Дада пізнає життя

Страница 2 из 10

Косач Юрий

7 О, Боже, мій хоробрий Слюсарчук! Що сталося з сімнадцятим піхотним полком? (нім.)

8 Іди сюди, моя дитино (пол.).

Далі Дада знає, що ляйтнант Слюсарчик став капітаном, що брав участь ще під Садовою, а потім дістав посаду на пошті, але небавом умер, а пані Слюсарчикова їздила до Відня, до цісаря по трафіку. Під час авдієнції пані Слюсарчикова впала навколішки (Дада дуже добре уявляв собі цю хвилину), цісар її підняв, і обоє знов плакали, плакали...

Цісар висів теж у золотих рямах, поруч із цісаревою. Пані Слюсарчик була дуже горда на ці "антики"2, як вона їх називала, а Дада вправлявся на них у метах ратищем, себто кидав пером в очі цісареві та в ніздрі цісаревій. У пані була ще капітанова шабля і парадна шапка з півнячими перами — це все Дада вживав для своїх цілей — приборкувати своїх співкомірників. Мешкали з ним: пан Трач — високий, довжезний, як тика, вкритий прищами семінарист і два малі ґноти — синки єгомостя з Трачевого села, преогидні, докучливі цуцики, без почуття товариськости. Прищі були споконвічним майном Трача і водночас язвою його життя. Він майже ввесь вільний час від науки — пополуднє проводив сидячи перед дзеркалом і видушував свої прищі, так що на вечір вставав червоний, як зварений, а прищі, якби на злість, росли собі на здоровля. Він їв дріжжі, пив фіялкову воду, але прищі не сходили. "Za du2o myâli pan о kobietach, Herr Tratsch, — казала пані Слюсарчикова, — ma pan pewnie jakies nocne widzenia..."3 Трач з люттю і пересердям відкидав усякі подібні здогади і видушував прищі далі.

Щодо жінок, то було їх навіть на Дадиному поверсі подостатком. Передовсім, зараз поруч, мешкала панна Гізеля, яку завжди бачили у кольоровій піжамі. Це сотворіння товстеньке, якби спухле, з намальованими очима та губами, гіршило цілу каменицю. "То є недобра жінка", — казала пані Слюсарчикова, особливо зверталася до Трача: "Herr Tratsch, proszç sic wystrzegac tej kobiety"4. Але коли панна Ґізеля забігала до пані Слюсарчикової за чимось, та гостювала її дуже ввічливо. Панна Ґізеля попросила раз Трача переписати їй листа, Трач ходив до її кімнати, вернувся дуже схвильований і аж палав прищами, так що пані Слюсарчикова пригрозила йому пальцем: "Herr Tratsch, ich mache Sie aufmerksam auf dieses Weib",1 — "Щось такого, прошу пані..." — сказав пан Трач. Малий ґнот спитав, що це таке — "недобра жінка" і чому "щось такого". Пані Слюсарчикова фукнула на нього і він сховався в кімнату, як миша. Дада з повагою осудив, що панна Ґізеля є, мабуть, мессаліна. Це слово йому дуже подобалось, але пані Слюсарчикова знов зафукала, а Трач почервонів. "Цей хлопець розвинений понад свій вік", — кивала головою пані Слюсарчикова.

1 обидва, бідненькі, плачуть, плачуть (пол.)

2 "Антик" — пам'ятка античного мистецтва, що збереглась до наших днів.

3 Забагато думаєте про жінок, Пане Трач, напевне, у Вас якісь нічні видіння (пол.).

1 Пане Трач, прошу Вас остерігатися цієї жінки (пол.).

Далі, за кімнатою панни Ґізелі, мешкав чоловік, що його звали Мільорд. Його обличчя таке було засипане ряботинням, що аж млоїло. Червоненькі очка бігали, як миші, руда чуприна стовбурчилась над куцим лобиком. Ходив він у кратястім плащі, в зеленім капелюсі і тягнув за собою по сходах сопух горілки — бонгу, як казала пані Слюсарчикова. Він часто заглядав до її кімнат, пильно придивлявся до Трача і давав щиглики ґнотикам. Даді він ніколи нічого не робив, але Дада його ненавидів. Особливо ненависні були його ручки з коротенькими пальцями, засіяні ряботинням і руденькими волосиками. Коли Трач починав говорити про те, що пишуть у газетах, пані Слюсарчикова злякано визирала на коридор: "Щоб той Мільорд не почув". Чому Мільорд мав не чути — Дада не розумів. Спитав Шевчука, той теж не знав. Спитав челядника Семка (з варштату2 пана Куриловича), той йому сказав, що Мільорд є "з бюра". Що це за "бюро" — Дада так і не допитався.

