— Значить, двадцять два роки ви проспали. Не жили, а спали!
— Та воно то так...
— А уявляєте, скільки б ви могли зробити корисного за ті двадцять два роки?
— Але ж і поспати приємно...— старий за звичкою розкрив рота, щоб позіхнути, та навіть і позіхати не хотілося!
— А тим, що працюють на нічних змінах, що водять кораблі, літаки, автомашини,— знаєте, як їм важко боротися зі сном? А то прийняв кілька крапель цього екстракту — і ти бадьорий, сповнений сил...
— І довго так можна протягнути?
— Хоч і сто років. Це ж не збудник, що виснажує нерви, це екстракт, який сприяє їхньому зміцненню. Я ось почуваю себе набагато краще, ніж раніше, коли ночами валявся в постель
— Що ж ви з ним далі робитимете... з оцім екстрактом?
— Потрібні ще дослідження, перевірка. Якщо медики підтримають мене, то, гадаю, він знайде широке застосування.
— І що — приймати ці краплі треба буде обов'язково? — на обличчі старого з'явився острах.
Це розсмішило вченого.
— Зовсім ні! Якщо ви хочете й надалі просипати третину свого життя — спіть собі на здоров'я. Але я певен, що ви самі в мене попросите цих крапель...
— Довго прийдеться ждати! — усміхнувся Іван Йосипович.
— А як ви зараз себе почуваєте?
— Та почуваю себе непогано, от тільки безсоння.
— Це подіяв "Сомнус моментаріум". Вас, мабуть, почастувала Мар'янка...
— Та що ви? — злякано підвівся старий.— Значить... А довго він не даватиме спати?
— Не бійтесь, Іване Йосиповичу, це не зашкодить вашому здоров'ю. А діє один прийом лише добу, незалежно від дози.
— Ну, слава богу, значить, завтра я посплю? Чудово, бо це ж просто мука...
Іван Йосипович заспокоївся і знову сів.
— Бачите, Вікторе Вікторовичу,— казав він далі,— відкриття ваше — геніальне, але... я так люблю поспати! От пустунка... Ну, гаразд. Надалі ви заховайте, щоб вона не той...
— Завтра несу в інститут біохімії.
— Правильно. Хай йому грець. А взагалі — поздоровляю, а чого ж... — Іван Йосипович потиснув руку вченому, примружив очі:— І все-таки ви не розумієте, що то значить добре поспати! Лежиш, заплющивши очі, відключившись, так би мовити, від усього навколишнього, приємна млость починає охоплювати тіло, а потім поринаєш, поринаєш...
— Ні! — гаряче заперечив учений. — Сон — це вимушений простій організму. Поборовши сон, ми продовжимо життя. Уявляєте?..