— Міс, мені потрібні гроші. Потрібні негайно, я нікого не дурю й не заплутую,— каже клієнтка, і голос її ось-ось зірветься.
Кетрін, облизуючи пересохлі губи, дивиться на стіл. Позаду клієнтки з землистим обличчям сидять на твердих стільцях ще шість "кандидатів" — заклякли в неприродних, незручних позах, ніби їх фотографують. Нони хочуть показати Кетрін, що не прислухаються до розмови.
— Мені потрібно їсти. Мені потрібні гроші з фонду допомоги. Мені сказали прийти сюди, сказали, що тут подбають про мене... Я нездужаю...
— Я мушу знати джерело ваших доходів, починаючи з січня.
Ще одна моторошна хвилина тиші. Потім жінка верещить. Вона кидається вперед і вищить Кетрін в обличчя:
— Так що мені, здихати? Ти, брудна, гидка шльон-дра! Ти, шльондра!
Папери зі столу, ніби налякані цією навальністю, летять на підлогу. Кетрін відсовується зі своїм стільцем назад, і за хвилину буря вщухає — в бюро постійно чергують поліцейські, двоє з яких прибігають вчасно. Клієнтку виводять — вона лається і ридає, силкуючись вивернутися від пристаркуватих поліцейських, немов від залицяльппків, з якими їй ніколи панькатися.
Кетрін пеквапно йде до вбиральні, відмовившись від Клариної допомоги. Все сталося так швидко—'хіба передбачиш? Сталося тут, у великії! багатолюдній смердючій конторі з високою потрісканою стелею, з обдертими столами, шафами, стільцями і всіма цими відвідувачами, їхніми постійними клієнтами! Ніби ожили безглузді факти, зібрані в числених папках. У вбиральні Кетрін занудило, і майнула думка про матір: а якщо мати зараз умирає? "Господи, не доведи мене до цього,— благала, боячись подивитися на себе в дзеркало,— не допусти мене до такої старості. Не допусти, щоб я стала такою..." В голові у пеї все так сплуталося, що вона пе знала, чи шепоче про матір, чи про ту повію. На кожному кроці чатують бридкі дикі істоти, заспокоювала себе Кетрін, і треба остерігатися. У цих дикунів найжахливіша їхня потворність — їх ні полюбити, ні пожаліти. Всі нутрощі вивертає від огиди до них, ніде в собі не знайдеш жалощів... ось до чого вони врешті-решт тебе доводять.
Коли вона повернулася назад, перед її столом сидів містер Мотт — на тому самому стільці, де хвилину тому сиділа вересклива клієнтка. У зовнішності містера Мотта було щось таке, чого не забудеш, дарма що в її картотеці тепер налічувалося шістдесят п'ять родин; завжди в костюмі й при галстуку, він не мав притаманного прохачам зляканого виразу і не нампгапся розжалобити її, хоч і був завжди похмурий.
— Слухаю вас, містере Мотт,— сказала вона лед-ио чутно, займаючи своє місце під перехресними поглядами присутніх. Щойно вона сіла, всі відвернули погляди вбік.
Містер Мотт заговорив, показуючи перівні зуби — ці зуби їй раптом щось нагадали,— і губи його деякий час рухалися, поки вона почала розрізняти слова. Сьогодні вона дуже повільно, ніби вві сні, розуміла, що діється навкруг.
—— Я б не прийшов сюди вдруге,— почав він: так усі вони починали свою пісеньку: "Я б не прийшов гюди".— Я прийшов через...
Кетрін пробігла очима заведені на нього папери. Родина Мотт. Безробіття, звісно, ніяких заощаджень, п'ятеро дітей — одне розумово відстале, двоє на реєстровані судом у справах неповнолітніх, дружніш непрацездатна через хворий хребет. Однак містер Мотт зараз повідомляв щось важливе:
— А так, вона повіялася до своїх старих у Тениес-оі. Накивала п'ятами разом з дітлахами. Отже, я тенор сам і матиму роботу, тільки треба зачекати два тижні — ще два тижні, і тоіі хлопець, про якого я вам мазав...
Під його розповіді в неї наморочиться голова. У записах стояло, що містер Мотт працював у бакалійній крамниці.
— Ви втратили своє місце?
— Я не казав вам. Я б не прийшов сюди, якби не дітлахи.
— Ваші діти?
Він подивився на неї з виразом презирливої гордості, червоніючи.
— Ні, оті дітлахи, як я казав, школярі, що на канікулах. Мої діти поїхали до жінчиних старих.
Поїхали. В о н а втекла і забрала їх, сіла на міжміський автобус. Я кажу про дітлахів на канікулах, що шукають приробітку. Він наймає їх на неповний робочий день, а сам примушує працювати довше...
— Так, зрозуміло,— сказала Кетріп. Вона з тривогою відчувала, що він, розповідаючи, оцінює її. Невже та вересклива клієнтка оголила для всіх її рану? В словах містера Мотта вгадувалася якась уперта мстивість, хоча він говорив, як і всі ці люди, тихим нерішучим голосом.
— Вона каже, що знову вагітна,— провадив містер Мотт, нахилившись уперед з несподівано злісним осміхом,— то хай собі їде, кого вона злякала? Хай забирається до дідька разом з усім виводком, я можу тепер сам про себе подбати. Ще два тижні.
— Так,—проказала Кетрін кволим голосом. Матері стало зовсім погано того яс року, в грудні,
саме тоді, коли Кетрін підвищили, призначивши контролером, її перевели до іншого приміщення далі по коридору, до невеликої кімнатки з протягами від високих вікон, що виходили на бетонований спортивний майданчик католицької восьмирічної школи. В цьому ж кабінеті поруч з нею сиділи плішивий чолов'яга, який під час роботи раз у раз прочищав носоглотку, сопучи й харкаючи, і розумна сорокарічна жінка з окулярами в золотій оправі. Мати казала, що хоче померти вдома, але діти, родички й молодий рожевощокий лікар заявили, що це дурниці, що вона взагалі ніде не помре. "У лікарні завжди чергують доглядальниці,— сказала Лінор.— Найкраще для тебе зараз побути в лікарні". Лінор тепер стала дебелою жінкою з нарум'яненими щоками, її чоловік працював на тій самій фабриці, що й Бд. Наодинці з Кетрін сестри нагадували сполоханих гусок: смикаючи її за рукава, ніби вона, колись найменша, раптом стала найстарша й найдужча, вони шепотіли: "Боже мій, лімар каже, що надходить кінець, що однаково де..." < ІНдолашна матуся",— ґелґотіли вони, схлипуючи, див-іячись на Кетрін, немов на всевладну істоту, адже нона мала вищу освіту, працювала службовцем, носили дорогий костюм, і тому на ній лежав увесь тягар цього жаху і лише вона могла знайти порятунок.
— Бідолашна матуся, це такий удар для неї,— скапала Кетрін, дивлячись, як плачуть сестри,— у її власному сухому тілі не знайшлося місця для скорботи. Хоч би як глибоко опустився якір у його порожнечу, мін так і не долетів би до будь-якого почуття: смутку, жалощів чи навіть страху.