Чорна Індія

Страница 3 из 37

Жюль Верн

Мабуть, перший раз у життю Джемс Стар, переходячи через Канонґат, головну й найбільшу вулицю в Единбурзі, не глянув на Голіруд, палату давніх володарів Шотландії. Він і не звернув уваги на сторожу біля брами, одягнену в національні шотландські костюми – зелений каптан, краткований плед та торбину з козячої шкіри з довгою шерстю, висячу з боку. Будучи фанатичним поклонником Вальтера Скотта[8], як усі вірні сини старої Каледонії, інженер, проти звичаю, не глянув і на гостиницю, де проживав Ваверлей[9] і куди кравець приніс йому славний бойовий одяг, яким так наївно одушевлялась вдова Флокгарт. Не подивився він і на маленьку площу, де гірняки, по побіді претендента, зібралися з наміром вбити Флору Мак-Івор[10]. Поглянув лиш на тюремний годинник, щоби переконатися, чи не спізнився. Треба додати, що на Нельґер-Бов не глянув на дім великого реформатора Джона Кнокса, одинокого чоловіка, на якого не мала впливу усмішка Марії Стюарт. Завернувши на Гай-стріт, многолюдну вулицю, він пішов у напрямі великого моста вулицею Брідж, що лучив три горбки Единбурга зі собою.

За кілька хвиль Джемс Стар був на двірци "General Railway", а за півгодини в Ньюгавені, гарному рибацькому селі, віддаленому о милю[11] від Лейта, що творив порт Единбурга. Приплив вкривав чорне, кам’янисте побережжя. Наліво один із пароплавів, що ходили між Единбургом і Стірлінгом, стояв у пристані Ґрантон.

В цю хвилину із комина "Уельського Принца" підіймалися клуби чорного диму, а машина гуділа глухо. Роздався звук дзвона, що закликав припізнених подорожних до поспіху. Тут була ціла громада купців, фермерів, священиків в довгих сюртуках з білими жаботами при ковнірах[12]. Джемс Стар прибув саме в пору і легко скочив на поміст корабля. Падав рясний дощ, та ніхто й не думав заходити в каюти. Всі стояли на помості, закутавшись у пледи; деякі покріплялися джином або віскі зі своїх подорожніх пляшок – "щоби погріти середину", як вони говорили. Озвався останній дзвінок, стягнено линви й "Уельський Принц" ворухнувся, вийшов із молу, що хоронило його від хвиль Північного моря.

Залив Фірт оф Фарс, біля берегів графства Файф, Единбурга й Геддінгтона, є лиманом ріки Фарс, доволі глибокої. Ціла дорога, від пристані Ґрантон до кінця заливу, була би коротка, коли б корабель не причалював то до одного, то до другого берега. По обох його боках розкинені всюди міста, села, хутори, окружені лісами й плодовитими полями. Джемс Стар, заховавшися під розіп’яте на помості шатро, не глядів на краєвид, що виднів проти його очей, немов у млі, крізь густі каплі дощу. Він пильно дивився, чи не підглядав його хто із подорожних. Бо ж дуже можливо, що автор другого листа міг знаходитися на пароплаві. Та інженер не доглянув ні одного підозрілого погляду. Пароплав, випливши з пристані, плив здовж заливу, минаючи дооколичні оселі. Незабаром дзвін сповістив пристань Крамбі-Пуант. Погода була погана. Сильний, холодний вітер і дощ, що лив безперестанку, дошкулювали всім.

Джемс Стар тривожився думкою, чи вийде йому на зустріч Гаррі Форд? Він знав з досвіду, що шахтарі, які привикли до глибокої тишини і спокою копалень, не так рівнодушно відносяться до непогоди, як селяни й инші робітники. З Каллендеру до шахти Ярова було чотири милі. Не буде дивно, якщо Гаррі спізниться. Та інженера найбільше турбувало це, що стріча, назначена першим листом, відкликалася другим. Це було його найбільшою журбою. На всякий випадок, якщо Гаррі Форда не буде в Каллендері в хвилині приходу пароплаву, Джемс Стар рішився йти сам до копалень Дошар, а якщо буде того треба, то й в село Аберфайль. Там він певно розвідається про Симона Форда, де він тепер проживав.

Між тим "Уельський Принц" дальше спінював хвилі своїми колесами. На берегах не було видно нічого, ні села Кромбі, ні Торрібурну, ні Сальта-Пенс. Маленька пристань Бюнес та Ґренжемут, при вході в канал Клід, потопали в сірій млі. Старинна кріпость Кюльрос, з руїнами монастиря Сіто, Кінкардін зі складами дерева, біля яких спинився пароплав, Аерс-Кастл з чотиригранною баштою із XIII віку, Клекманнан із замком, збудованим Робертом Брюсом[13] – усе те губилося в густій пелені дощу.

"Уельський Принц" спинився в пристані Аллоа, щоби висадити деяких подорожних на берег. У Джемса Стара забилося серце, коли проїжджав біля цього містечка, яке було все ще осередком багатих копалень, що кормили ціле робітниче населення. Він думками линув у шахти, де по-давньому йшла робота. Копальні Аллоа, майже на межі копалень в Аберфайль, все ще збагачують графство, а в Аберфайлю давно вже спочивають, й нема в них ні одного робітника.

Минувши Аллоа, поплив пароплав дальше біля лісистих берегів. На хвилину виринули руїни монастиря Кембускеннет, що заховалися з XII віку, відтак замок Стірлінг і королівська палата того імени, де через ріку Фарс збудовані два мости й куди вже не можуть плисти кораблі з високими щоглами.

Ледве що вспів "Уельський Принц" приплисти до берега, коли інженер легко скочив з помосту на сушу. За п’ять хвилин був він на двірці в Стірлінг, а за годину висів із вагона в Каллендері, більшому селі на лівому березі ріки Тейти.

На пероні стояв молодий чоловік, що сей час підійшов до інженера.

Був це Гаррі, син Симона Форда.

III.

Підземелля З’єднаного Королівства.

Для кращого розуміння цього оповідання, треба згадати коротко про походження кам’яного вугілля.

В давні часи, коли ледве що творилася наша Земля, окружала її густа атмосфера, пересичена водяною парою та окисом вугілля. З часом ота пара густіла, перемінювалася в дощ, що спливав на землю струменями, наче мільйони мільйонів пляшок сельтерської води нараз відчинені. Змішана з окисом вугілля вода всякала в м’який ґрунт, який ще не стверд і все змінював свій вид, піддержуваний в своєму майже плинному стані жаром сонця та внутрішнім огнем. Цей огонь не находився ще, як тепер, у самій середині земної кулі. Верства землі, тонка ще та м’яка, пропускала внутрішній жар.

Отим пояснюється незвичайно буйна рістня, яка повинна бути, мабуть, на поверхні близьких до Сонця планет – Венери й Меркурія.

Поверхня суходолів, не заціпенівши достатньо, вкрилася величезними лісами. Окису вугілля, так важного для розвитку ростинного царства, було багато, тому росли виключно дерева. Не було ніде инших ростин, всюди тільки величезні дерева без цвітів, без овочів, однакові, які не могли б стати поживою для ніякого живого сотворіння. Земля не дозріла ще для появи звіриного царства.