Не стільки страх, скільки досада мучили молодого Шелтона. Більш за все його мучило почуття глибокого приниження. Йому пощастило уникнути рук сера Деніела, переконавши лорда Райзінгема в своїй безневинності, а тепер, потрапивши в руки п'яного матроса, він був зовсім безпорадний, і не тільки безпорадний, але, як підказувало, хоч і трохи запізно, йому сумління, ще й винний, неспроможний боржник цієї людини, у якої він вкрав корабель і знищив його.
– Тягніть його в корчму, я хочу розглянути його обличчя, – сказав Арбластер.
– Гаразд, гаразд, – відповів Том. – Тільки спершу ми розвантажимо його гаманець, щоб інші хлопці не стали вимагати своєї долі.
Однак, обшукавши Діка з ніг до голови, вони не знайшли жодного пенні, не знайшли нічого, крім персня з печаткою лорда Фоксхема, який вони розлючено зірвали з його пальця.
– Поверніть його обличчя до місяця, – сказав шкіпер і, взявши Діка за підборіддя, боляче шарпонув угору його голову.
– Свята дівої – закричав він. – Це пірат!
– Невже?! – вигукнув Том.
– Клянусь пречистою дівою Бордоською, він самий! – повторив Арбластер. – Ну, морський злодію, потрапив мені до рук! – кричав він. – Де мій корабель? Де моє вино? Ну, тепер ти попався до мене в руки! Томе, дай-но лишень мені сюди шматок вірьовки. Я зв'яжу цьому морському злодієві руки й ноги, я зв'яжу його, як смаженого індика, ось так, а потім буду його бити! О, як я буду його бити!
Так примовляючи, він з властивою для моряків спритністю обмотував руки й ноги Діка вірьовкою, розлючено затягував її, зав'язував тугі вузли.
Нарешті в його руках хлопець перетворився в тюк, безпорадний і нерухомий, як мертвий. Шкіпер, тримаючи його на відстані простягнутої руки, голосно розсміявся і щосили вдарив його у вухо.
Потім він почав повертати Діка і оскаженіло бити ногами. Гнів, як буря, знявся в грудях юнака; гнів душив його; і він подумав, що помирає. Але, коли моряк, стомлений своєю жорстокою розвагою, кинув його на пісок і відійшов, щоб порадитись з приятелями, Дік вмить оволодів собою. Це був короткий перепочинок. Можливо, йому пощастить знайти спосіб виплутатись з цієї принизливої і несподіваної пригоди, до того як вони почнуть мучити його.
В той час, як його мучителі все ще сперечалися, що з ним зробити, Дік зібрався з духом і твердим голосом звернувся до них.
– Панове, – почав він, – невже ви зовсім з'їхали з глузду? Небо дало вам у руки можливість розбагатіти так, як ще не розбагатів жодний моряк. Ви можете тридцять раз поїхати за море, але другої такої нагоди не знайдете. А ви, клянусь небом, що ви робите? Б'єте мене? Так робить тільки розгнівана дитина. Але ж ви досвідчені моряки, які не бояться ні вогню, ні води, які люблять золото, люблять м'ясо. Хіба личить вам діяти так нерозумно?
– Ага, – сказав Том, – тепер, коли ти зв'язаний, ти хочеш морочити нам голови?
– Морочити вам голови? – перепитав Дік. – Ну що ж, коли ви справді дурні, обдурити вас неважко. Але якщо ви люди розумні, а мені здається, що ви люди розумні, ви самі ясно побачите, що вам вигідніше. Коли я захопив ваш корабель, нас було багато, ми були добре одягнені й озброєні, а тепер подумайте трохи, хто міг зібрати й спорядити такий загін? Безперечно, тільки той, хто має багато золота. І якщо він, маючи таке багатство, все ще продовжує, незважаючи на шторм, рискати по морю, шукаючи щось, подумайте ще раз гарненько, чи не схований тут де-небудь скарб?
– Що він має на увазі? – запитав один з моряків.
– Якщо ви втратили старий човен і кілька глечиків кислого вина, – вів далі Дік, – забудьте про них, бо все це мотлох, Краще приєднуйтесь до вірної справи, яка через дванадцять годин або збагатить вас, або погубить. Тільки підніміть мене, підемо куди-небудь поблизу і поговоримо за кухлем, бо мені боляче, я змерз і мій рот набитий снігом.
– Він намагається обдурити нас, – сказав Том зневажливо.
– Обдурити! Обдурити! – закричав третій моряк. – Хотів би я побачити того чоловіка, який міг би мене обдурити! Це був би справжній ошуканець! О ні, я народився не вчора і знаю, що будинок з банями – це церква. Мені здається, куме Арбластер, у словах цього хлопця є щось розумне. Може, підемо й послухаємо його, га? Ну, скажи, послухаємо?
– Я з радістю випив би кухоль міцного пива, добрий мастере Піррет, – відповів Арбластер. – Що ти скажеш на це, Томе? Але мій гаманець порожній.
– Я заплачу, – сказав Піррет. – Я заплачу. Мені дуже хочеться дізнатися, в чому тут справа. У мене таке передчуття, що тут пахне золотом.
– Ну, якщо ми знову почнемо пиячити, все пропало! – вигукнув Том.
– Куме Арбластер, ви занадто дозволяєте своєму слузі, – зауважив мастер Піррет. – Невже ви дозволите, щоб вами керувала наймана людина? Фу, фу!
– Спокійно, хлопче! – сказав Арбластер, звертаючись до Тома. – Заткни пельку! І справді, чого ти встряєш не в своє діло? Де ж це бачено, щоб матрос повчав свого шкіпера!
– Ну що ж, робіть, що хочете, – сказав Том. – Я умиваю руки.
– Поставте його на ноги, – сказав мастер Піррет. – Я знаю затишний куточок, де ми можемо випити і поговорити.
– Якщо ви хочете, щоб я йшов, друзі мої, розв'яжіть мої ноги, – сказав Дік, коли його підвели на ноги.
– Він каже правду, – засміявся Піррет. – В такому вигляді він, справді, й кроку не ступить. Розріжте вірьовку, куме, витягніть свій ніж і розріжте.
Навіть Арбластер завагався, почувши цю пропозицію. Але, оскільки його товариш продовжував наполягати, а у Діка вистачило розуму зберігати дерев'яний, байдужий вираз обличчя і тільки знизувати плечима, шкіпер кінець кінцем згодився і розрізав вірьовку, яка зв'язувала Дікові ноги. Це не тільки дало Дікові змогу пересуватись, а й взагалі ослабило всі його вірьовки. Він відчув, що його рука за спиною стала рухатись вільніше, і сподівався, що з часом йому пощастить зовсім звільнити її. Всім цим він був зобов'язаний совиній дурості і зажерливості мастера Піррета.
Цей достойний чоловік взяв на себе керівництво і привів їх в ту саму корчму, де Лоулес випивав з Арбластером під час шторму. Зараз корчма була зовсім порожня; на місці вогнища залишилась тільки купки гарячого попелу, в якому ще тліли жаринки, випромінюючи приємне тепло. Коли всі посідали і хазяїн поставив перед ними посуд з підігрітим елем, Піррет і Арбластер випростали ноги і схрестили руки, наче люди, які прийшли сюди, щоб приємно згаяти час.