— Зайдімо кудись випити. Одна чарка не завадить.
Через п'ять місяців після того, як Комар перетовк утретє фізіономію Бада Кросса, він ретельно тренувався в Нью-Орлеані, готуючись до вирішального матчу з Голландцем.
Повернувшись до готелю після тренування, Комар зупинився поговорити із кількома приїжджими з Півночі, які відбули далеку подорож, щоб побачити падіння старого чемпіона, бо результат матчу був настільки очевидний, що досвідчені знавці вже передрікали його.
Томмі Ґейлі, взявши ключа й пошту, піднявся до номера Келлі. Коли той за пів години прийшов, Ґейлі лежав у ванні.
— Листи є? — запитав Комар.
— Отам, на ліжку, — відповів Томмі з ванної.
Комар узяв товсту паку конвертів та листівок і переглянув їх. З усієї купи він відібрав три листи й поклав їх на стіл. Решту жбурнув у кошик. Потім узяв зі столу ті три листи й сидів кілька хвилин, тримаючи їх у руках і бездумно дивлячись перед себе. Нарешті, поглянувши ще раз на три нерозпечатані конверти, він засунув один у кишеню, а решту два жбурнув у кошик. Листи не долетіли туди й упали на підлогу.
Комар вилаявся і, нахилившись, підняв їх.
Він розпечатав один конверт, із штемпелем Мілуокі, і прочитав:
"Любий Майкле!
Я тобі стільки разів писала, а ти не відповідав, не знаю може ти не одержав моїх листів, і ось я пишу тобі знову — може ти одержиш хоч цього й відповіси мені. Я не хочу набридати тобі своїми нещастями і роблю це тіки заради дитини. Я не прошу щоб ти мені писав, пришли тіки трохи грошей, я прошу не для себе а для дівчинки, вона хворіє із серпня місяця і лікар каже вона довго не проживе якщо я не годуватиму її добре, а чим же я платитиму за добрі харчі? Лу вже цілий рік без роботи, а мого заробітку ледве вистачає на квартиру. Я не прошу в тебе багато, поверни тіки коли зможеш те що я тобі позичила. По-моєму всього набереться тридцять шість доларів. Будь ласка постарайся їх мені прислати, а як не зможеш усього, то хоч частину.
Твоя дружина Емма"
Комар подер листа на клаптики й кинув їх на підлогу.
— Грошей, грошей, грошей! — вигукнув він. — Що я їм, мішок з грішми? Певно, і в старої те саме.
Він розпечатав материного листа.
"Любий синочку Коні попросив написати тобі щоб ти Побив голандця; він певен що ти його Поб'єш і тоді напишеш нам про це, а я гадаю тобі писати нема коли а то б ти не мовчав так довго. Напиши нам хоч рядочок чи 2 сину, для Коні це буде краще від цілої Бочки мікстури. Я б якось перебивалася якби ти посилав мені потроху грошей ну а коли не можеш, то пришли хоч листа нехай зовсім коротенького вибери часинку, це так потішить Коні, подумай синочку він уже цілих 3 роки не підводиться з ліжка. Коні бажає тобі Удачі.
Твоя мати Елен Ф. Келлі"
— Я так і думав, — сказав Комар. — Усі вони однакові.
Третій лист був із Нью-Йорка. Там стояло:
"Любий!
Це мій останній лист до тебе перед тим як ти станеш чемпіоном. У суботу я пошлю тобі телеграму, але ж у телеграмі не скажеш стільки як у листі, і я пишу тобі, щоб ти знав, що я весь час думаю про тебе й молюся за твою удачу.
Налупцюй його, любий, не церемонься, і телеграфуй мені зразу ж після матчу. Вгати його добряче по носі лівою, не бійся зіпсувати йому вроду, бо вродливіший він однаково вже не стане. Тільки стережись, щоб він не спотворив гарненького личка мого любого хлопчика. Він же тебе не подужає, правда, любий?
Я віддала б усе на світі, щоб бути там і все бачити, але ти мабуть любиш свого Ґейлі більше за мене, а то не дозволяв би йому розлучати тебе зі мною. Та коли ти станеш чемпіоном, любий, ми робитимем усе, що захочемо, а твій Ґейлі нехай іде під три чорти.
Любий, у суботу я пошлю тобі телеграму; зовсім забула сказати тобі, що мені знову потрібні гроші, хоч доларів двісті, ти пошли їх телеграфом, тільки-но одержиш мого листа. Ти ж не забудеш — правда, любий?
Я пошлю тобі в суботу телеграму, пам'ятай, любий, що я ставлю на тебе.
Ну бувай, золотко, бажаю тобі удачі.
Ґрейс"
— Усі вони однакові, — промовив Комар. — Грошей, грошей, грошей.
Томмі Ґейлі, аж лиснючий після купання, вийшов із сусідньої кімнати.
— Я гадав, ти ляжеш відпочити, — сказав він.
— Зараз ляжу, — відповів Комар, розшнуровуючи свої оранжеві черевики.
— Я розбуджу тебе о шостій, і ти поїси тут, щоб ніхто тобі не набридав. А я зійду вниз і роздам квитки тій братії.
— Ну, як там із Ґолдбергом? — запитав Комар.
— Хіба я тобі не казав? Усе гаразд: п'ятнадцять тижнів по п'ятсот, якщо ти переможеш. І ми матимемо гарантію на дванадцять тисяч, з правом виступати у Нью-Йорку чи Мілуокі.
— Проти кого?
— Проти кожного, хто захоче помірятися з тобою силою. Адже тобі байдуже, з ким битися?
— Авжеж. Я всіх їх потовчу на гамуз.
— Ти б усе ж таки трохи полежав.
— Ага, послухайте, пошліть Ґрейс двісті доларів телеграфом. Негайно. На нью-йоркську адресу.
— Двісті доларів? Ти ж послав їй триста в неділю.
— І послав! А вам що до того?
— Ну, ну! Заспокойся. Більше нічого не треба?
— Нічого, — сказав Комар і впав на ліжко.
— І, будь ласка, щоб усе було скінчено, перше ніж я повернуся, — сказала Ґрейс, підводячись із-за столика. — Ти ж не хочеш уплутувати мене в це діло, правда, любий?
— Можеш не турбуватися, — відповів Комар. — Та гляди, не дуже розкидайся грішми.
Ґрейс усміхнулася до нього на прощання і вийшла з кафе. Комар знов узявся до своєї кави й газети.
Вони жили в Чикаґо; Комар добував свій перший тиждень у вар'єте. Він приїхав на північ пожинати плоди своєї блискучої перемоги над жалюгідним Голландцем. Два тижні він розучував свій номер, котрий складався з демонстрації могутніх м'язів і десятихвилинного монологу, в якому вихвалялися сила і спритність Комара Келлі. І тепер двічі на день він переманював усю публіку з Медісон-театру.
Поснідавши й дочитавши газету, Комар неквапливо вийшов у вестибуль і попросив ключ від номера. Потім він махнув рукою хлопчикові-розсильному, який давно горів бажанням прислужитися уславленому боксерові.
— Знайди мені Ґейлі, Томмі Ґейлі, — мовив Комар. — Скажи йому, хай зайде до мене в номер.
— Зараз, містере Келлі, — відповів розсильний і кинувся бігти так швидко, наче хотів перевершити всі свої колишні рекорди послужливості.