– Тоді зателефонуйте містеру Коуртні. Або, навіть, простіше... Ви знаєте Паоло Телезіо, брокера і торгового агента із Барі?
– Так. Ми зустрічались.
– Якщо ви подзвоните йому і дозволите поговорити з ним, то він надішле сюди наші документи, належним чином проштамповані в Римі чотири дні тому. Він також засвідчить, що ми – ті, за кого себе видаємо.
– Чорт візьми, так ви і справді Ніро Вульф?
– Так.
– Тоді якого чорта ви валандаєтеся ночами зі зброєю і без документів?
– Згоден, це необачно, але іншого виходу ми не мали. Ми тут по вкрай делікатній і конфіденційній справі, і ніхто не має довідатися, що ми в Італії.
Я подумки захоплювався Вульфом. Він дав зрозуміти Арнольду, що ми є тут по секретному завданню американського уряду і, навіть, в тому разі, якщо консул вирішить подзвонити послу в Рим і почує у відповідь, що це не так, то подумає лише, що наше завдання і справді надсекретне. В посольство дзвонити він не став. В усякому разі, в нашій присутності. Він подзвонив Телезіо, передав трубку Вульфу і потім сидів і жваво балакав з нами доти, поки Телезіо не приніс наші документи. Вульф зумів настільки переконати його, що ніхто не має знати, хто ми є, що Арнольд не назвав наших імен, навіть, наглядачу.
Телезіо привіз нас до себе додому. В передпокої Вульф сказав мені:
– Ми роздягнемося тут, а це мерзенне шмаття вижбурнемо на вулицю.
Так ми і зробили. Подробиці упускаю, за винятком шкарпеток і ботинок. Вульф боявся знімати їх. Коли він, нарешті, наважився, то втупився на свої ноги цілком здивований. Думаю, що він очікував побачити обідране майже до кісток рожеве м'ясо, а його очам відкрилася всього лише парочка мозолів.
– Пусте, через рік-два загояться, – життєрадісно підбадьорив я. Запитувати Вульфа про улаштування нагрівача мені не довелося, бо передбачливий Телезіо вже увімкнув його.
Дві години по тому, в четверть на другу, ми сиділи разом з Телезіо на кухні і поглинали грибний суп, потім спагетті з сиром, запиваючи їх смачнющим вином. Ми вже були чисті, перевдягнуті і сонні, як мухи. Вульф зателефонував до Риму Річарду Коуртні і домовився про зустріч о п'ятій годині. Телезіо подзвонив до місцевого аеропорту і сказав, що літак вилітає в половині третьої. Ми злегка посперечались на двох мовах, що трохи ускладнило бесіду. На валізі Вульфа ініціалів не було, а ось на зроблених по його замовленню сорочках і піжамі вони були вишиті. Чи не міг Зов якимось чином побачити їх і збагнути, що його намагаються заманути в пастку? Вульф вважав, що ризик зовсім малий, проте ми з Телезіо так на нього насіли, що він здався. Сорочки і піжаму було вирішено покинути у Телезіо, котрий пообіцяв переслати їх до Нью Йорка найближчим часом. А ось моя валіза була помічена моїми ініціалами, та ми вирішили, що "А. Г.", благо мене звати Алекс, не так ризиковано, як "Н. В.".
Телезіо відвіз нас до аеропорту на своєму "фіаті", котрий, як і раніше, виглядав цілісіньким, не дивлячись на те, що його володар робив усе, від нього залежне, щоб позносити дерева і телеграфні стовпи.
Приземлившись у Римі, ми сіли в таксі, яке доставило нас в американське посольство. Тепер я можу похизуватися, що знаю Рим, як свої п'ять пальців. Його населення складає один мільйон шістсот дев'яносто п'ять тисяч чотириста сімдесят сім жителів і в ньому повно прадавніх будівель.
Коли ми увійшли в одну з таких будівель – я маю на увазі будинок посольства, – до призначеної зустрічі лишалося ще десять хвилин, але чекати нам майже не довелося. Молода жінка, котра виглядала як цукерка, але ризикувала через кілька років придбати друге підборіддя, поцікавилась тим, хто ми є. Вульф представлятися не став, сказав лише, що нас чекає містер Коуртні. Секретаршу, видно, проінструктували, бо, погадавши, хто ми – агенти ЦРУ чи мандруючі інкогніто конгрессмени, – вона щось сказала в слухавку, і пару хвилин по тому до нас вийшов сам Річард Коуртні. Він люб'язно і дипломатично привітав нас, не промовляючи вголос наших імен, і провів до себе по довгому, недозволенно широкому коридору. Мабуть, цілих три кішки могли пройти по ньому бік у бік, втім, четвертій було б уже тіснувато.
В комірці, що служила кабінетом, стояли три стільці. Коуртні запросив нас зайняти два з них, а сам направився до третього, котрий стояв за столом, заваленим паперами. За чотири дні, які спливли після нашої першої зустрічі, Коуртні не дуже змінився.
– Ви сказали по телефону, – почав він, дивлячись на Вульфа, – що хотіли попросити мене про послугу.
– Про дві послуги, – поправив його Вульф. – Перша полягала в тому, щоб ми могли попасти до вас, не називаючи своїх імен.
– Це вже зроблено. А друга?
– Постараюся бути стислим. Ми з містером Гудвіном прибули в Італію по особистій, але дуже важливій і абсолютно конфіденційній справі. За час перебування на італійській землі ми не порушили жодного італійського закону, якщо не лічити того, що при нас не було документів. Наша справа благополучно завершена, однак, виникла одна заковика. Ми хочемо завтра відплити з Генуї на борту "Базілії," але треба, щоб ми пливли інкогніто. Успіх нашої операції опиниться під серйозною загрозою, якщо стане відомо, що ми знаходимося на борту цього судна. Мені вдалося, подзвонивши із Барі в Рим, забронювати для нас двохмістну каюту на ім'я Карла Гюнтера і Алекса Гюнтера. Я б хотів, щоб ви зараз подзвонили в компанію і сказали, що я приїду за білетами.
– Щоб підтвердити, що по прибуттю в Нью Йорк ви з ними розрахуєтеся?
– Ні, я заплатю зараз готівкою.
– Тоді – навіщо?
– Аби запевнити, що ми саме ті, за кого себе видаємо. І справдити, що ми будемо подорожувати під другими прізвищами.
– І всього лишень?
– Так.
– Господи, які дурниці! – Коуртні зітхнув з полегшенням. – Тисячі людей мандрують інкогніто. На це вам не потрібно дозволу посольства.
– Можливо. Однак, я хочу підстрахуватися. Я мушу виключити всякий ризик, хай він, навіть, нікчемно малий. Окрім того, я не хотів би пускатися в довгі пояснення при розмові з чиновниками. Ви подзвоните?
– Я приємно здивований, містер Вульф. Звісно, я подзвоню. Хотів би, щоб усі наші співвітчизники зверталися до мене за подібними послугами. А тепер, якщо ви не заперечуєте, я хотів би в свою чергу попросити вас про одну послугу. Я повідомив посла про те, що ви прийдете на прийом, і посол виявила бажання познайомитися з вами. Ви зможете приділити їй кілька хвилин?