— Докторе Гаршоу, я взяв до уваги вашу пораду. Випуск новин, як ви й казали... Плюс кілька важливих деталей.
Дуглас тепло посміхнувся, гарно прикидаючись звичайною публічною особою.
— Немає сенсу грати у півсили, і я це бачу. Якщо ви наполягаєте на публічності, то немає способів зупинити вас. Нерозумно виносити дослідницькі перемовини на публіку. Тож я додав до випуску, що правління домовилося обговорити майбутні міжпланетарні відносини з Людиною з Марса, щойно він відпочине від подорожі, і ми зробимо це публічно... Абсолютно публічно. — Його посмішка стала холодною, і він більше не здавався як старий добрий Джо Дуглас.
Гаршоу весело, з щирим захватом, посміхнувся. Що ж, старий крадій зумів ухилитися від удару і перетворив поразку на блискучий хід правління.
— Просто чудово, містере Секретар! Завжди значно краще, якщо у таких питаннях пропозиції звучать офіційно, від уряду. Ми прийдемо просто перед початком!
— Дякую. А зараз щодо особи Кекстона... Допуск преси не стосується його. Він може сидіти вдома, дивитися все по стерео-баченню і склепати з цього свою брехню — що він, без сумніву, і зробить. Але на перемовинах його не буде. Вибачте. Ні.
— Тоді не буде ніяких перемовин, містере Секретар. І немає значення, що ви сказали пресі.
— Не думаю, що ви мене зрозуміли, захиснику. Цей чоловік огидний мені. Особистий привілей.
— Ви маєте рацію. Це — саме питання особистого привілею.
— Тоді більше не говорімо про це.
— Ви неправильно мене зрозуміли. Це й справді особистий привілей. Але не ваш. Сміта.
— Що?
— Ви маєте привілей обирати собі порадників, які будуть присутні на цих перемовинах — і ви можете запросити хоч самого Диявола: ми не будемо заперечувати. Сміт має привілей обирати своїх порадників, які теж будуть присутні. Якщо Кекстона там не буде, то й нас там не буде. Насправді ви знайдете нас на сусідній вулиці, на якійсь зовсім іншій конференції. Вам там зрадіють. Особливо в тому випадку, якщо ви володієте мовою гінді. Зараз ви мене розумієте?
Запала тиша, а Гаршоу розмірковував над тим, що людина віку Дугласа насправді не повинна собі дозволяти таких очевидних приступів гніву. Дуглас не зник з екрану, але він тихо перемовлявся з кимось за кадром. Нарешті він заговорив, звертаючись до Людини з Марса.
Майк стояв біля екрану весь цей час, так само тихо і щонайменше так само терпляче, як і Свідок. Дуглас звернувся до нього:
— Сміте, чому ти так наполягаєш на такій безглуздій умові?
Гаршоу поклав руку на Майкове плече і поспішно сказав:
— Не відповідай, Майку! — тоді до Дугласа:
— Ну-ну, містере Секретар! Правила, будь ласка! Ви не можете питати у мене, чому мій клієнт дав мені такі вказівки. І дозвольте додати дещо згідно правил: мій клієнт вивчив англійську зовсім недавно, тож не можна очікувати, що він сам говоритиме з вами. Якщо ж ви спочатку потурбуєтеся вивчити марсіанську, я, можливо, дозволю вам поставити це питання знову... його мовою. Або й ні. Але точно не сьогодні.
Дуглас зітхнув.
— Дуже добре. Буду радий дізнатися, за якими саме правилами ви граєте швидко і невимушено, але у мене немає часу; потрібно керувати урядом. Я здаюся. Але не очікуйте, що я потисну руку цьому Кекстону!
— Як забажаєте, сер! А зараз повернімося до першого питання. Нас затримують. Я не можу знайти Кекстона. У його офісі кажуть, що він поїхав з міста.
Дуглас засміявся.
— Навряд чи це моя проблема. Ви наполягаєте на привілеї, який є особисто для мене образливим. Приведіть, кого забажаєте. Але зберіть їх самі.
— Розумно, сер, розумно. Та чи не бажаєте ви зробити послугу Людині з Марса?
— Що? Яку послугу?
— Перемовини не почнуться, аж доки не знайдеться Кекстон, — і це точно і не підлягає обговоренню. Але я не можу знайти його... І мій клієнт починає непокоїтися. Я просто звичайний громадянин... Але у вас є ресурси.
— Що ви маєте на увазі?
— Кілька хвилин тому я говорив — радше презирливо — про підрозділ Спеціальної Служби... Спишіть це на роздратування людини, якій щойно вибили вхідні двері. Проте насправді я знаю, що вони можуть бути надзвичайно дієвими... І мають вже готове узгодження сил поліції повсюдно: у місцевих, штатних, національних відділах і Бюро по всій Федерації. Містере Секретар, якби ви подзвонили вашому Коменданту С. С. і сказали, що хочете дізнатися місцезнаходження певної людини так швидко, як тільки можна — що ж, сер, це б дало більший результат впродовж наступної години, аніж я міг би сподіватися отримати за століття.
— З якого це дива я повинен підіймати за тривогою всі сили поліції, щоб знайти одного скандального репортера?
— Не "з дива", мій дорогий сер, — з Марса. Я попросив вас як про послугу для Людини з Марса.
— Що ж... Це безглузде прохання, але я його виконаю.
Дуглас глянув прямо на Майка.
— Як послугу для Сміта, і тільки. Але я очікуватиму такої ж співпраці, коли ми перейдемо до справ.
— Можу вас запевнити, що це значно полегшить ситуацію.
— Що ж, не можу нічого обіцяти. Ви кажете, що цей чоловік зник. Якщо це так, то він міг потрапити під вантажівку; померти. І я, до речі, оплакувати його не буду.
Гаршоу здавався дуже похмурим.
— Сподіваймося, що цього не сталося, — заради всіх нас.
— Що ви маєте на увазі?
— Я намагався вказати на таку сумну можливість своєму клієнту, але це було схоже на крик під час вітру. Він просто не слухатиме цього. — Гаршоу зітхнув. — Руїни, сер. Якщо ми не зможемо знайти цього Кекстона, то все, що ми матимемо в руках — це руїни.
— Що ж... Я спробую. Але не чекайте дива, докторе.
— Не я, сер. Мій клієнт. У нього марсіанська точка зору... І він очікує на диво. Тож молімося про нього.
— Ви мене почули. Це все, що я можу сказати.
Гаршоу, не підводячись, вклонився.
— Ваш покірний слуга, сер.
Коли зображення Генерального Секретаря зникло з екрану, Джубал зітхнув, підвівся і відразу ж відчув, як Джилліан обійняла його за шию.
— О, Джубале, ви були неперевершені!
— Ми ще не вийшли з важкої ситуації, дитинко.
— Я знаю. Але якщо щось могло врятувати Бена, то ви щойно це зробили!
І вона поцілувала його.
— Гей, нічого такого! Я зарікся не обійматися ще до того, як ти народилася. Тож будь ласкава, продемонструй повагу до моїх років.