Що ж до Гулака… Ви його минуле, мабуть, добре знаєте, але того, що він опиниться в "теплому Сибіру", видно, і в гадці не мали.
Отож — про нього…
Хто не знає Миколи Івановича зблизька, той вважає, що він дивак: ходить кумедно, наче путом сплутаний; повертаючись з гімназії додому Головінським проспектом, ні з ким не вітається і не відповідає на вітання, неговіркий, замкнутий, відлюдькуватий. І, звичайно, не вважають його диваком ті, які знають, що дрібний крочок — наслідок ревматизму, набутого на кам’яній долівці каземату, а може, й звичка: адже простір кам’яної келії не дозволяв ходити сягнисто, то й відвик; що зір утратив у шліссельбурзькій тюрмі — там вивчав математику й фізику, інших книг не давали; а те, що замкнутий, найкраще пояснить грузинська приказка: кого змія вкусила, той шнура боїться.
Ви так реагуєте, професоре, наче ця примовка стосується вас… А втім, кого з нас змія не кусала! Проте я повинен вам сказати, що в Гулака цей страх показний… ну, не вмисне показний, а щось на зразок панцира черепахи, в який вона ховає голову, але не перестає рухатись у давно обраному напрямку. Адже ідеї кириломефодіївців, це ви знаєте краще за мене, були передусім просвітительські, а потім уже революційні, і Микола Іванович ні на мить не переставав працювати в річищі ідей створеного ним колись братства. Ви тільки подумайте: після пермського заслання він змінив аж п’ять місць учительської праці. Йому ніде не давали засиджуватися: "штраф", накладений на нього в 1847 році, не витертий з формулярного списку його справи й донині, і хоч сьогодні він має звання заслуженого вчителя з платнею тисяча п’ятсот карбованців на рік, усе ж куратор Кавказького навчального округу не задовольнив прохання дирекції нашої гімназії присудити Гулакові бодай найнижчу вчительську нагороду — орден св. Володимира четвертого ступеня. Кажуть, можновладці не можуть забути Гулакові його поведінки на слідстві. Та в цьому ви краще обізнані… Хіба ні? Ну, я думав…
Та ось про його просвітницьку діяльність. Його гнали з місця на місце, а він не скорявся — покаянного листа не написав. У Одеському ліцеї викладав географію і математику, у Керченському інституті шляхетних дівчат — історію і російську мову, в Ставропольській гімназії — фізику, в Кутаїсі — космографію, у Тифліській класичній гімназії — математику, фізику, грецьку й латинську мови.
Вас дивує широта його знань? Вона всіх дивує, хоча ми до цього й звикли. Не завжди можуть звикнути гімназисти: надмірна насиченість його уроків вимагає від учнів посиленої праці, а учні, як завжди, різні. Працьовиті обожнюють його, а лінтюхи не люблять — тож іноді Микола Іванович заходить у конфлікт з аудиторією. Знаючи його малоросійське походження, урвителі із задніх парт затягують грецьку азбуку — альфа–бета–гама–дельта… піросігма–тау — на мотив пісні "І лід тріщить"… Він тоді мало не плаче від образи, приречено повторює своє словечко "следовательно" ("следовательно, я должен уйти, следовательно, я в вас ошибся") і виходить з будинку гімназії, дріботить униз проспектом або ж до Верійського узвозу — на берег Кури. Урвителі розбігаються по домівках, та більшість учнів наздоганяє свого улюбленого учителя, обступає, зупиняє, він відмахується від них, мов од мух, врешті мовить своє примирливе "следовательно, продолжим занятие" і, якщо відійшов недалеко від гімназії, — повертається, а коли задалеко (йому важко ходити), то всідаються усі в сквері Верійського чи Олександрійського саду і Гулак продовжує урок.
Щодо його знань… Микола Іванович, подібно до Арістотеля, оволодів, мабуть, усіма науками. Занадто? Можливо… Але послухайте. Два чи три роки тому подає Гулак рапорт куратору навчального округу Яновському про дозвіл читати під час посту публічні лекції у приміщенні "Тифліського гуртка" — отут, на Головінському проспекті. І додає тематичний список: про метеорити і спектральний аналіз, про землетруси й північне сяйво, про роль живих організмів у природі, про систему Канта і Лапласа і німецький епос "Пісня про Нібелунгів", про Шопенгауера й Монтеня… А до того так невинно: про дарвінізм, християнство і бюхнеризм.
Куратор звернувся до директора гімназії — чи, бува, його вчитель не маньяк. Желіховський категорично розвіяв сумніви куратора: Гулак енциклопедист, тоді Яновський дав дозвіл, заборонивши, однак, три останні теми. Про дарвінізм — само собою, про християнство — теж, незважаючи на те, що лектор має репутацію людини віруючої: щоб чогось там не наплутав… Довго думав куратор, про якого Бюхнера хоче прочитати лекцію учений: драматург Георг у драмі "Смерть Дантона" закликав до революції, філософ Фрідріх знаний як ворог соціалізму, але ж він не надто побожно трактує релігію. І вирішив: краще не треба чіпати тих німців.
Якби ви бачили, скільки люду сходиться на лекції Гулака! Знання для суспільства! Хіба це не висока мета, хіба це не революційна діяльність? Бачу, ви погоджуєтеся зі мною…
А ще… Він же видав чотири роки тому математичну працю, в якій розвиває найскладніші, зовсім нові в науці і досі ще не прийняті вченим світом теорії Лобачевського — "Дослід геометрії в чотирьох вимірах". І коли подумати, що ця людина — і політик, і юрист, і літератор, і лінгвіст, і економіст, і математик, то можна уявити, кого втратив його народ і все людство… що міг би він зробити за інших умов! Ах Стефенсони, ах Уати, ах Лейбніци, ах Лапласи! А вони не сиділи в Шліссельбургу, як Гулак, і не повисли на шибениці, як Кибальчич!..
Кажуть… Микола Іванович про це вперто не хоче говорити. Кажуть, що, коли він приїхав з Кутаїсі в Тифліс, його хотів пограбувати якийсь злодюга. Помітив, напевне: кволий, підсліпуватий, необізнаний з містом, а одягнений пристойно — отже, багатий. Такі чутки прийшли з Мейдану: нібито грабіжник наставив до борлака ножа, наказав скинути сюртук, повивертав кишені, а Гулак щось сказав йому по–грузинськи. І сталося диво: злодій ридма заплакав при ньому…
Та я не про грабіжника хотів розповісти вам, а про суто грузинські зацікавлення Миколи Івановича. Грузинську мову, якою так приголомшив нещасного кінто, культуру, історію, літературу, Гулак почав вивчати ще в Кутаїсі, а на сьогодні він знає усе це досконало.