Від дня заручин пані Підліська і до нього відносилася подібно. Василеві здавалося, що без такого тепла родинного він не міг би вже обійтися.
Та Василь побоювався, що стріне перед цею витич-ною точкою на важну перешкоду. Його батько здобувши знатне майно привязував до нього велику вагу. Він певно захоче, щоби його невістка принесла синові знатніщий посаг. А тут у Підміської не то великого, та навіть звичайного у тих часах посагу не можна було надіятися. Пані Підліська мала всього навсего цей маленький домик вартости на ті часи не більш 600 зл. Звичайний попівський посаг виносив тоді тисячу зл. кромі приданого, а ще треба було звичайно поплатити за пана молодого довги, яких наробив за час побуту в семінари. Василь довгів не мав жадних. Вдоволявся тим, що йому прислав батько. Старий Пандяк знав про такі звичаї дуже добре і тому вимагав би для Василя більшого посагу, саме тому, що у Василя догів не було. Такий рахунок видавався йому цілком простий і кожному зрозумілий. Пандяк довідавшися, що Василь вже заручився, не казав на це ні слова. Василь не знав, як таку мовчанку собі пояснити, чи батько годиться з цим фактом як довершним, чи може не хоче тепер по заручинах цієї теми тикати аж перед весіллям, і того саме Василь тепер побоювався
В подружжі з Ганею виявлювався для Василя ще оден практичний бік справи, котрий в сих часах міг зрівноважити два посаги. Рідний брат пані Підміської був крилошаном в перемийський капітулі. Маючи таку опору в консисторі значило дуже багато, бо без протекції не легко вже тоді було добитися чогось путнього. Та не знати, чи батько на такім інтересі буде розумітися, чи таки краще захоче готових гроший.
Такі мірковання переходили Василеві роєм через-голову в часі його їзди зі Львова. Туркотіння бали-гули, серед пекельного бряскоту дзвінків Василь дрімаючи на своїм твердім трясучім сидженні переходив думкою найближчу свою будучність. Він висвятившися дістане при помочи цього крилошанина со-трудництво в Самборі, може катехитуру при школі, може науку співу в гімназії, і житиме у Підліської в тому любому малому домику. Батько помагати буде харчами з села. Пані Підліська вже не буде держати учеників на станції. А по тім? Хто би тим журився... До того "потім" ще дуже далеко, бо в Самборі можна буде так довго посидіти поки не трапиться яке гарне приход-ство.
II.
Ганя мусіла кілька разів лишати гостя самого і наглядати за ґаздівством, хоч як воно було невеличке. Була в стайні корова і сьогорічна ялівка, була свинка, індики, кури. Тій усій дрібній громаді призначено було тільки життя, що до Ганиного весілля.
Аж вернулася пані Підліська з міста. Вона змучилась і зіпріла, несучи велику торбину з закупленою всілячиною. То була жінка небільш 55 літ віку, здорова і кремезна з правильними чертами та добродушним виразом лиця. Вона дивилась на світ з такою думкою, що так як є, є добре і нічого собі більш бажати не треба, щоби Бога не ображати, бо є далеко більш людей, бідніщих за неї. Треба лише дякувати Господеві за його ласку, а своє життя і його вимоги треба до те-перішних обставин примінювати. Була з свого положення вдоволена і почувала себе щасливою.
Пані Підліська пішла прямо до кухні і тут од дочки довідалася, що приїхав Василь.
— Про обід ти, Ганю подумала? Треба зараз розвести вогонь під кухнею, а де Паранька?
Ганя закликала Параньку крізь вікно, і казала принести дров під кухню.
— А корову ти обійшла?
— Ая, прошу їмости, випрятала гній і принесла корові трави.
— Добре. Сьогодні корова не пасовисько не піде, бо то четвер, буде в місті богато худоби, то може де корова або телиця пропасти. А де Василь?
Василь почув голос пані Підміської і вийшов привітатися.
— Вітайте, вітайте, бачу, що ви дуже словні. Як написали Гані, що приїдете сьогодні, так і приїхали.
— Коли би сьогодні не приїхав, треба би знову тиждень ждати, бо Берко аж за тиждень приїде другий раз, а почтою їхати то богато коштує.
— От зараз нині побачитеся з батьком. Коли б лише приїхав...
— Я його якраз бачила. їхав своїм коником з тим парубком, що завше з ним їздить. Та ви собі молоді балакайте, а мені до кухні пора, бо й так забарилась я в місті довше, як бажала — ага! а ви їли що?
Ганя сапаленіла вся. їй соромно стало, що як господиня не подумала про це.
Мама відразу відгадала, тай каже:
— Е! ви молоді, молоді, і про їду забули! Чому-ж ви Василю не упомянулися? Іди ж, Ганю, і почастуй гостя. По такій тяжкій подорожі то і умерлий би зголоднів.
Ганя поставила на столі хліб, масло, а Паранька принесла з льоху холодного кислого молока. Йому спішно було до міста за батьком пошукати.
Він вийшов, а пані Підліська кликнула у слід за ним, що обід у них о першій годині, щоби не забарився.
Василь вийшов на вулицю Ткацьку і попрямував в ринок. По дорозі стрінув кількох знайомих, привітався з ними і пішов далі.
На ринку був великий ярмарковий рух і глота. Селянські фіри стояли рядком зі збіжем і яриною, поміж фіри ходили міські поліцаї і порядкували, куди фірам заїздити і де ставати. Поміж возами снувались жиди покупці збіжа, оглядали пересипуючи з одної долоні на другу зерно, торгувались за ціну.
Серед ярмаркового гомону відбивались пискливі голоски жидиків, що снувались поміж фірами, викрикуючи; "а ну, сіріки файне, свіже, гей!"
Василь розглядався поміж рядками фір за батьком. Його тут не було. Нагадав, що треба б обритися і пішов на Перемиську вулицю між цилюриків.
Тоді ще теперішних можних фризієрів не було. Цим ділом труднилися цилюрники, які вміли крім того пускати кров, рвати зуби, ставляти пявки, заходити недужих. Усі вони мешкали рядком при Перемиський вулиці. То були дві фамілії Люстрів і Презесів, які були до того між собою споріднені. У кожного над дверима, як вивіска, стояла жовта мосяжна тарілка. Поза це не було нічого більше, жадної написі або реклями. Василь зайшов до знакомого собі старого Презеса, кремезного жида румяного на лиці, з дуже сильними мов довбеньки руками. Звиталися.
— Чи вже "єгомость"?
— Ще ні, я лиш що скінчив теольогію, а висвятять мене аж коло Різдва може.
— Дай Боже щасливо! Тож то ваш тато буде радіти, як матиме свойого єгомостя. І справді є чим радіти.