Хто нагрішив, тому не до жартів!
Тоді дівчина сказала вдруге:
— Паніматко, я ще раз вас прошу: зав'яжіть запинало, а тоді вже мене повчайте.
Тоді черниці стали дивитись старшій матері на голову, а сама вона лапнула руками та й догадалась ізразу, проти чого се говорила Ізабетта. Згадавши про свій власний гріх і побачивши, що вже його тепер не втаїш, вона зачала з іншої бочки, зовсім не такої співаючи, як було спершу, і закінчила свою казань тим, що нема змоги встерегтися плотської спокуси, тож нехай кожна розважається, як уміє, але потаймиру, як і досі було. Одпустивши дівчину, вона вернулась у кімнату, до свого попа. Ізабетта ж пішла в келію до свого любчика і не раз іще водила його до себе потому на зло своїм заздрісницям. Которі ж черниці не мали доти полюбовників, намагались согрішити нишком з ким бог пошле.