По долині, як духи, проходять людські темні силуети. Вони швидко перетинають її і зникають в середині придорожньої юрти. За кожним рипом дверей із неї добуваються надвір звуки барабана. Вони вилітають крізь отвір з густим димом і зникають у темних просторах.
У юрті зібралось вже багато народу. Підходять ще ті, що спізнились. Мостяться де попало. Тулуб коло тулуба, голова коло голови, густо, як навалені на купу жовті гарбузи. Ті, що вже давно тут, попересиджували ноги, але розправити їх неможливо, і терплять: вони звикли і вміють довго терпіти. Праворуч од входу сидять жінки. Ліворуч — чоловіки. Навпроти, на чоловічій половині, Мабаш біля бочки з аракою, ліворуч від нього, на жіночій — Ійнечі. Господарі й гості сидять поважні, зосереджені і курять люльки. Ійнечі час від часу набиває їх тютіоном, запалює від вогнища, що горить насе-редині, і подає заднім, тим, що самі не можуть дістати до вогню руками. Господар наливає араку у дерев'яний посуд, надпиває сам і передає гостям. Ійнечі курить сама срібну люльку і пильно слухає, що викрикує кам. Той сидить серед чоловіків на ведмежій шкурі, а довкола нього вільне місце. Він нічого не бачить, не чує і в екстазі б'є калаталом у барабан. Очі йому на лобі, піт ллє струмками з обличчя. Це він піднімається в сфери небесні, щоб поговорити з духами. Розмова має бути важлива, бо кам спішить і б'є у барабан щораз швидше, щораз сильніше.
По добрій годині встає і починає крутитись у шаленому танку. Голос захриплий, сам стомлений. Одна рука трясе барабан, друга б'є калаталом по натягнутій шкурі.
Тріш сидить ліворуч від кама, курить люльку, сопе і не спускає з нього очей. Нарешті моргає тим, що сидять біля дверей. Там починається рух, люди поспішно встають із землі, звільняють місце, хтось відчиняє двері, і через хвилину очищеним проходом, крутячись несамовито, вилітає кам і, б'ючи калаталом у барабан, біжить до коней.
Вони піднімають похнюплені голови. Поява несамовитої людини проймає їх жахом. Молоді коні пирхають, рвуться з припонів, але даремне. Припони міцні, кручені з вовни, не порвуться. Коні шарпаються, бігають круг берізки, зі страху стогнуть, ржуть, а довкола них бігає кам з божевільними очима; довгі стрічки з його шапки розвіваються, як крила казкового смока, дзеленчать брязкала, хрипить його гортанний голос.
У юрті ніхто не рухається з місця... Усі уважно ловлять звуки, що долинають тепер до юрти знадвору. Але ось вони ближчають. У дверях з'являється кам. Він біжить на своє місце, знов трясе несамовито барабаном, брязкала дзеленчать розпачливо: ось-ось повідриваються. Кам лупить калаталом у напнуту шкіру, з його рота летять бризки піни, і він нарешті сідає. Дорога до неба важка. Він уже бачив духів. Він їздив до них на... конях... Ще кілька хвилин — і він досягне мети. Кам напружує всі сили і починає ще несамовитіше бити в баранячу шкіру, але мовчки, немов набираючи свіжого голосу, бо по хвилині з його хриплого горла летять знову слова, як камені, тяжкі і незграбні:
Тенгере угли тен сару, Ульгень угли кергидайг Караганди козім-дий. Кармалаза колум-кан!..
І від тих слів раптом неначе дрож пробігає по юрті, неначе вітер завив серед кущів у глухій тайзі:
...Ао, кам... ай!!!
А кам знов наліг на барабан. Якась нелюдська сила припливла. Ліва рука, що стискає барабан, як мертва. Пальці посиніли; права б'є несамовито калаталом, а з горла такий же захриплий голос і дивачні слова:
Сари камиш таякту, Сари куга менєньту. Сари тибек тишкенду, Сари килію тон, кійген Ульгень каонип, кан-каршит!.
— ...Ао, кам... ай!..— знов побігло по юрті, мов скигління нічного птаха.
Екстаз кама доходить до апогею:
Інгай гак. Інгай гак, Кай-гай, кай-гай гак!..
Ще кілька слабких ударів у барабан — і тихо. Кам повалився набік.
Тріш підтримав його і взяв з рук барабан. Кам безсило гладив руками мокре обличчя, розтираючи бруд. Мабаш подав йому араки. Кам випив її жадібно й запалив люльку.
В юрті запанувала мовчанка. Чути було тільки сопіння людей і потріскування вогнища.
Кам поводив втомленими очима по присутніх, а вони всі дивились йому в рота, чекаючи, що скаже.
— Я бачив Чет-Челпана 2,—почав глухо Натрус.
У юрті зашуміло, заколихались голови, як на городі маківки від вітру.
— Зі мною говорив Чет-Челпан,— повторив кам.— Він сказав мені, що на край наш насувається кара! Насувається хмара блідолицих чортів, що хочуть заполонити край наш! Вони займуть долини наші і поженуть нас, мешканців золотого Алтаю, на безлісні, дикі вершини, де нема поживи худобі й вівцям, де нема паші коням, і тоді чорна улюм 3 викосить наш народ.
По юрті пішов зойк, жінки заплакали, ніби над мерцем. А кам сидів, як старий, чорний, випірений ворон, і крякав:
— Вони розкопають наші гори, алтин-ту 4, наш золотий Алтай. Виберуть з нього багатства, що їх досі стерегли духи, а тепер покинули за гріхи наші.
1 Жовтий комиш, з тростиною, Жовтий повід конопляний,
В жовте хутро одягнувся. Ульгень — царський, гірський соболь.— Зразок беззмістовних слів кама.
2 Ч е т-Ч е л п а н — герой алтайців, повстанець 1904 р.
3 Улюм — смерть.
4 Алтин-ту — золоті гори.
— А-а-а... А-а-ай...— полинуло по юрті.
— Вороги заберуть наші озера й виловлять з них рибу, щоб гинули з голоду алтайці. Вони вирубають нашу тайгу, де ростуть кедрові горіхи; вони вистріляють нашого звіра.
— А-а-а... А-а-ай...— почулось знов, мов завивання вітру.
— Вони пустять чортові машини, що своїм ревом лякатимуть орлів, збурять наші юрти, глумитимуться з наших жінок, з наших богів...
У юрті тепер стояв уже рев і стогін. Кам Натрус бачив, що його слова справили враження. Він замовк. Мабаш подав мисочку горілки. Кам випив.
— Що робити, щоб уникнути цього? — спитав Мабаш.
— Я питав духів,— відповів кам,— Вони сказали приносити жертви. Приносіть жертви, коли дорогі вам житла ваші! Приносіть їх, коли дорогі вам золоті гори! І коли духи і боги приймуть їх, вони підуть захищати нас.
— А що робити з тими, що ходять тепер по горах? Що робити з тими, що чогось шукають у них? — запитав Мабаш заученою фразою.
— Я ще не говорив про це з духами. Я ще спитаю тих, що вище.
Кам надів свою шапку з двома широкими, довгими, до самої землі, білими стрічками, взяв барабан від Трі-ша і почав знов бити в нього, "піднімаючись" у вищу сферу, де живуть вищі духи.