Дар Евтодеї

Страница 125 из 200

Докия Гуменная

Як, коли вже почала мене клювати комсомольська група "Трактор", що створилась усередині самого "Плуга"? Своєю назвою вона визначила заперечення самої ідеї "Плуга", отого старосвітського, що ним пропахла ця літературна організація. Індустріялізація — ось гасло. Оце ця бригада "трактористів" — Гавриленко, Кучер, В. Жовтобрюх, Гіщук, Солодченко, Дорош-ко, Сторчак, Холош, Шип та інші — дружно взялися мене "проробляти". Одна за одною почали з'являтися у газетах та журналах погромні статті на мене. Це "Трактор" наділив мене почесним іменем "куркульська письменниця". Досі я нею ще не була. За неповним списком титулів я була ще "глитайський агент в літературі", "диверсантка в літературі", "рупор дрібної буржуазії"... Всього того читати я не могла, але по змозі збирала й нащось складала. Мабуть, не все.*

Били не тільки мене, а й Саву Божка — його за "яворщину". Григорія Яковенка — отого самого Яковенка, що так хвалився своїм умінням провести в творі чисту пролетарську ідеологічну лінію — цього били за куркульські ухили. Били й Павла Нечая, теж "куркульського письменника".

Понад усіх же "трактористи" гатили по Пилипенкові. Так

* Все, що я мала у свойому архіві, я змонтувала у збірці під цією ж назвою: "Листи із степової України" та "Ех Кубань, ти Кубань, хлібородная...".

виглядало, що цю групу "Трактор" "хтось" спеціяльно створив усередині "Плуга", щоб "Плуг" знищити, а не так "Плуг", як його творця, Пилипенка.

А щоб знищити Пилипенка, треба було вишукати його слабі місця і по них гатити. Оце таким найслабшим місцем і була куркульська письменниця, змайстрована в "трактористській" майстерні, Докія Гуменна, вихованка Пилипенка. Одіозна постать, — ще й так називали мене в аґітпропних колах. Ліс рубають, — тріски летять, — оце я та тріска, що летіла, як рубали пилипенків ліс. (Правда, потім і вони в тріски пішли, оті всякі ганси з кілероґами, після того, як скінчили свою катівську роботу).

Серію статей, що пустив "Трактор" про мене, закінчено було колективною статею "Кого захищає С. Пилипенко", де взято на "проробку" статтю "В чім помилка Д. Гуменної", а також заключною постановою "За корінну перебудову пролетарсько-колгоспної літератури", "За справжню перебудову "Плугу"".

Коли це "слабе місце" було пробите, почалась атака на Пилипенка вже відкрита. На велелюдних зборищах засуджувалась уся діяльність Пилипенка, кожен раз невідмінно згадуючи й мене, при чому цей кожен раз починали словами: "Ще генеральний секретар КП(б)У, тов. Косіор, викрив... вказав...", а тоді вже городили таке, що не було сили того слухати. Я — "пролізла тихою сапою", я — "аґентка польської дефензиви"!

Либонь, і Дукинові тоді було не з медом, це тоді він приєднався до цих гицлів і написав рецензію на книжку "Кампанія" в цьому ж дусі та стилі. Ось "пахучий" шматочок із тієї рецензії:

Отже, маємо в повісті "Кампанія" замаскований наклеп на партію, на пролетаріят, на радгоспне будівництво, на цілий процес соціялістичної реконструкції. Маємо в "Кампанії" чергову куркульську диверсію, що проти неї спрямувала вогонь пролетарська критика, ціла пролетарська суспільність. Треба також рішуче вдарити по опортунізмові деяких наших видавництв. Час, нарешті, навчитися бачити за "радгоспними" наличками клясово-ворожу, куркульську суть і не продукувати чтива, вартого книгозбірень містерів Кампбелів і містерів Троцьких, а не радянського читача (жур. Критика, 1932, ч. 4, ст. 93).

Видко, Дукинові тоді вже допікало, якщо він пустився на це. Щось то його примусило "вдарити по опортунізмові деяких видавництв", себто по "папаші" Пилипенкові, — я вже не кажу про мене. Правда, те йому не допомогло... І. Багряний пише в

"Саді Гетсиманському", що Дукин сидів із ним у одній камері у харківській тюрмі.

Цькування "трактористів" не було ізольоване, а включилося у ширші зборища "цілої пролетарської суспільносте", як пише Дукин, з "спрямованим вогнем пролетарської критики". "Проробляли" Пилипенка, а в його "проробці" обов'язково згадували мене, як найбільший Пилипенків прогріх. Так — на всіх зборах, нарадах, мітингах...

Ось бачу сценку. На велелюдних міських зборах, у величезній набитій публікою залі Іван Микитенко, ідеолог і тодішній цар і бог в літературі, робить двогодинну доповідь "про стан і завдання"... чи як там, та всіх нас клює. Раз-у-раз чую своє ім'я у супроводі всіх отих епітетів ("куркулька", "диверсантка", "апо-логетка дрібної буржуазії" тощо). Відчуваю, що всі очі звернені на мене. Недалеко сидить Оля Корнієнко (разом кінчали ІНО, їздили в Крим) і чую її репліку: "Не хотіла б я бути на її місці...". Дивляться на мене, як на звіра в зоопарку. Я сиджу, зціпивши зуби — де подітися? Встати й вийти? Ні, слухати треба! Я прилипла до стільця, не можу поворухнутися. Головне ж — я не почуваю себе винною ні в чому, за що мене тут судять. Що за дика лявіна наклепів суне на мене й заливає! Але... Говорити не вмію, виправдуватися не буду, та й голосу тут мені ніхто не дасть.

І я мовчала. Виступали за Микитенком інші, висловлювалися в унісон із доповідачем. Між ними також і "трактористи" з новопридуманими нищівними лайками. Одного тільки разу, коли хтось напався на мою мову, за слово "перепрошую", що це, мовляв, галицько-польське, я поворухнулася на свойому стільці, обурено-запитливо подивилася навколо і знизала плечами. Відколи це слово "перепрошую" стало неукраїнським? Так то вони тут знають мову? І це зразу помітили, потім мені казали: "Чого, чого, а мову Гуменна нікому не подарує...".

Так то за цей зимовий сезон (1931-32) з несвідомої й політично-неписьменної початківки перетворилась я на куркульську агітаторку, що "тихою сапою" протаскує якусь там контрабанду...

5

Та це тільки в устах "трактористів" і інших гицлів-запобі-гайлів. Хоч не було нікого, хто прилюдно виступив би на мій захист, тихо з усіх боків мені співчували. "Даремно напалися!"

— сказав мені Антонюк. Ярмоленко радив мати ще іншу галузь діяльносте, як це робить він: в одній неприємності — переключається в другу. Він ще вчителює. Гай-гай! За пару місяців цей самий Ярмоленко вже опинився в божевільні, не витримав "неприємностей". Минко, хоч і партійний, ніколи мене не атакував, ні явно, ні тихо, не так, як безпартійний Дукин. Бачив же мене щодня, чим я дишу... Минко усім казав, що я "перебудовуюся", що я обклалася газетами і ліквідую свою політичну неписьменність.