ЯВА 7
Варка, Вареник і Демко.
В арка. Що це з Зіньком?
Вареник. Одні дурощі, заспокойтеся.
Варка. Промовив: "Прощайте, мамо!" А очі йому так зразу і залились сльозами!
Демко. Кремезний, сплоха його не нахилиш...
Вареник. Отакий точнісінько замолоду і я був. Покійні батько звеліли мені сватати Василину, а мені, вірите, гидко було тоді на неї й глянути! Тепер вже ми привикли одно до другого... Я й кажу батькові: "Утоплюсь!" Побіг у берег, зупинився у вербах та й дивлюсь, чи біжать батько мене рятувати. Бачу, що ніхто про мене не турбується, навіть і батькові рідному байдуже, я й подумав: з якої ж я речі втоплюсь? На другий день поблагословився та й пішов до Василини за рушниками. І от, бачите, і по сей день дітей годуємо...
Демко. Та копитали наживаєте?
Вареник. Верно! Інакше не варто і на світі жити.
Демко. А піди, Варко, подивись, що Зінько робе? Нічого йому не кажи, а тільки подивись.
Варка пішла.
Він перш ніколи, щоб упоперек мені...
Вареник. А тепер забрав собі в голову. Отут, верстов за двадцять, розказував сьогодня один проїжджий, так який случай? Живуть, каже, собі отець з сином в миру, хазяїнують, і слава скрізь іде про них, що хазяїни на всю губу! Батько сказав слово синові, син согрубив; батько вдруге, син ухопив дрючка та батька по плечах... Он який тепер розбезсовісний народ вилуплюється! І куди тільки совість людська поділася? Одначе довго судебного пристава нема.
Демко. Доки прибуде, давай повчимось грамоти.
Вареник. Можна.
ЯВА 8 Ті ж і Варка.
Демко. А де він?
Варка. Кажуть, подався на гору, у город би то, чи що. Демко. Ач, який упертий! Де не блукатиме, а вернеться додому; не ясла йдуть до вола, а віл до ясел. Вареник. Верно.
Демко. Одначе годі про це, є важніші діла. Варваріє, іди собі куди-небудь, бо ми зараз за грамоту приймемось.
Варка. А може, й мені цікаво послухати, може, і я навчусь одного-другого слова?
Демко. Тобі грамота не потрібна.
Варка. Чому?
Вареник. Без нікоторої надобності, один тільки гріх!
Варка. А я, було, Господи, як люблю слухати, як ще Зінька брат Серьога вчив читати. Шкода, що тільки одну зиму вчив.
Демко. Ще мало вчений, а вже супроти отцьовської-материної волі йде!
Варка. Тадже ж ти й старий вже, а вчишся грамоти.
Демко. Мені нема проти кого йти. Опріч того, я, вчусь задля кумерції.
Варка. Як почне було Зінько читать, то я слухаю-слухаю, а далі й задрімаю, і почне мені вчуватись, що нібито котик муркоче під самісіньким вухом. Я, Господи, як люблю, щоб котик мені муркотав.
В,а р е н и к. Жінці наука одна: слухать мужа і покір-ствувать йому. А грамота один тільки гріх!
Демко. Баб'яча голова, конешне, не до книжки зліплена, а до печі. Аж осьдечки знайшов книгу! (Бере з запічка книгу і сіда за стіл.) Почнемо! Може, спочатку вип'ємо по чарці рому?
Вареник. А вам як у нутреностях?
Демко. Та так, ніби просе трохи.
Вареник. А єжели просе, так треба й дати.
Демко. Варваріє! Подай там ту пляшку, що чорний білетик наліплений.
Варка пішла в комірчину. Демко почина читать.
Бра, вра, гра, дра, жра.
Варка (гука з комірчини). Тут у цій пляшці нема вже й капелиночки.
Демко. Як-то нема? Може, ти не ту пляшку намацала? (Чита.) Зра, кра, лра... Візьми другу.
Варка. Ось знайшла повну. (Вносить.)
Демко (бере, налива, п'є, потім частує Овсія). Доброго здоров'ячка!
Вареник (випив). Ловкий ромок! Почім пляшка?
Демко. Руб п'ятдесят. Варю, випий з нами. (Частує.)
Варка (випива). Цього напитку я не дуже вхвалила; он те, як-то його, що шипить?
Демко. Донське?
Варка. Еге ж, ото саме таке, що я пристала б його пити хоч і щодня.
Демко почина читать.
