— Не чув? Та я сам найкращий взірець такого роздвоєння!
Різенфельд образливо регоче, десь так, як уранці Верніке.
— Ви?
— Таке буває і на вищому духовному рівні,— пояснюю я.
Різенфельд ковтає вина й зітхає:
— Дійсність і фантазія! Вічна гонитва, вічний розлад! Або, — додає він з іронією, опанувавши себе, — у вас як у поета — звичайно, пристрасть і задоволення її, бог і тіло, космос і клозет…
На щастя, в оркестрі знов озиваються сурми. Георг із Лізою повертаються з танцювального майданчика. Ліза в крепдешині абрикосового кольору — як райське видиво. Різенфельд, після того як він дізнався про її плебейське походження, визначив нам кару — ми всі повинні бути його гістьми в "Червоному млині". Тепер він кланяється Лізі:
— Дозвольте запросити вас на танго, шановна пані, якщо ви не…
Ліза на голову вища за Різенфельда, і ми сподіваємося цікавого видовища. Проте, на наш подив, виявляється, що гранітний кайзер уміє чудово танцювати танго. І не тільки аргентінське, а й бразільське і, мабуть, ще кілька інших. Він робить піруети навколо розгубленої Лізи, як ковзаняр-фі-гурист.
— Як ти себе почуваєш? — питаю я Георга. — Не бери цього близько до серця. Мамона проти почуття! Кілька днів тому я також наслухався нотацій з цього приводу. Навіть ти мене вчив, і дуже пікантним способом. До речі, як Ліза вранці вибралася з твоєї кімнати?
— Нам довелося скрутно. Різенфельд вирішив улаштувати собі в конторі спостережний пункт. Хотів стежити за її вікном. Я гадав, що відлякаю його, коли признаюся, хто така Ліза. Та нічого не допомогло. Він повівся, як справжній чоловік. Нарешті мені пощастило витягти його на кілька хвилин до кухні пити каву. Ліза скористалася цим. Коли Різенфельд знов повернувся в контору, на свій спостережний пункт, вона вже ласкаво усміхалася зі свого вікна.
— У кімоно з чорногузами?
— Ні, з вітряками.
Я дивлюся на нього. Він киває головою.
— Виміняне за маленький надгробок. Треба було. І все ж таки Різенфельд, кланяючись, примудрився через вулицю запросити її на сьогодні в "Червоний млин".
— Він не зважився б на таке, коли б і досі вважав її за Рене де ла Тур.
— Він запросив її цілком пристойно. Ліза погодилася. Вона вважає, що таким чином допоможе нашим торговельним справам.
— А ти теж так вважаєш?
— Еге ж, — весело відповідає Георг.
Різенфельд і Ліза повертаються з танцювального майданчика. Різенфельд мокрий від поту, а Ліза свіжа, як монастирська лілея. На превеликий свій подив, я раптом помічаю в глибині бару, серед повітряних куль, знайому постать. Це Отто Бамбус. Bui стоїть, трохи розгубившись у гармидері. Йому так личить тут бути, як личило б Боден-дікові. Потім біля нього з'являється руда голова Віллі і звідкись до мене долинає генеральський бас Рене де ла Тур:
— Вільно, Бодмере!
— Отто, — отямившись, питаю я Бамбуса, — який вітер тебе заніс сюди?
— Не вітер, а я! — відповідає Віллі.— Я хочу прислужитися німецькій літературі. Отто незабаром повертається в село. Там у нього буде досить часу стругати вірші про грішний світ. А поки що хай він його побачить.
Отто лагідно усміхається, блимаючи короткозорими очима. Він трохи спітнів. Віллі влаштовується з Рене й Отто за сусіднім столиком. Між Лізою і Рене відбувається швидка, бурхлива дуель поглядами. Потім обидві, непереможені, гарні, усміхнені, обертають голови до своїх столиків.
Отто нахиляється до мене.
— Я закінчив цикл "Тигриця", — шепоче він. — Учора вночі. Тепер готую нову серію: "Багряна жінка". А може, назву її ще: "Апокаліптична з'ява". Потім перейду на вільні ритми. Це щось надзвичайне. На мене найшло натхнення.
— Гаразд, але що ж ти сподіваєшся взнати ще й тут?
— Усе, — відповідає Отто, сяючи з радощів. — Я завжди сподіваюся взнати все, краса тільки в тому і є, чого ще не знаєш. Між іншим, ти таки знайомий з дамою, що працює в цирку!
— Дами, з якими я знайомий, існують не для того, щоб із ними тренувалися такі новачки, як ти, — кажу я. — Ти, мабуть, справді-таки нічого ще не знаєш, наївний йолопе, а то не був би такий нахабний! Тому запам'ятай собі правило номер один: не зазіхай на чужих жінок — ти надто хирлявий для цього.
Отто кашляє.
— Овва! — каже він нарешті.— Міщанські забобони! Я ж маю на думці не заміжніх жінок.
— Я також, дурню. Для заміжніх жінок'правила не такі суворі. Звідки ти взяв, що ця дама з цирку? Я ж тобі вже казав, що вона лише продавала квитки в блошиному цирку.
— А Віллі розповів мені, що це неправда. Вона акробатка з цирку.
— Он як, Віллі! — Я дивлюся на руду голову, що, ніби гарбуз, пливе по морю танцюристів. — Слухай, Отто, — кажу я. — Це помилка. То дама Віллі працює в цирку. Ота,
що в блакитному капелюшку. І вона любить літературу. Ось де в тебе є шанси! Отже, сміливо вперед!
Бамбус недовірливо дивиться на мене.
— Я тобі правду кажу, недоумкуватий ідеалісте!
Різенфельд знов іде танцювати з Лізою.
— Що з нами діється, Георгу? — питаю я. — Он там твій колега намагається відбити в тебе даму, а тут у мене хочуть позичити Герду задля німецької поезії. Чи ми такі барани, чи наші дами такі принадні?
— І те, й те. До того ж жінка, що належить іншому, вп'ятеро принадніша за ту, яку маєш. Давній закон. Але в Лізи через кілька хвилин дуже заболить голова, вона вийде в гардероб по аспірин, а звідти пришле офіціанта сказати, щоб ми веселились без неї, бо вона змушена піти додому.
— Це для Різенфельда буде справжній удар. Він завтра нічого нам не продасть.
— Продасть іще більше. Тобі слід знати це. Саме тому й продасть. А де Герда?
— Її ангажемент починається аж за три дні. Отже, вона має бути в "Староміському дворі". Та боюся, що вона сидить у "Валгаллі" в Едуарда. Герда називає це "заощаджувати на вечері". Що я можу вдіяти! В неї такі бездоганні докази, що мені треба на тридцять років постарішати, щоб заперечити їй. Краще пильнуй за Лізою. Може, в неї не заболить голова, щоб допомогти нам у торгівлі.
Отто Бамбус знов нахиляється до мене. Його очі за скельцями окулярів вирячені, як у наляканого оселедця.
— Як ти гадаєш, "Манеж" — добра назва для віршів про цирк? З ілюстраціями Тулуз-Лотрека.
— А чому не Рембрандта, Дюрера чи Мікеланджело?