Більш щасливою була праця вже американця Бушнеля, який вибудував круглого човна, також веслового, й силкувався воювати ним корабель під час війни за самостійність Америки (р. 1773). Було і до того, й по тому багато ще спроб, але ж вони дали добрі наслідки лише тоді, коли було знайдено електричний мотор, а перед тим — пароплавний гвинт. Тільки ці винаходи дали змогу збудувати справжню підводну металеву рибу, ідея якої вже досить ясно вимальовувалася при Наполеону І, коли Фултон (той, що вигадав пароплава) зробив металевого парового підводного човна, який міг пробути цілу годину під водою.
Властиво ж, першим справжнім підводним човном треба вважати човен американця Голанда, що пірнув під воду року 1875-го з газоліновим мотором.
Перший же човен теперішнього зразка — був човен француза Фореста, під назвою "Нарваль", збудований всього року 1906-го. Але, ще перед тим справа підводного плавання досягла великого успіху через винахід Тріульцем (року 1902) "перископу", тобто того приладу, яким можна бачити, сидячи під водою, те, що робиться на поверхні води. З цим приладом підводні човни перестали бути "сліпими", а, будучи самі невидимі, бачать з-під води, що діється на поверхні моря.
Але, як і аероплан, так само й підводний човен насамперед "почав служити не інтересам миру між людьми,— а інтересам війни". Тим-то для нього вигадали страшні торпеди, поринаючі гармати та інші прилади, якими можна знищити навіть великого корабля.
Тепер роблять човни двох ґатунків: справжні підводні, що можуть довгий час пливти під водою, й,— так би мовити,— "пориналки", які ховаються під воду лише на час небезпеки. В перших тільки самі електричні мотори, в других — і електричні й вибухові. В останній час переважно виробляються тільки "поринальні пароплави", бо практика показала, що вони далеко надійніші й безпечніші, як "підводні" човни.
Найбільше різних типів човнів є в французькому флоті; одного типу — в Італії, але там їх ще взагалі мало. Найбільш човнів має Англія; найменше — Німеччина, яка цим ділом мало цікавиться. В Росії також є кілька човнів, але не свого виробу, а куплених у французів, англійців та американців. Дивна річ! І на цім полі москалі нічого не досягли. Підводні човни мають велику вагу. Такий, як "Е.4", на якому плавав містер Геб, завдовжки біля 50 метрів і важить (навантажений та з усіма людьми) біля 25 000 пудів . Причому майже половину ваги припадає на самий тулуб човна, одну п’яту частину важать електричні акумулятори, коло 17% важить запас палива й тільки 1,6% загальної ваги припадає на людей та їхні харчі. Це,— рахуючи 25 душ "екіпажу".
Найбільш неудосконалена річ, виходить, акумулятори, бо вони занадто важкі, тим часом, як мають запас електрики всього лише на 30 морських миль ходу. І в той-же час паливо для парового мотора важить далеко менше, хоча його беруть в запас на 2500 миль...
Величезна вага тулуба залежить від того, що під водою дуже сильний тиск на човен і, коли б його стіни не були міцні, він би на більшій глибині розплющився. Подумати тільки, що, наприклад, коли човен пірне на 50 метрів, то на кожний квадратовий сантиметр його площини тисне вода вагою в 15 фунтів, тобто на один метр припадає коло 4-х пудів.
Увесь підводний човен уявляє з себе суцільну майстерню. Він повнісінький всяких машин та пристроїв. Величезні акумулятори, що лежать на самому дні, під підлогою; динамо-машина, вибуховий мотор, компресори, які згущають чисте повітря, щоб заміняти ним зіпсуте людським диханням та випарами машин, запаси палива; приладдя до бою (склади торпед і торпедові ходи); підводний дзвоновий телефон; надводний бездротовий телеграф та безліч всяких інших пристроїв, а також величезні комори на запаси води, що звуться "ватер-баластом" і помагають потопити човен,— все це займає майже все місце всередині човна.
Отож, для тих людей, що в ньому всередині, майже немає місця. Для них призначено одну-дві тісних каютки (матроси) та манісінькі комірки про офіцерів та про капітана. Також манісіньку комірку займає кухня з електричною плитою. Ще є місце в капітанській вежі, але там також повнісінько всяких приладів, користуючись якими, капітан віддає свої накази.
Отже, працювати в підводному човні незвичайно тяжко, навіть тоді, коли він не цілком потопає в морі. Повітря в каютах завжди не досить добре, вогке, а, крім того, здебільшого там буває занадто парко, особливо, коли доводиться довший час просидіти під водою.
Тим-то кожен рветься вискочити на місток, щоб подихати свіжим повітрям. А це — дуже небезпечно, бо враз може протягти розігріту людину свіжим вітром і моряк легко може заслабнути.
Про деталі будови човнів англійських, або французьких,— каже п. Геб,— він не має права розповідати: то є державна таємниця.
Але про речі, що суть на всіх підводних човнах, говорити вільно. З тих речей цікаві: око, вухо й зуби (зброя) човнів. Око човна — перископ. На жаль, це око ще не зовсім зряче, а трохи підсліпувате. Недосконалість його найбільш залежить від двох причин: воно дуже мале й мало захоплює в себе обрію. Але ж зробити його великим не можна, бо тоді зо всякого ворожого човна легко побачать, де ховається "пориналка". Другий ґандж перископа,— що він труситься під час хвилі на морі, або його скло заливає водою,— й тоді човен сліпне, бо не можна добре роздивитись, що робиться навколо.
"Вухом" човна є так званий підводний телефон. Це — великий дзвін, який приміщено під сподом, зокола. Коли в нього дзвонити, то інші човни чи кораблі можуть чути той дзвін на 10–15 верст "радіально", тобто на всі боки від човна, для чого всі кораблі, так само, як і кожен підводний човен, мають особливий апарат, що вловляє ті звуки, які далеко розходяться попід водою. Якщо дзвонити з певними інтервалами, довшими й коротшими,— то можна телеграфувати на підставі азбуки телеграфного апарата Морзе, літеру за літерою, з яких складаються слова.
Цього телефону можна й не вживати, коли човен не зовсім пірнув під воду, бо тоді з капітанової вежі можна подавати депеші бездротовим телеграфом. Але ж телеграф на підводних човнах теж не дуже далекосяглий, бо, звичайно, динамо-машина не може бути дуже сильною на малому човні.