За паном Мільордом мешкали панство Куриловичі. Пан Курило-вич мав столярський варстат, був жонатий з полькою, мав сина Ромка і доньку Янцю, що ходила до св. Ядвіги. Ромцьо грав на-скрипці, рисував, мав горбатий ніс і "дуже сьлічну церу"3 як казала пані Кури-ловичева. Янця була огрядна, як барильце, леліяла нігті і чудово співала: "Bajki cudowne, bajki czarowne, opowiadate mi niania siwa"4.

1 Пане Трач, звертаю Вашу увагу на цю жінку (нім).

2 Варштат (нім.) — майстерня.

3 Слічна цера (пол.) — чудова шкіра.

4 Казки чудові, казки чарівні розповідала мені сива неня (пол.).

Пані Слюсарчикова оповідала, що коли Ромцьо мав іти до школи, старий Курилович застрайкував, бо жінка не хотіла, щоб Ромцьо ішов до "руского ґімназіюм". Старий Курилович замкнувся у варштаті, в сутерині1, цілу неділю нічого не їв, тільки співав "Ми гайдамаки" і кричав: "Здохну, а не дамся, ЩОБ мене мав шляґ трафити, не пущу хлопця на чужу віру!" Був страшний лемент і плач. Плакав Ромцьо, плакала Янця, а пані Куриловичева ходила по камениці й оповідала, що старий зваріював з тою Україною. Проте допекло їй і вона згодилась: пан Курилович худий, як тріска, взяв за руку Ромця і завів до Народнього Дому на іспит. З іспитів вертались обидва співаючи. Дада дуже яскраво уявляв собі, як вусатий пан Курилович сидить у варштаті у глуху ніч, сухий і худий, мов смерть, співає, вітер б'ється у шиби, і щурі бігають по варштаті та гризуть стружки. Дада був великим мрійником.

Але це вже було давно. Пані Слюсарчикова казала, що все одно Ромцьо піде за мамою, бо має слабкий карк (Дада спеціяльно заходив Ромцеві ззаду, щоб ствердити, чи це правда), а старий нічого не значить. Поки що жили дружно і ввесь час співали. Ввечір там збиралось велике товариство: крім домашніх приходила Маруха та Зоха з першого, товаришки Янки, пан Олексишин — академик у цвікері2, що старався3 за Янку (також так казала пані Слюсарчикова), товариші Ромця — Юрцьо Демкович і СясьоТерлецький, врешті Трач і дітвора. Все це займало стару, розхрістану канапу, вилазило на куфри комоди та шафи і бавилося. Дада любив стежити за всіма, ставши в куті. Пан Олексишин щохвилини виймав золоту папірос-ницю і частувався, знехотя давав іноді папіроску Юрцеві та Трачеві. Ліва рука його завжди крадькома обіймала товстенький стан Янці. Час до часу оповідав анекдоти, перший починав реготатись, а панночки їх не розуміли і спускали очі. Трач куняв біля дверей, а товариші Ромця потайки заглядали в дзеркало і поправляли чуприни. Пані Куриловичева сиділа на куфрі, підперши кулаками футболі грудей. Співали "Ой, не ходи Грицю" та "У сусіда хата біла" — всі, потім окремо Янця: "Ваікі СИСК^пе" всі плескали, потім Маруха, Зоха і Янця: "Яо5+а каїіпа ъ 1і§СІЕТ БГЕГОКІЕТ..."5 — а пан Олексишин помагав, потім хлопці (з них Трач визначався, вперто фальшуючи) "Чуєш брате мій...", "Ірчик, Ірчик" і т. п. Іноді відсували стіл, Ромця дуже просили ("Та йой, пане Ромцю, не дайтеся просити..."), і він страшенно неохоче брав скрипку і грав щось із нот, якусь шумну, а потім до танцю і всі танцювали. Панна Янця з паном Олексишином, Юрцьо з Марухою, Сясьо з Зохою, а до Трача пані Куриловичева казала: "А що ж, пане Траче, можебисьте, мене, стару, до танця запросили?" Трач червонів, прищі його біліли, тоді Янця кидала пана Олексишина і тягнула Трача за руку, Трач упирався, як бик, нарешті йшов і кумедно підстрибуючи, мов деревляний бовван, крутився посеред хати. А іноді приходила пані Слюсарчикова, довго дивилась і нарешті проказувала з уданим пересердям: "Гай, гай! Хіба це молодь? Хіба так танцюють?" Починала крутитись, сама собі підспівуючи, всі били браво, пані Слюсарчикова далі крутилась, аж поки не заточувалась і не падала на ку-фер, тримаючись за серце. Гай, гай...