Його помічник кліпнув.
— А в мене є ще якесь ім'я?
— Тисячі імен. Якому ти віддаєш перевагу?
— Ну, я й справді не згадаю цієї вічності.
— Що ж... Як тобі, якщо я називатиму тебе "Дігбі"?
— Ну, так. Дуже миле ім'я. Дякую.
— Не дякуй мені. Ти його заслужив, — Архангел Фостер повернувся до своєї роботи, не забувши про дріб'язкову справу, яку взяв на себе. Якщо в кількох словах — він розмірковував над тим, як вберегти маленьку Патрицію від лихої долі. Потім дорікнув собі за таку непрофесійну, майже людську думку. Для янголів немає помилування; їх співчуття не залишає для цього місця.
Марсіанські Старійшини знайшли вишукане, неймовірне тимчасове рішення своєї головної естетичної проблеми — й відклали її на кілька наповнень трійками, щоб дозволити їй створити нові проблеми. Тоді без поспіху, уважно вислухали доповідь інопланетного пташеняти, якого повернули в його власний світ, щоб дізнатися, чого він навчився в свого народу, а після вшанування відпустили, оскільки для їхніх подальших цілей він вже був не цікавий.
Вони колективно розглянули зібрану ним інформацію, щоб перевірити оте тимчасове рішення, і почали працювати над питанням дослідження естетичних параметрів, залучених у можливість художньої потреби знищення Землі. Але до того, як повнота зможе ґрокнути потрібне рішення, обов'язково мало відбутися тривале очікування.
Дайбуцу в Камакурі[88] знову змило гігантською хвилею, що виникла через сейсмічні поштовхи десь за 280 кілометрів від Хонсю. Хвиля вбила понад 13 000 людей і принесла одного маленького хлопчика всередину голови скульптури Будди, де його випадково знайшли й врятували монахи, яким вдалося вижити. Після катастрофи, що знищила його родину, цей малюк прожив дев'яносто сім терранських років й не залишив після себе ані нащадків, ані чогось іншого — крім історії свого чудесного порятунку. Синтія Дачесс пішла в жіночий монастир у супроводі всіх переваг сучасної публічної людини — і залишила його, вже без жодних фанфар, за три дні. Колишній Генеральний Секретар Дуглас переніс напад, який паралізував його ліву руку, але не зменшив здатності дбати про довірене йому майно. "Лунар Ентерпрайзез Лімітед" опублікували проспект об'єднаних питань про повне володіння дочірньою корпорацією "Арес Чендлер". Дослідницький корабель "Лайл Драйв" "Мері Джейн Сміт" приземлився на Плутоні. У Фрезер (Колорадо) доповіли про найнижчу середню температуру із зафіксованих у лютому протягом всієї задокументованої історії.
Єпископ Окстонг у Новому Храмі Гранд-Авеню, що у Канзас-сіті, проповідував за текстом від Матвія, XXTV:24: "Бо постануть Христи неправдиві і неправдиві пророки, і будуть чинити великі ознаки та чуда, що звели б, коли б можна, і вибраних". Він завбачливо пояснив, що його діатриба не стосується мормонів, християнських богословів, римських католиків та фостерітів — особливо останніх, — так само як і мандрівних проповідників, чиї добрі справи важили значно більше від їх способу життя і які, описані протягом ледь не хвилини, в остаточному висновку були визнані такими, що мали між собою незначні відмінності в переконаннях чи обрядах. Мались на увазі виключно недавні вискочки-єретики, які спокусили правовірних відійти від віри їхніх батьків. У бурхливому субтропічному курортному місті, у його південній частині, троє позивачів присягнулися у привселюдній розпусті пастора, трьох його помічників, а також Джо Доу, Мері Роу і так далі, плюс додали обвинувачення в протизаконному утриманні будинку та сприянню злочинам неповнолітніх. Окружний прокурор графства спершу злегка зацікавився цією інформацією — оскільки у нього було вже близько десятка таких документів, але свідки, що скаржилися, ніколи не приходили на судове засідання.
Він звернув на це увагу. Речник обвинувачення відповів: "Ми знаємо. Проте цього разу у нас вдосталь підтримки. Верховний Єпископ Шорт пообіцяв, що цей Антихрист квітнутиме недовго".
Прокурор не цікавився антихристами; однак наближались вибори.
— Що ж, — просто пам'ятайте, що я небагато можу зробити без вашої підтримки.
— Ви її отримаєте.
Доктор Джубал Гаршоу не одразу дізнався про цей інцидент та його наслідки, — зате він надто багато знав про подібні альтернативи, що їх світ пропонував миру і розуму. Всупереч власним правилам, він піддався найпідступнішому наркотику — новинам. До того моменту він стримував це зло й був підписаний лише на новинні стрічки щодо "Людини з Марса", "В. М. Сміта", "Церкви Усіх Світів" та "Бена Кекстона". Проте щось іще не давало йому спокою, і двічі після того йому довелося боротися з імпульсивним бажанням наказати Дюку встановити базікалку в своєму кабінеті...
Прокляття, чому ті дітлахи не можуть написати йому звичайного листа — замість того щоб дозволити йому цікавитися й засмучуватися?
— Сюди!
Він почув, як зайшла Анна, але продовжував витріщатися у вікно, на сніг і порожній басейн.
— Анно, — заговорив він, не обертаючись, — зніми нам маленький тропічний атол і вистав цей мавзолей на продаж.
— Так, Бос. Щось іще?
— Підпиши довготривалу оренду атолу до того, як віддаси цю пустку індіанцям; я не житиму в готелях. Скільки часу минуло, відколи я востаннє писав щось?
— Сорок три дні.
— Бачиш? Нехай це буде тобі уроком. Почнімо. "Смертельна пісня Кольта Вуда".
Безодні моїх бажань нині промерзли до дна.
З-під зламаних спогадів кровоточить моя душа.
Тінь минулої радості тримає глуха стіна,
І вітер з моїми надіями геть кудись поспішає.
Лахміття розтерзані плоті, зліплені абияк,
У вивернутих ключицях чується крові ритм.
Погляд мій пересипаний пісковою тугою так,
Що я не можу пробити сувій пісковий ним.
Нервовий блиск лихоманить світле лице твоє.
Мені нічим тебе почути, та мій голос дзвенить з пустоти:
Що мені, що пітьма для мене свої вічні тенета снує, —
Смерть — дрібниця; але жахливо
не знати, де зараз ти[89].
— Ось, — жваво додав він, — підпиши "Луїза М. Елкотт" і нехай агентство відправить це у журнал "Близькість".
— Бос, це ось так ти уявляєш "твір на продаж"?
— Що? Звичайно ж, ні. Не зараз. Але я матиму дещо вартісне пізніше, тож вклади це у картотеку, щоб мій літературний агент зміг використати це, організовуючи похорон. Цей прийом використовує кожна творча праця: найкраща робота — це та, що завжди коштує більше, — але пізніше, вже після того, як автору вже не можна заплатити. Літературне життя — відстій! Воно попереджає про те, що кіт ще й дряпається, і не тільки коли мурчить.