В залежності від способу тлумачення, це посередництво пропонує для дослідження декілька підтекстів. По-перше, зрозуміло, воно відповідає на моє найперше запитання — чому жінка завжди сприймається як нижча за чоловіка, бо навіть якщо вона й не розглядається як незіпсована і примітивна "природа", вона й досі вважається такою, що перевищує природу меншою мірою, ніж чоловік. Тут посередництво означає просто серединне положення поміж культурою і природою.
По-друге, посередник може мати значення "сполучної ланки", тобто виконувати певні функції синтезування або перетворення між природою і культурою, які розглядаються тут (культурою) не як дві частини якогось цілого, але як два докорінно різних світових процеси. Хатня одиниця — а отже, і жінка, котра з'являється фактично завжди як її основний представник — ось один із найважливіших засобів для перетворення природи в культуру, особливо якщо згадати про соціалізацію дітей. Тривка життєздатність будь-якої культури залежить від належно проведеної соціалізації окремих осіб, які розумітимуть світ в поняттях саме цієї культури і більш чи менш беззастережно дотримуватимуться її моральних заповідей. Для того щоб одержати такий результат, функціонування хатньої одиниці повинне перебувати під пильним контролем; стабільність цієї одиниці як інституції повинна бути максимально забезпечена. (Деякі аспекти захисту цілісності й стабільності хатньої одиниці бачимо у потужних заборонах кровозмішення, матеревбивства, батьковбивства і братовбивства.39) Оскільки жінка універсально є основним засобом ранньої соціалізації і розглядається, фактично, як втілення функцій хатньої групи, то існує можливість підпорядкування її жорсткішим застереженням та обмеженням, передбаченим для цієї групи. Її (культурно обумовлене) серединне місце між природою і культурою, маючи значення посередництва між природою і культурою (тобто виконання функції перетворення), таким чином пояснює не лише її нижчий статус, але й ті більші обмеження, що накладаються на її діяльність. Фактично в кожній культурі дозволена сексуальна активність жінки обмежується ретельніше, аніж для чоловіка, їй пропонується набагато менший вибір моделей поведінки і набагато менше можливостей прямого доступу до соціальних інституцій. Окрім того, вона майже повсюдно підготована до суспільного життя таким чином, щоб мати вужчий і загалом консервативніший набір соціальних установок і поглядів, аніж чоловік, а обмежене суспільне середовище її дорослого життя лише підкріпляє цей стан речей. Цей соціально породжений консерватизм і традиціоналізм уявлень про жінку є ще одним — можливо, найгіршим і, мабуть, найпідступнішим — методом суспільних обмежень і очевидно має стосунок до її традиційної функції продукування добре соціалізованих членів групи.
Нарешті, серединне положення жінки може вносити й більшу символічну неясність.40 Знову повернімося до уявного образу відношення "культура/природа", — тільки цього разу зобразимо культуру, як невеличку галявину в лісі ширшої природної системи. З цієї точки зору те щось, що є посередником між культурою і природою, знаходиться на самій периферії культурної галявини, і хоча може виявитися, що воно перебуває як над, так і під культурою (і обабіч неї), воно просто є зовнішнім і навколишнім щодо неї. Тепер ми починаємо розуміти, чому окрема культурно-світоглядна система часто може приписувати жінці абсолютно полярні і явно несумісні значення, — як ми вже казали, крайнощі сходяться. Той факт, що жінка часто представляє як життя, так і смерть, є лише найпростішим, доступним будь-кому прикладом.
Дивлячись на цю ж проблему з іншого боку, згадаймо, що духовний тип, який накидають жінці, схоже, знаходиться одночасно і на дні, і на верху шкали способів людського спілкування. Тенденцію цього типу ілюструє намагання жінки мати справу з людьми радше безпосередньо, як з окремими особами, а не як з представниками тієї чи іншої суспільної категорії; це можна розглядати як "зневажання" (і, таким чином, підрив моралі) або "перевищення" (і, таким чином, досягнення вищого ступеня синтезу) тих суспільних категорій, залежно від культурного погляду та певної мети. Тож можемо легко пояснити як жіночі руйнівні символи (відьми, лихе око, менструальне забруднення), так і жіночі символи вищості (матері-берегині, милосердні рятувальниці, жіночі символи правосуддя, потужна присутність жіночих символів в мистецтві, релігії, обрядах і праві). Символізм жіночого набагато частіше від символізму чоловічого декларує цей рух у напрямку поляризованої невизначеності — іноді надзвичайно піднесено, іноді надзвичайно принижено, рідко — в межах нормального діапазону людських можливостей.
Якщо посередництво жінки (на культурному рівні) між культурою і природою містить цей підтекст узагальненої неясності значеннєвих характеристик феномену маргінальності, тоді ми знаходимося в кращому становищі для того, щоб пояснити культурно-історичні "відхилення", в яких жінки так чи інакше символічно пов'язані з культурою, а чоловіки — з природою. Приходить на згадку ряд випадків: індіанське плем'я сіріоно в Бразилії, в якому, згідно з Інгемом41, "природа, сире і чоловічість" протиставлені "культурі, приготованому і жіночості"42; нацистська Німеччина, в якій жінки, як стверджувалося, були охоронцями культури і моралі; європейське лицарське кохання, в якому чоловік вважав себе звіром, а жінку — незіпсутим, вартим захоплення об'єктом, — зразок світогляду, що зберігся, наприклад, серед сучасних іспанських селян43. Безсумнівно, існують також інші подібні приклади, включно з деякими аспектами погляду на жінку на рівні нашої власної культури. Кожний такий приклад віднесення жінки радше до культури, ніж до природи потребує детального розгляду конкретних історичних та етнографічних даних. Але показуючи, як природа взагалі і жіноче міжособистісне спілкування зокрема можуть, відповідно з певними точками зору, бути розміщеними як внизу, так і наверху (але насправді — просто обабіч) сфери культурної гегемонії, ми закладаємо основу для подібного дослідження.