Втім, кілька хвилин по тому Маріанна цілком оговталася і, відмовившись від подальших турбот, сіла на своє колишнє місце. Проте до кінця вечора вона перебувала в пригніченому стані духу.
— Бідолашна Маріанно! — сказав стиха її брат полковнику Брендону, щойно він зміг заручитися його увагою. — Вона має слабше здоров'я, ніж її сестра, і є дуже нервовою. Їй бракує притаманної Елінор твердості характеру. До того ж слід врахувати — як важко стерпіти юній дівчині, яка була красунею, втрату минулої краси. Можливо, ви не повірите, але всього лише кілька місяців тому Маріанна була дуже вродлива — не менше, ніж Елінор. Тепер же, як ви бачите, вона зовсім зів'янула.
РОЗДІЛ 35
Цікавість Елінор була задоволена: вона побачила місіс Феррар. І знайшла в ній усе, що могло зробити небажаним нове зближення між їхніми родинами. Вона отримала достатньо доказів її бундючності, її дріб'язковості і впертої упередженості проти неї самої, щоб добре собі уявити, які перешкоди і труднощі стали б на заваді заручинам, що змушувало б відкладати весілля її та Едварда, якби він був вільний. Те, що вона встигла побачити, майже вселило в неї радість, що одна непереборна перешкода навіки позбавила її необхідності терпіти нові грубі витівки місіс Феррар, залежати від її примх або намагатися заслужити її добру думку. Хоча вона все ж таки не могла радіти тому, що Едвард зв'язаний нерозривними узами з Люсі, її не полишала думка, що, коли б Люсі була більш гідною його, їй справді слід було б радіти.
Вона дивувалася, як може Люсі так вірити пихатій чемністі до неї місіс Феррар, як можуть корисливість і зверхність настільки засліплювати її, що вона взяла за чисту монету знаки прихильності, якими її обдаровували лише на зло Елінор, і покладала якісь надії на ту перевагу, яка була їй надана лише через необізнаність зі справжнім станом речей. Проте так воно і було, і це доводили не тільки погляди Люсі в той час, але й той захват, який вона відверто висловила наступного ранку, коли попросила леді Мідлтон завезти її на Берклі-стріт, розраховуючи застати Елінор одну і повідати їй про своє щастя. Доля їй посміхнулася: не встигла вона увійти, як місіс Дженнінгс отримала записочку від місіс Палмер і заквапилася до неї.
— Люба моя подруго! — вигукнула Люсі, щойно вони залишилися удвох. — Я приїхала поділитися з вами своїм щастям. Чи може що-небудь бути більш утішним, ніж вчорашнє поводження зі мною місіс Феррар? Така поблажливість! Ви ж знаєте, як я лякалася навіть при думці про зустріч з нею. Але щойно мене їй представили, як вона так мене приголубила, що, як не суди, а я справді їй дуже сподобалася! Хіба не правда? Ви ж самі все бачили. Ну чи можна тлумачити це інакше?
— Вона дійсно була з вами вельми люб'язна.
— Люб'язна? Невже ви нічого, окрім люб'язності, не помітили? Ні, це більше, набагато більше. Така доброта — і лише до мене одної! Ні гордості, ні зарозумілості. І ваша сестричка теж була така уважна і ласкава!
Елінор вважала б за краще змінити розмову, але Люсі продовжувала вимагати підтвердження, що в неї є причини радіти, і Елінор змушена була сказати:
— Безперечно, якби вони знали про ваші заручини, ніщо так не тішило б, як їхнє поводження з вами, але за нинішніх обставин…
— Я здогадувалася, що ви скажете саме це! — швидко перебила Люсі. — Але з якої радості місіс Феррар було вдавати, ніби я їй подобаюся, якби насправді це було не так? А мені найважливіше — їй сподобатися. Ні, ви не зможете переконати мене у зворотному. Я тепер упевнена, що все скінчиться добре і ніяких перешкод не буде. Місіс Феррар чарівна пані, як і ваша сестричка. Обидві вони незрівнянні, їй-богу, незрівнянні! Не розумію, чому я жодного разу від вас не чула, яка то є приємна пані — місіс Дешвуд.
На це Елінор відповісти було нічого, тож вона нічого і не сказала.
— Ви нездужаєте, міс Дешвуд? Ви якась сумна… весь час мовчите. Певна річ — ви нездужаєте.
— Я ніколи не почувалася краще.
— Від щирого серця рада цьому, але ось тільки вигляд у вас зовсім хворий! Мені було б так шкода, якби ви захворіли! Ви ж були для мене такою опорою і підтримкою! Одному тільки Богу відомо, що я робила б без вашої дружби…
Елінор спробувала знайти ввічливу відповідь, хоча і сумнівалася, що в неї це вийшло, проте Люсі, схоже, цим задовольнилася, оскільки негайно сказала:
— Безперечно, я аніскільки не сумніваюся у вашій прихильності до мене, і, якщо не враховувати любов Едварда, вона є найбільшою з моїх утіх. Бідолаха Едвард! Але, до речі, одна добра новина: тепер ми зможемо бачитися, і бачитися часто, тому що леді Мідлтон у захваті від місіс Дешвуд, і ми, вважаю, станемо постійними гостями на Харлі-стріт; Едвард же половину часу проводить у сестри, а крім того, і місіс Феррар тепер обмінюватиметься візитами з леді Мідлтон. А місіс Феррар і ваша сестричка такі добрі, що кілька разів повторили, які вони будуть раді бачити мене у себе. О, вони такі чарівні пані! Дійсно, якщо ви коли-небудь скажете вашій сестричці, якої я про неї думки, то вам буде навіть важко розповісти, наскільки вона висока!
Але Елінор не дала їй ніяких підстав сподіватися, що передасть її слова місіс Джон Дешвуд. А Люсі вела далі:
— Безсумнівно, я в одну мить помітила б, якби я відразу не сподобалася місіс Феррар. Якби вона, наприклад, тільки злегка мені вклонилася, не сказавши ні слова, а потім перестала б зовсім мене помічати, жодного разу б не поглянула на мене привітно… ну, ви розумієте, що я хочу сказати… якби зі мною обійшлися так суворо, я у відчаї полишила б усяку надію. Я б цього не витримала. Адже коли вона кого не полюбить, то я знаю — це вже назавжди.
Від необхідності відповідати на цю ввічливу зловтіху Елінор позбавили двері, що раптово відчинилися. Лакей доповів про містера Феррара, і слідом за ним до вітальні увійшов Едвард.
Ситуація була вкрай незручною, що і відобразилося на обличчях усіх трьох. Вигляд у всіх був ошелешений, і Едвард, схоже, вважав би за краще не входити, а негайно піти. Вони потрапили в те саме становище, якого всі троє всіляко прагнули уникнути, і до того ж за обставин вкрай неприємних. Вони зустрілися не лише втрьох, а ще й віч-на-віч. Першими схаменулися панночки. Люсі була гостею, видимість таємниці слід було зберігати, а тому вона могла обмежитися лише ніжним поглядом і, привітавшись, більше нічого не сказала.