Де ти був, Адаме?

Страница 38 из 43

Генрих Белль

— Сьома,— сказав він.— У нас ще десять хвилин.— І глянув на Мюка.— Рівно о сьомій десять міст підірвем. Контрнаступ зірвався.

Файнгальс повільно піднявся сходами, зібрав свої речі, взяв гвинтівку, лишив усе надворі коло дверей і вернувся в дім. Обидві жінки, ще не одягнені, збуджено бігали по сінях, виносили з кімнат що попало й кричали одна на одну. Файнгальс позирнув на образ матері божої. Квіти пов'яли; він обережно повибирав в'ялі стеблини, розпушив решту, ще не зів'ялу, в букет і глянув на свій годинник. Було вісім хвилин по сьомій, і з-за річки виразно долинало гудіння моторів — уже ближче, в лісі, село вони минули. Надворі всі стояли готові в путь. Лейтенант Мюк тримав у руці блокнот для рапортів і записував особові дані стомленого унтер-офіцера-артилериста, що понуро сидів на лаві.

— Шнівінд,— сказав унтер-офіцер.— Артур Шнівінд, із дев'ятсот дванадцятого.

Мюк кивнув головою й запхав блокнот у планшетку. В ту мить маленький лейтенант-сапер вбіг у двір зі своїм солдатом і гукнув:

— Лягай! Усі — лягай!

Всі попадали на землю попід стіною будинку, що стояв чолом навскіс до мосту. Лейтенант-сапер глянув на свій годинник — і ту ж мить міст злетів у повітря. Вибух був не дуже гучний, ніщо не просвистіло в повітрі — спочатку наче зарипіло, потім гуркнуло, як в'язка ручних гранат, а потім важкий настил ляпнувсь у воду. Вони ще хвильку зачекали, тоді маленький лейтенант сказав: "Усе!" Вони попідводились і глянули на міст: бетонні опори стояли, настил і пішохідну доріжку акуратно скинуто в річку, тільки з того боку завис шматок поруччів.

Гудіння моторів було вже зовсім близько, тоді раптом запала тиша: видно, колона зупинилась у лісі.

Маленький лейтенант-сапер сів у машину, завів мотор і гукнув до Мюка:

— Чого ви ще дожидаєте? Такого наказу вам не було.— Квапливо відсалютував і помчав геть своєю маленькою брудною машиною.

— Шикуйся! — скомандував лейтенант Мюк.

Усі вишикувались на шляху. Мюк постояв вичікувально дивлячись на обидва будинки, але там ніщо й не ворушилось. Тільки плакала жінка, але, здається, старша з двох.

— Кроком руш! — скомандував Мюк.— Не в ногу — руш! — Сам він ішов попереду, вбивчо серйозний і сумний, і неначе дивився кудись удалеч — може, кудись у минуле.

IX

Файнгальс подивувався, що Фінкова садиба така велика. Спереду він бачив тільки цей вузький старий будинок із вивіскою: "Винарня і готель Фінка. Засновано 1710 року", ветхі сходи, що вели в залу для клієнтів, ліворуч від дверей одне вікно, праворуч — двоє, а біля крайнього вікна праворуч — підворіття, як у всіх будинках виноградарів, розхитані зелені ворота, крізь які ледве могла проїхати підвода.

Але тепер, коли Файнгальс відчинив вхідні двері, він побачив велике, гарно забруковане подвір'я, яке утворили поставлені правильним чотирикутником дуже міцні будівлі. На другому поверсі будинок оперізувало дерев'яне поруччя галереї; за другими ворітьми видно було ще одне подвір'я, на якому стояли повітки, а праворуч — одноповерхова будівля,— очевидно, зала для бенкетів. Він уважно оглянув усе, прислухався й раптом сторопів, побачивши двох американців вартових, що охороняли другі ворота, ходячи туди й сюди, ніби два звірі в клітці, які знайшли потрібний ритм ходи, щоб розминатися; один був у окулярах, і його губи безперестану ворушилися, другий курив сигарету. Каски вони позбивали на потилиці й мали досить утомлений вигляд.

Файнгальс поторгав за ручку двері ліворуч з наклеєним папірцем: "Приватне помешкання" і другі, праворуч, із табличкою: "Готель". Обоє дверей були замкнені. Він постояв, чекаючи й дивлячись на вартових, що невтомно ходили туди й сюди. Тишу тільки зрідка розтинав постріл — супротивники перекидалися снарядами, ніби м'ячами, вони не бились, а тільки нагадували, що війна ще не минула; снаряди летіли, мов сигнальні петарди, десь вибухали, гуркотіли й нагадували в тиші: "Війна, війна! Обережно, війна!" їхнє відлуння ледве доходило сюди. Та послухавши ці нестрашні звуки кілька хвилин, Файнгальс зрозумів, що він помилився: снаряди летіли тільки з боку американців, німці не вистрелили ні разу. То була не перестрілка, а обстріл з одного боку, рівномірний пунктир вибухів, що розкочувалися по гористому краю за річкою ледь погрозливою луною. Файнгальс повільно ступив кілька кроків у темний куток сіней, де праворуч були сходи в підвал, а ліворуч — вузенькі двері з картонною табличкою: "Кухня". Він постукав у кухонні двері, почув дуже тихе: "Прошу!" — і натиснув на клямку. До нього повернулося четверо облич, і він аж злякався, що двоє з них такі схожі на те безживне, ледь освітлене червонястим відсвітом пожежі, зморене обличчя, яке він на якусь мить побачив дуже далеко звідси, на луці коло угорського села. Дідок біля вікна, з люлькою в роті, був дуже схожий на загиблого Фінка; він був щуплявий, старий, і в очах його світилась утомлена мудрість. Друге обличчя, що злякало його тією подібністю, було личком хлопчика років шести, що бавився долі дерев'яним візочком, а тепер звів на нього очі: дитя було теж щупляве і якесь старе на вигляд, втомлене й мудре, його темні очі глянули на Файнгальса, потім воно байдуже опустило очі й неквапними рухами покотило візок по підлозі.

За столом сиділи дві жінки й чистили картоплю. Одна була стара, але обличчя мала широке, засмагле, дуже здорове і, видно, колись була вродлива. Та, що сиділа поруч неї, здавалася зів'ялою й старою, хоч видно було, що насправді вона молодша, ніж здавалося на вигляд; вона була втомлена й пригнічена, і руки її рухались якось нерішуче. Біляві пасма спадали їй на бліде чоло й на обличчя, а старша була гладенько зачесана.

— Доброго ранку,— привітався Файнгальс.

— Доброго ранку,— відповіли вони.

Файнгальс зачинив за собою двері, нерішуче прокашлявся й відчув, що на тілі в нього виступив піт, дрібний піт, і сорочка прилипла до спини й під пахвами. Молодша з двох жінок за столом подивилась на нього, а він відзначив собі, що в неї такі самі ніжні, білі руки, як у хлопчика, що сидів на підлозі й спокійно обминав своїм візком вибиту плитку. В невеликому приміщенні стояв затхлий дух незліченних сніданків, обідів та вечер. Вся стіна була завішана сковородами та каструлями.