— Ну і?
Гаршоу знизав плечима.
— У записі сказано, що це таксі перебувало у ремонтній майстерні і ним у четвер вранці ніхто не користувався. І тут ми маємо два варіанти: або Справедливий Свідок неправильно прочитав чи запам'ятав серійний номер таксі... Або хтось знищив записи. — Він втомлено додав: — Можливо, присяжні вирішать, що навіть Справедливий Свідок міг глянути на серійний номер таксі, неправильно його прочитавши, — особливо якщо його не просили це запам'ятовувати. Але я в це не вірю... Принаймні не тоді, коли Свідком є Джеймс Олівер Кавендіш. Якби він був не впевнений у тому серійному номері, то ніколи б не згадував його у звіті. — Гаршоу насупився і продовжив: — Джилл, ти змусила мене втрутитися, і мені це не подобається: я взагалі не люблю таких історій! Я згоден з тим, що Бен міг надіслати те повідомлення, — але малоймовірно, що він змінив щоденний запис у тому таксі... І ще менш вірогідно, що у нього для цього були якісь підстави. Ні, визнаймо: Бен кудись поїхав у тому таксі, і хтось, хто мав доступ до записів у громадському транспорті, гарно постарався, щоб приховати, куди саме. Той "хтось" надіслав фальшиве повідомлення — для того щоб ніхто не зрозумів, що Бен зник.
— Зник! Маєте на увазі, що його викрали!
— М'якше, Джилл. "Викрали" — брудне слово.
— Це єдино вірне слово для цього випадку! Джубале, як ви можете сидіти тут і нічого не робити, коли ви повинні кричати про це з...
— Припини, Джилл! Є інше слово. Замість того щоб викрасти, його могли вбити.
Джилліан сповзла додолу.
— Так, — пригнічено погодилася вона. — Це те, чого я насправді боюся.
— Я теж. Але ми вважаємо, що він живий, поки не побачимо його тіла. Одне з двох; тож припустімо, що його викрали. Джилл, що у викраденні найнебезпечніше? Ні, не забивай свою гарненьку голівку; я розкажу. Для жертви найбільша небезпека полягає у надмірному галасі: тому що коли викрадач наляканий, він майже завжди вбиває свою жертву. Ти про це не думала?
Джилліан здавалася вкрай нещасною і не відповідала. Гаршоу обережно продовжив:
— Мушу сказати, що ймовірність того, що Бен мертвий, досить велика: його немає надто довго. Але ми домовилися вважати, що він живий, аж поки не дізнаємось напевне, що з ним сталося. Зараз ти хочеш його побачити; але, Джилліан, ти можеш мені сказати, яким чином це зробити, не збільшуючи ризику того, що невідомі, які його викрали, "приберуть" Бена?
— Ох... Але ми знаємо, хто вони!
— Правда?
— Звісно, знаємо! Ті ж самі люди, що тримали Майка під замком. Це уряд.
Гаршоу похитав головою:
— Ми цього не знаємо. Це припущення ґрунтується на тому, що робив Бен, коли його бачили востаннє. Але це не точно. Завдяки своїй колонці Бен нажив собі безліч ворогів, і не всі вони причетні до уряду. Я можу пригадати декількох, хто б залюбки його позбувся, якби по тому міг вийти сухим з води. Проте, — Гаршоу спохмурнів, — твоє припущення — це все, що у нас є. Але не "уряд" — це надто широкий термін. "Уряд" — це кілька мільйонів людей; лише у Вашингтоні їх майже мільйон. Ми маємо запитати у себе: "Хто усім заправляє?" Яка особа? Чи особи? Не "уряд", а які його представники?
— Та це ж очевидно, Джубале. Я говорила вам те, що мені сказав Бен. Це особисто Генеральний Секретар.
— Ні, — заперечив Гаршоу, — якщо це й правда, ми не зможемо цим скористатися. Немає значення, хто і що зробив, якщо все грубо чи протизаконно, Генеральний Секретар не має до цього жодного стосунку — навіть у тому випадку, якщо це йому на руку. Ніхто й ніколи не зможе довести, що він хоча б знав про все це. Ймовірніше, що він про це і не знатиме, — принаймні не про темний бік справи. Ні, Джилл; нам потрібно з'ясувати, який саме замісник з численного персоналу Генерального Секретаря керував цією операцією. Проте мені здається, що ситуація все ще не така безнадійна.. Коли Бена повели поглянути на фальшивого "Людину з Марса", один з виконавчих помічників містера Дугласа був там — і він намагався відмовити Бена, а потім пішов разом із ним. І зараз виявляється, що той самий високопоставлений помічник також безслідно зник, причому саме у минулий четвер... Я не думаю, що це збіг обставин, — принаймні не тоді, коли він відповідав за фальшивого "Людину з Марса". Якщо ми його знайдемо, то, можливо, знайдемо й Бена. Його звуть Ґілберт Берквіст, і у мене є причини...
— Берквіст?
— Так його звуть. І у мене є всі причини підозрювати, що... Джилл, що трапилося? Перестань! Не непритомній, або — повір мені на слово — я кину тебе в басейн!
— Це ім'я... Чи існує ще якийсь Берквіст?
— Що? Думаю, що так... Судячи з результатів моїх пошуків, не схоже, що він — байстрюк; малоймовірно, що він — один-єдиний у своєму роді. Проте я говорю про саме того, з Виконавчого персоналу. А що? Ти з ним знайома?
— Ні. Але, якщо це той самий... Не думаю, що є сенс його шукати.
— Так... Говори, дівчино.
— Джубале... Вибач, мені дуже прикро, але я розповіла тобі не зовсім усе, що слід.
— Люди часто так роблять. Все нормально, розповідай.
Запинаючись, заїкаючись та бурмочучи собі під ніс, Джилліан таки спромоглася розповісти усе про тих двох чоловіків, яких раптово не стало. Джубал просто мовчки слухав.
— Ось і все, — сумно підбила підсумок вона. — Я закричала і налякала Майка... І він впав у той транс, в якому ви його бачили. А потім був той дійсно жахливий час, поки я намагалася дістатися сюди... Але про це я вам вже розповідала.
— Гм... так, говорила. Хотів би я, щоб і ти розповіла і про це також.
Вона почервоніла.
— Я не думала, що мені хтось повірить. І я була налякана. Джубале, вони можуть щось зробити з нами?
— Що? — здавалося, Джубал здивувався. — Зробити що?
— Кинути нас у в'язницю чи щось подібне?
— Ох, люба моя, це ще не злочин; це лише диво. Не зроблять. Але ця справа має більше нюансів, аніж кіт — бліх. Тож помовч і дай мені подумати.
Джилл мовчала. Джубал сидів спокійно хвилин десять. Врешті він розплющив очі і сказав:
— Не бачу твоєї проблемної дитини. Він, напевно, знову лежить на дні басейну.
— Так і є.
— Тож пірни і витягни його звідти. Потім витри та приведи сюди. Я хочу з'ясувати, чи може він повторити цей трюк за бажанням... І не думаю, що нам знадобляться глядачі. Хоча ні: нам потрібен один глядач. Скажи Анні, щоб вона вбралася у мантію Свідка і прийшла сюди, — і передай їй, що вона мені потрібна як представник своєї професії. А ще поклич Дюка.