Знов і знов на гадку йому спадає Сабіна. Тепер вона все частіше звертається до Кете — телефонує, запрошує її до себе, приїздить сама. То все, мабуть, через отого Фіше-ра, який, вдаючись до своїх еротичних та сексуальних вибриків, просто не може обійтися без ілюстрованих журналів.
Устати отак і вирушити в село він не може не тільки через охоронців, а й через власні ноги; вони не хочуть служити тепер так, як служили колись, він уже й не сказав би, щб йому заважає більше — невідчепна охорона чи ноги. Цей веселий настрій, оця досі незнана безтурботність, які з'явилися в нього замість страху, до ніг іще не дійшли, і вони до самісіньких п'ят і досі важкі, задерев'янілі, холодні. Попідруки з Кете він, може, й пішов би, а сам не зважиться, ні,— гляди ще виб'ється з сили й муситиме спертись на того ж таки, скажімо, молодого Гендлера, і тоді чоловікові буде вже не до пильності. А просити Блюртмеля, щоб той пішов із ним, теж не хочеться. Що вони, зокрема й Блюрт-мель, подумають, коли він раптом зупиниться біля садиби Нютщв чи Кельців? А те, що вони собі думали чи уявляли завжди. Це вб'є його спогади, і перед ним уже не постануть ті двоє дівочих облич. А коли він сяде в порожній церкві и задивиться на сповідальню, на вікна в неоготичному стилі, з сумом і відразою міркуючи про те, чого й досі не здолав у собі остаточно,— отої огидної Нуперцової балаканини, яка зводила нанівець усю,— геть усю романтику, всю красу й печальну втіху отого "сам"?.. Намагання уявити собі, що вони подумають, убивало, пригнічувало його власні думки, вбивало спогади, спогади про ту колись таку милу, таку розважливу дівчину, про сварливого, нетактовного Нуперца, про оте "з кимось"... Ні, до місць, з якими пов'язані спогади, краще, мабуть, не повертатись. Його й на мить не полишають не вони, охоронці, а їхні можливі думки — думки, що їх вони, певне, зовсім і не мають.
Він рушив нагору сходами; не хотілося заходити до ліфта й бачити ще й там, знов і знов бачити обличчя тих, що можуть підсісти дорогою,— Потзікера, Гербтолера й усіх інших, на яких він уже стільки дивився-передивився за ці чотири дні затвірницького життя: на Бляйбля, що, мабуть, ще десь тут крутиться, на друзів, ворогів, офіціантів... Щораз ота напруженість у ліфті: вимучені усмішки, скрутне становище, коли люди не знають, що робити з попелом від сигари чи сигарети (Кульгреве весь час забуває розпорядитися, щоб у ліфті нарешті поставили попільничку; треба буде дати доручення Амплангерові й домогтися його виконання; а оті скупі, іронічні зауваження про Тольмсгофен, замок, і місце, де відбувалася конференція (Тольмсгофен називають "його ностальгічним замком")! Декого раз у раз так і поривав глузливо "обізвати його Фрідріхом фон Тольмом із Тольма", хоч він просто Фріц Тольм і походить із села, назву якому дав замок та графський рід. А тим часом усі, зокрема й Бляйбль, хоч-не-хоч визнали, що справа з придбанням замку обернулася просто ідеально. Перебудова й модернізація теж виявилися вигідними, навіть із погляду фінансового; тепер до двох аеропортів можна дістатися машиною за тридцять, до третього — за сорок хвилин, а в разі потреби можна навіть дістати дозвіл і зробити посадку на британській військовій авіабазі — машиною до неї якихось хвилин двадцять. Все ж таки добре, що відпала потреба винаймати на кілька днів чи тижнів готель. Спершу він спробував був схилити до купівлі замку концерн, але з цього нічого не вийшло, і тоді він купив його сам, купив у графа Гольгера Тольма, останнього нащадка цього роду; Гольгер Тольм уже давно розважається десь на півдні Іспанії — жінки, рулетка, марно намагаючись потрапити до відомого в усьому світі товариства багатих юних гульвіс,— живий зразок прикрого занепаду, який йому, з його щирою душею, все ж імпонує більше, ніж занепад церковної братії за добре опорядженими фасадами. А в Гольгера не зосталося вже навіть ні зубів, ні волосся, тепер це просто плаксивий пришелепко. Той самий Гольгер, на якого ніколи не міг ні розгніватись, ні тим більше розлютити-
В1Н_ще в|д часів їхнього дитинства та юності, коли Гольгер
покривав його походеньки з Герліндою, допомагав їм зустрічатись і сам розплачувався за їхнє алібі; Гольгер, якому війна приготувала нещасливу кар'єру пілота, а потім кинула його в пиятику; хисту він мав не багато — дженджик для казино, maître de plaisir1; отирався при штабах, влаштовував обіди, діставав ікру, шампанське та жінок, зрештою дослужився все ж таки до майора, а насамкінець у нього, як він нібито признавався сам собі, вже стали підтинатися коліна. І хоч Гольгер уже починав надокучати, хоч він помалу робився справді бридким, просто-таки, як казав про себе й сам, непогамовним, хоч утратив повагу майже в усіх товариствах, ця їхня народжена в молоді літа прихильність не згасне повік. І він, повільно, дуже повільно підіймаючись тепер сходами, він усе ще думав про того милого хлопця, що нібито з ним їздив на велосипеді до Кельна — оглядати церкви та музеї або купувати матеріали для іграшкової електричної залізниці чи й "просто так", тоді як його десь — здебільшого на Мозельштрасе — вже чекала Герлінда, усміхнена і, як сказали б тепер, "вище пояса без нічого".
Він не стримався й усміхнувсь: кінець кінцем за Тольмсго-фен він навіть переплатив: заради Гольгера, а також Герлін-ди, яка раптом наче з-під землі вродилась; на диво порядна, вже розміняла шостий десяток, дружина звичайного городянина — Фотгера, доктора юриспруденції, службовця міністерства закордонних справ; досить гладка, Герлінда всміхнулась, навіть зашарілася, чого колись із нею ніколи не траплялось, і сказала: "Гроші пам потрібні, адже наші діти повинні вчитися тут, поки ми катаємося по світу. А я все-таки рада, що замок дістався тобі. Часом мені спадає на думку" що я мала б тебе спинити чи бодай спробувати це зробити... Гарно було з тобою, ти був таким дитям..." На щастя, вона не стала викидати ніяких коників, хоч це їй однаково не допомогло б,— не поклала на його руку своєї ручки, не заходилася зітхати та лупати очима, ні, нічого такого (це згодом, коли вони, повернувшись від нотаріуса, сиділи в кав'ярні "Гетцдозер", де Фотгер —а він, безперечно, соціал-демократ — почав виступати на захист східної політики). Вродли-