Р и т а (тихо). Чого ж тв хочеш? Щоб ми пішли од тебе? Ти хочеш, щоб я взяла гроші у Янсона і поїхала? Так?
К о р н і й. Ні, я цього не хочу...
Р и т а. Ага, ти мусиш кінчати роботу. Ну, так чого ж тобі треба?
К о р н і й. Мені треба грошей. От і вже.
Р и т а. І мені треба. Ну?
К о р н і й (зупиняючись, чудно дивиться на неї). "Ну"? Ну, так от що я тобі скажу. Ти говориш, що ти і все можеш зробить, що ти товариш мій?
Р и т а. Говорю. Ну?
К о р н і й. Ну, так от: ти мусиш піти до Мулена, продатись йому і взяти для сім'ї й для мене грошей. І вже.
Р и т а (пронизана жахом). Корнію, що ти говориш?!!
К о р н і й. Я говорю те, що говорю. Дай свою честь для сім'ї, для мистецтва, для мене.
Р и т а. Корнію! Господи! Ти свідомо це говориш? Ти розумієш, що ти говориш?
К о р н і й. Я говорю те, що я говорю. От і вже.
Р и т а. О Боже! Мені сниться чи... Господи!.. Ти на це йдеш? На це?
К о р н і й. Я мушу мати гроші. Я давав їх за твою честь, сім'ю, дай мені за мою честь. Я не можу так далі!
Р и т а. Ти безчестям сім'ї хочеш купити собі артизм свій?
К о р н і й. Безчестя нема ніякого... Ніякого... Безчестя тоді, коли сім'я вище цього. Тоді женщина не сміє нарушати її наказів, бо сім'я руйнується. От. А коли сім'я средство, тоді безчестя нема.
Р и т а. О Боже!.. Щоб я своє тіло продавала для твого полотна? Для твого мертвого — свої живі муки, сором?
К о р н і й. Так! Щоб ти тіло продала... Я продавав для вас свій мозок, свої нерви, тіло й душу, а ти продай тільки тіло. От і вже. От і вже. А ти тіло продай. А полотна я не продам. Іди до Мулена.
Р и т а. Та ти ж сам дві години тому назад своє полотно давав за моє тіло!?
К о р н і й. Тоді я давав, а тепер ти дай. Я рятував сім'ю, ти рятуй мистецтво. А не вирятуєш, все погибне. Я більше не можу. От і вже. Я мушу писати або... кінець всьому. Ідеш?
Р и т а. Куди?
К о р н і й. До Мулена!
Р и т а. Ти справді?!
К о р н і й. Справді.
Р и т а (якийсь мент пильно дибиться на нього, вся дрижить). Щоб я пішла... для того полотна?!
К о р н і й. Для того полотна.
Р и т а (раптом стрибаючи до столу, хапає ніж і біжить до картини). О, коли так, то...
К о р н і й (несамовито кричить). Рито! Куди?! Рито?! Зупинись!
Р и т а (біля картини, зупиняючись. Люто). Смерть твоєму полотну!
К о р н і й. Рито! Не смій! Чуєш?! Клянуся, я в ту ж мить своїми руками задушу Лесика, як поріжеш! Одійди!
Р и т а. Лесика? Ти?!
К о р н і й (грізно). Даю тобі слово! Даю тобі клятву, що в ту ж мить задушу. Хай буде, що буде! Одійди от полотна! Я тобі кажу, одійди лучче! (Несамовитий і рішучий).
Рита пильно вдивляється в його. Вірить. Помалу одходить. Сідає коло столу й падає головою на руки.
К о р н і й (оглядається, підходить до неї). Я тебе питаю: підеш? Рито, підеш до Мулена? Одповідай!
Р и т а (схоплюючись, голосно плює йому в лице). От тобі моя одповідь!
К о р н і й (витираючись. Глухо). А-а, так? Ну, хай буде, що буде! (Хутко виходить).
Рита, дрижачи вся, падає знов на стіл і гірко ридає.
