— Мене від тебе нудить!
— Будь ласка, тільки не на траву! Скористайся своїм капелюхом. Тому що далі я збираюся розповісти тобі, що робитиму, для чого і чому Джо Дуглас має на це погодитися. Перше правило, щоб їздити на спині тигра, — це триматися за його вуха.
— Досить пишномовності. У чому суть справи?
— Досить дурості. Слухай. Якби цей хлопець був ніким і не мав ні копійки, не було б і проблем. Проте йому не пощастило стати беззаперечним спадкоємцем шаленого багатства, більшого від того, яке коли-небудь мріяв отримати Крез[42]... Плюс до цього він отримав надзвичайно суперечливе право на певну політичну силу — просто надзвичайну завдяки політично-судовим прецедентам, які не мають рівних за рівнем дійсного божевілля з тих часів, як Секретаря Фолла визнали винним в отриманні хабара, а Догені виправдали за те, що він його дав.
— Так, але...
— Право говорити зараз у мене. Як я вже казав Джилл, у мене не було ані найменшого інтересу в маячні про "Справжнього принца". Так само я не вважаю, що це багатство "його": він сам не заробив ні копійки. Навіть якби він заробив його сам, — що взагалі неможливо в його віці, — то його "власність" не є такою природною, очевидною та неминучою ідеєю, як нині вважає більшість людей.
— Повтори?
— Право власності на будь-що — це надзвичайно витончена абстракція, в чомусь направду загадкова. Лише Бог святий знає, як наші теоретики закону роблять цю загадку до такої міри складною, — але я не бачив, якою невловною вона є, аж доки не глянув на це з точки зору марсіан. У марсіан немає власності. Вони нічим не володіють... Навіть своїми власними тілами.
— Зачекай-но, хвилинку, Джубале. Навіть у тварин є власність. А марсіани не тварини; вони високорозвинена цивілізація, з великими містами та всім іншим.
— Так. "Мають нори лисиці, а гнізда небесні пташки"[43]. Проте ніхто з них не розуміє права власності, і в цьому пункті meus-et-tuus[44] заплутаємось більше від сторожового пса. Ми — але не марсіани. Якщо тільки ти, мій друже, не розглядатимеш як "власність" неподільне поєднання прав власності на усе між кількома мільйонами — чи мільярдами? — Старійшин, які є "духами".
— Скажи, Джубале, що то за Старійшини, про яких говорить Майк?
— Ти хочеш почути офіційну версію? Чи мою особисту думку?
— Що? Твою особисту думку. Що ти думаєш насправді.
— Тоді тримай язика за зубами. Я думаю, що це купа набожної маячні, якою можна гарно удобрити галявину. Гадаю, що це релігійні забобони, які врізалися у мозок хлопчини в такому ранньому віці, що у нього немає жодного найменшого шансу вирватися від них на свободу.
— Джилл так говорить, наче вірить у це.
— У всі інші рази ти почуєш, що я говорю, наче також у це вірю. Але це звичайна ввічливість. Одна з моїх кращих подруг вірить в астрологію; я б ніколи не образив її, сказавши, що я насправді думаю про це. Здатність людського розуму щиро вірити в те, що здається дуже малоймовірним, — від сеансів спіритизму до манії величі з приводу власних дітей — ніколи не була для мене таємницею. Віра лякає мене, як розумова лінь, — але я не сперечаюся з нею — зокрема тоді, коли не можу довести, що вона помилкова. Заперечні докази зазвичай неможливі. Майкова віра у Старійшин точно не ірраціональніша за переконання в тім, що динаміку всесвіту можна відсунути вбік молитвами про дощ. Більше того, на його боці вагомі докази; він там був. А я — ні.
— Гм... Джубале, зізнаюся тобі у невисловленій підозрі в тім, що безсмертя — це факт; проте я радий, що дух мого дідуся більше не може мене контролювати. Він був капризним старим чортом.
— Так само як і мій. Так само як і я сам... Але немає ніякої справжньої причини, чому громадяни мають втрачати права та силу лише тому, що вони померли? Подумай ось про що: в окрузі, де я виріс, було надзвичайно поширене голосування за небіжчика, — по суті, майже марсіанське. В усьому іншому це містечко було милим місцем для нормального життя. Можливо, наш хлопчина Майк не може нічим володіти тому, що Старійшини вже володіють усім. Тож ти бачиш, чому в мене виникли труднощі з тим, щоб пояснити йому, що він володіє більш ніж мільйонними акціями "Лунар Ентерпрайзез", "Лайл Драйв", а на додачу — змішаним рухомим майном та цінними паперами? Не легше навіть від того, що їх справжні власники вже померли; це ускладнює ситуацію, адже вони тепер — Старійшини, а Майк і на думці не має вплутуватись у справи Старійшин.
— Гм... Прокляття... Очевидно, згідно з законом, він неправоздатний.
— Звичайно ж, так. Він не може керувати своєю власністю, тому що не вірить у її таємну силу — так само як я не вірю в його духів. Бене, все, чим зараз володіє Майк, — це зубна щітка, яку я йому дав; і він не знає, що це — його власність. Якщо ти забереш її в нього, він не заперечуватиме; він навіть не скаже про це мені, а просто дійде переконливого висновку, що Старійшини затвердили саме таку ситуацію.
Джубал зітхнув:
— Отже, він неправоздатний... Навіть попри те, що може дослівно розказати закон про власність. У такому разі я не дозволю перевіряти його правоздатність — і навіть згадувати про неї. Бо інакше... Як ти вважаєш, кого саме призначать його опікуном?
— Хм! Дугласа. Чи, радше, одну з його маріонеток.
— Бене, ти впевнений? Подумай про теперішній склад Вищого Суду. Хіба опікуном не можуть призначити когось на ім'я Саввонавонг? Чи Наді? Чи Кі?
— Гм... Ти, ймовірно, можеш мати рацію.
— У такому разі хлопчина довго не проживе. Або він зможе прожити аж до глибокої старості у якійсь в'язниці для одного — з гарним садом, звідки втекти буде значно важче, ніж з лікарні Бетесди.
— Що ти плануєш робити?
— Сила, якою хлопець номінально володіє, надто небезпечна та об'ємна, щоб він зміг з нею впоратися. Тож ми відкинемо її.
— Як, в біса, ти дійшов до того, щоб відмовитися від таких грошей?
— Ти — ні. Ти не зможеш, бо для тебе це неможливо. Але акт відмови від цих коштів стане виявом його прихованої сили. Це не змінить рівновагу сил і найближчим часом не спровокує жодних спроб оглянути хлопця, щоб перевірити його правоздатність. Тож замість цього ми дозволимо тигру бігти з усіх сил — поки ми міцно триматимемося за його вуха. Бене, дозволь мені окреслити fait accompli[45], який я хотів повідомити Дугласу. Тоді ти докладеш усіх зусиль, щоб знайти у ньому недоліки. Не у законності, — тому що якщо юридичний персонал Дугласа писатиме двозначну маячню, я перевірю її на пастки: про це не хвилюйся. Ідея полягає в тому, щоб дати Дугласу план, у якому він не захоче ставити пастки, — тому що він йому сподобається. Я хочу, щоб ти обнюхав його на політичну здійсненність, дізнався, зможемо ми чи ні це здійснити. А зараз ось що ми збираємося робити...