ЯВА 9
Ті ж і волосний писар.
Волосний писар (під чаркою). "Науки юношей питают 6, отраду старцам подают!.." Что ж ви, господа, сидите дома, разве не знаєте, де вам слід сьогодня буть?
Вареник. Ми собирались до господина старшини.
Демко. Хотіли трохи повчитись.
Волосний писар. Хоча й сказано, що учення — свєт, а неучення — тьма, но розсуждають еще і так: "Вік вчись, а дурнем помреш". А поетому я нічому не вчусь, нічого не читаю, а тільки щитаю. Сто рублів в год, восім рублів тридцять три копійки в місяць! Таковоє моє жалування. А у мене три сина і чотири дочки. От я й думаю: почему у мене три сина і чотири дочки, а жалування сто рублів в год? Думаючи так, іду я вулицею, взираю через тини. Вижу я, що у Грицьковім подвір'ї ходять кури, гиндики, гуси і всякая прочая живность. От я й щитаю курей: двадцять три! Двадцять три? Нехай би двадцять, а нащо ж ще й три? Починаю я хвилософствувать і видю ясно, що еті три ку-риці — мої! Понімаєте? Тепер вижу я, що у вас в хаті три мідних підсвішника. Хвилософствую я: навіщо ж три? Адже ж три свічки заразом не можна світить? Чий же той третій підсвішник? Хвилософія моя шепче мені: "Твій!" А як він мій, то я його й беру. (Бере підсвішник у кишеню.)
Демко. Га? Варваріє? Це ж що таке?
Волосний писар. Овсію, маю я право взят$" підсвішник чи не маю? Єжелі я не маю права взять цього підсвішника, то ти хіба маєш право, не маючи патента, продавать горілку і під заклад даже давать?
Вареник. Позвольте... потому що у мене совість у моїй душі...
Волосний писар. І в мене вона там же. А закон що гласить? А ви, Дементій Васильович, либонь гніваєтесь, що я взяв підсвішника?
Демко. Не то що, а якось воно...
Волосний писар. А котрий вже місяць у вас пашпорт прострочений? А чи не вгодно вам прогулятись етапним порядком верстов за двісті задля ісходатайствованія нового пашпорта?..
Демко (злякався). Та я ж нічого...
Волосний писар. Краще, як житимем у миру та в согласії. Примером, Овсія Харитоновича за його хвокуси давно треба б і оштрахвовать, і під суд... Одно тільки скажу слово, і Овсій Харитонович — в трубу!.. Одначе ж я не доношу на нього — не через те, щоб він мені був другом чи до вподоби, а що не він перший котолуп, не він і останній!..
Вареник. Коло такого діла інакше невозможно. Як я їх не пожалію, так хто ж їх пожаліє?
Волосний писар. Кого? Пожалуста, не замазуйте мені очей. Ог і ви, Дементій Васильович. Вдаєте ви з себе розумного і образованого, а Овсій валяє перед вами дурака!..
Вареник (хутко частує його). Чудова штука!
Волосний писар (чита ярлика на пляшці). "Ром Ямайский". А, можна! (П'є.) Так от я й кажу...
Вареник (налива). Викушайте ще...
Волосний писар. Не вредно. (Випива.) Овсій валяє дурака, а...
Вареник. Дементій Васильович, братець, почастуйте ще й ви.
Волосний писар. Так от я й кажу... а Дементій Васильович...
Демко (частує). Милості просю.
Волосний писар. Перед джонкою, пожалуй, пользительно! (Випива.) Так я й кажу, Овсію Харитоновичу, свалять дурака...
Вареник. А до Варвари Назаровни треба ще поздоровкатись.
Волосний писар. Наливай! (Випива.) Овсію, думаєш не понімаю музики? Хочеш, щоб печать на уста положив. Можна... Почому не так? А тільки скажет: у нас дурак та мошенник — наголо* А посередині нікого нема, один тільки я... А у мене три сини і чотири дочки, а жалування... Давай вип'єм! (Частуються.) Не стоїть товковать... З ким товковать? Ходім швидш, вже джонка зварилась...
Вареник. Ходімте і справді мерщій!
Демко. Варваріє, одягайся хутчій. (Одягаються.)
Волосний писар (обійма Вареника і Демка). Ех, друзі мої! (До Демка.) Ти дурак! (До Вареника.) А ти мошенник! А я, получая вісім рублей тридцять три копійки в місяць... (Співа і йде, обійнявши Демка і Вареника.) "Вот мчится тройка удалая..."7