Бен збирався ще щось додати до купи фактів Джубала, але передумав.
— Тоді ти думаєш, що це Майк?
Джубал спохмурнів.
— Так: я думаю, що це Майк. З цією частиною все добре; як я вже сказав, дівчата були задоволені собою, а я не розорюся, — та ще й плюс до всього міг би вимагати будь-якого відшкодування у Майка, навіть нічого не сказавши дівчатам, їхні немовлята житимуть у достатку. Проте, Бене, я хвилююся за самого Майка. Причому — дуже.
— Я теж, Джубале.
— І про Джилл теж. Я маю назвати й Джилл.
— Гм... Джубале, Джилл не проблема, — хіба що особисто моя. Така в мене доля, і я на неї не тримаю зла. Це Майк.
— Прокляття, чому хлопець не може повернутися додому і припинити ці непристойні проповіді?
— Джубале, це не припинить того, що він робить, — додав Бен. — Я саме звідти.
— Що? Чому ти відразу не сказав?
Бен зітхнув.
— Спочатку ти хотів поговорити про мистецтво, потім заспівати блюз, потім попліткувати. Які в мене були шанси?
— Гм... Нехай так. Тобі слово.
— Я повертався з конференції у Кейптауні; виділив день і заїхав до них. Те, що я побачив, до біса схвилювало мене, — настільки, що я затримався у Вашингтоні достатньо довго, щоб заздалегідь написати кілька колонок, а потім вирушив прямо сюди. Джубале, може, ти заручишся підтримкою Дугласа, щоб перекрити кран та припинити фінансування?
Джубал захитав головою.
— По-перше, я не буду. Те, що Майк робить зі своїм життям, — це його справа.
— Зробив би, — якщо бачив те, що бачив я.
— Не я! Але, по-друге, я не можу. Як і Дуглас.
— Джубале, тобі було добре відомо, що Майк погодиться з будь-яким рішенням, яке ти приймеш щодо його грошей. Він, ймовірно, навіть цього не розумів — і точно не ставив жодних питань.
— Ох, — але він зрозумів би! Бене, недавно Майк склав заповіт — самостійно, без повіреного — і відправив мені його для перегляду. Бене, це був один із найбільш розсудливих юридичних документів, які я коли-небудь бачив. Він визнав, що має більше багатство, ніж його нащадкам може знадобитися, тож використав половину своїх грошей для того, щоб зберегти іншу половину... Обставивши все так, що будь-хто, хто оскаржуватиме цей заповіт, зашкодить лише самому собі. Це дуже цинічний документ — у ньому є пастки не тільки для можливих спадкоємців його законних та біологічних батьків, що заявлять свої права, — адже йому відомо, що він незаконнонароджений, хоча я не знаю, звідки він про це дізнався, — але й враховано кожного члена команди "Посланниці"... Він забезпечив собі гарних шлях, щоб розібратися у суді з будь-яким можливим невідомим спадкоємцем — із, на перший погляд, значним спокоєм, — і обставив все так, що вони повинні ледь не перемогти уряд, Щоб дійти до суду, де можна буде оскаржити його заповіт... А по заповіту помітно, що він точно знав про кожний фонд, облігації, довіреності та все майно, яким володіє. Я не зміг знайти в цьому документі нічого, вартого критики ("Включно, — подумав Джубал, — з його умовами для тебе, мій брате!"). Потім він потурбувався зберегти голографічні оригінали у кількох місцях... Та лишив із півдесятка копій у надійному мозку Справедливих Свідків. Не кажи мені, що я можу спекулювати його грошима так, щоб він не зрозумів, що я зробив!
Бен здавався похмурим.
— Хотів би я, щоб ти міг.
— Я — ні. Але це лише початок. Це не допомогло б, навіть якби ми могли. Майк не зняв ані долара зі свого рахунку впродовж майже року. Я знаю про це тому, що Дуглас дзвонив мені, щоб запитати, чи потрібно знову інвестувати основну частину вкладу. Майк не переймається тим, щоб відповідати на його листи. Я сказав йому, що це — його головний біль... Проте якби я був розпорядником, то дотримувався б останніх інструкцій свого довірителя.
— Жодного зняття грошей? Джубале, він витрачає дуже багато.
— Можливо, афера з церквою приносить гарні гроші.
— Це і дивно. Церква Усіх Світів — не зовсім церква.
— Тоді що це?
— Гм... Це головним чином мовна школа.
— Повтори?
— Місце, де вивчають марсіанську мову.
— Але від цього не буде шкоди. Проте в такому разі мені хотілося б, щоб він не називав це церквою.
— Що ж, гадаю, що це і є церква, — у межах юридичного визначення.
— Послухай, Бене, каток для катання на роликах буде церквою, поки якась секта стверджуватиме, що він необхідний для їхньої віри та є складовою частиною їхнього благополуччя. Не потрібно навіть далеко ходити — досить просто заявити, що катання на роликах слугує бажаній думці, необов'язковій функціональній паралелі до того, що забезпечує релігійна музика у більшості церков. Якщо ти можеш оспівати велич Господа, то з таким самим успіхом це можна зробити, катаючись на роликах. Повір мені — все це згладилося б. У Малайя є храми, які є нічим особливим для сторонньої людини, а насправді це — пансіони для змій... Та їхній Вищий Суд визнає їх "церквами" — так само як у нас він захищав би секти.
— Ну, Майк теж розводить змій. А ще навчає марсіанської. Але, Джубале, — хіба немає ніяких винятків?
— Суперечливе запитання. Існують незначні обмеження у винесенні рішень. Церква зазвичай не може отримувати платню за спілкування чи виклик духів померлих, проте вона може приймати пожертви... І тоді дозвіл клієнтам робити "пожертви" насправді перетворюється в оплату. Людські жертвоприношення заборонені скрізь, — але я не можу бути впевненим, що цього й досі не роблять принаймні у кількох місцях на земній кулі... І, можливо, навіть прямо на цій колишній землі свободи й гідності.
Якщо придушувати будь-що, пов'язане з релігією, — це лише спричинить появу внутрішніх храмів, куди язичники не матимуть доступу. Бене, хіба Майк робить щось, за що його можуть заарештувати чи повісити?
— Я не знаю. Напевно, ні.
— Що ж, якщо він обережний... Фостеріти показали, як можна впоратися майже з усім. Точно зі значно більшим, аніж те, за що лінчували Джозефа Сміта.
— Фактично Майк багато що перейняв у фостерітів. І це — лише частина того, що мене турбує.
— Але що саме тебе турбує? Наприклад?
— Гм... Джубале, це має бути справою "водних братів".
— Добре; я здогадувався. Готовий зіткнутися з розжареними щипцями та ґратами, якщо знадобиться. Мені варто починати носити отруту в дірці зуба? Щоб виключити можливість, що я можу розколотися?