З а в і с а
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Там же.
Виходять з коридору Г а н н а С е м е н і в н а, С н і ж и н к а і М і г у е л е с.
Г а н н а С е м е н і в н а (часто витирає сльози, говорить пошепки, весь час прислухаючись до кімнати Рити). Балакайте тихо... Вона може почути...
С н і ж и н к а. Та в чому річ, що сталося?
Г а н н а С е м е н і в н а. Зараз, зараз... (Підходить до дверей зліва і прислухається). Єсть... Він ходить, а вона співає. (Ледве чути колискову пісню). Тихше... Я боюся на хвилинку вийти з хати. Два разе сьогодні вискакувала в коридор, і нікого вдома не було. Стукала, стукала до всіх...
С н і ж и н к а (нетерпляче). Та що ж сталося! Що? Може, з Лесиком що?
Г а н н а С е м е н і в н а (плаче). Помер...
С н і ж и н к а (скрикує). Помер Лесик?!
Г а н н а С е м е н і в н а (злякано). Тихо,ради Бога! Вона як почує... Ох, Боже, що тут діється!..
С н і ж и н к а (тихо). Коли ж помер?
Г а н н а С е м е н і в н а. Ще вчора ввечері, якраз, як вона надумалась взяти гроші у Янсона. Рішилася, і от... Хто б думав...
С н і ж и н к а. Та він же недавно ще був зовсім здоровий?!
Г а н н а С е м е н і в н а. А, де вже там здоровий... В один день розгорівся і згорів. Ввечері (плаче) й не стало... Як свічечка, наприкінці несподівано блимнула й погасла.
С н і ж и н к а. Бідний Лесик! От несподівано... Як же вони?
Г а н н а С е м е н і в н а (озирається). О, тут ще більша біда! Я вже до вас... Поможіть мені якось з ними... Я ж сама, я нічого не можу! Вони сидять всю ніч, весь день і не одходять от трупика. А вона наказала, щоб я нікому не говорила, що він помер... Що вона хоче, я не знаю. Його нікуди од себе не пускає... Він цілий день нічого не їсть, дивиться на трупик, ходить по хаті, щось думає і знов дивиться... А вона от вже співає над ним... Хотіла, щоб обмити ж, поховати... Ну, горе,, нещастя, — та якось же треба порядок дати. Тільце ж хоч сховати, воно ж дух почне давати... А її ніякими словами не вговориш. Вчепиться, як... чиста пантера, і нічого з нею... Ради Бога, поможіть мені якось... Вони ж обоє побожеволіють, як іще одну ніч посидять. Треба їх розлучити. Розвіяти трохи їх... Щось... Ну, я вже не знаю... (Витирає сльозу).
М і г у е л е с. Вибачте, сеньйоро, сеньйор Корній по своїй волі не хоче одходити од тіла сина?
Г а н н а С е м е н і в н а. Не знаю... Ні, вона його не пускає... Якби хтось прийшов, кудись покликав, він би пішов... Тш!.. (Прислухається). Щось голосно балакають. Він навіть хотів вийти, так вона не пустила. Потім, я ще боюсь, щоб вона йому й собі чого не заподіяла... Ви ж знаєте, яка вона. Вона все твердить тепер, що він її кине, що зв'язок порвано, що вони не простять один одному цього. І все шукала сьогодні вранці опіум. Пляшечка опіуму в неї була... Та, слава Богу, не знайшла й покинула. Тільки сама вся така, що.. страшно дивитись. Всю ніч билась головою об підлогу, а ми не давали. Ох, ця ніч! А тепер щось думає, сидить, як камінь, і думає, думає, аж страшно стає. Благаю вас, поможіть мені якось розважити їх, якось... Порядок якийсь дати. Ми ж усі побожеволіємо от так. Господи! Якби я знала, нізащо б не виїхала сюди. Думала, на старість з сином буду. І в таке попала. Внука не стало, сина ще не стане... (Плаче).